Справа № 2-а-480/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2010 року Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:

головуючого –судді Савіцького Л.П.,

при секретарі –Василюк Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нетішині адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Нетішині про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в поданій суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 5186 грн. 70 коп. щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з січня 2006 року по лютий 2010 року і посилається на те, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», вона має статус «дитини війни», що підтверджено відповідним посвідченням. Відповідно до ст. 6 цього ж Закону, дітям війни з 01.01.2006 року повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте дана норма Закону не виконувалась, в 2006-2007 роках така допомога не виплачувалась, а з січня 2008 року виплачується лише в розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком. Рішенням Конституційного Суду від 09.07.2007 року визнано неконституційними положення Державного бюджету на 2007 рік, якими частина громадян була позбавлена соціальних виплат. Причому вказане рішення Конституційного Суду має преюдиціальний характер. Вважала, що доплата з 01.01.2006 року по січень 2010 року повинна бути: за 2006 рік - 1290 грн. 60 коп., за 2007 рік - 1442 грн. 70 коп., за 2008 рік - 1158 грн. 60 коп., за 2009 рік 1195 грн. 20 коп., за 2010 рік - 99 грн. 60 коп., а всього - 5186 грн. 70 коп., що становить вищезазначену недоплачену суму.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала, просить також поновити строк оскарження даних дій та зобов'язати відповідача і надалі нараховувати відповідну соціальну допомогу.

Представник Управління ПФУ в м. Нетішині в судове засідання не з'явився, в письмовому запереченні позов не визнала, просилаа справу розглянути у її відсутності.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню з поновленням їй строку звернення до суду за захистом її прав.

Поновлення вказаного строку суд обумовлює неможливістю позивачки по віку розуміти юридичну казуїстику дій держави. Крім цього, сутність Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає статус ОСОБА_1 як постраждалої в період Великої Вітчизняної війни, якій визначено соціальний захист з боку держави і надання певної компенсації за шкоду, яку вона понесла в той період, на що позовна давність не може поширюватись. Поновлення вказаного строку обґрунтовується також і тим, що відповідач фактично не відмовляється від надання такої допомоги, не роблячи цього лише із-за відсутності бюджетних коштів. Не відмовляється від отримання такої соціальної допомоги і позивачка, отримавши її частину згідно наявної у справі довідки і підтримавши заявлений позов. До цього ж, слід зазначити, що грошові зобов'язання держави щодо громадянина, якими є вказана соціальна допомога в світлі рішень Європейського суду з прав людини розцінюються як власність громадянина, що в цілому теж зумовлює продовження позивачці терміну звернення до суду.

Згідно ст.ст. 6 та 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Така допомога виплачується із коштів Державного бюджету управлінням Пенсійного фонду.

Судом встановлено, що позивачка є «дитиною війни» в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Законами України «Про Державний бюджет України...» на 2006, 2007, 2008 роки дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинялась.

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не скасовувались та не визнавались неконституційними.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007року та рішенням Конституційного суду від 22.05.2008 року визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» та п. 41 розд. 2 ст. 6 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та визначення іншого розміру надбавки до пенсії дітям війни.

Зазначені рішення Конституційного Суду України набрали чинності відповідно з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року, є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими.

Крім того, вони мають преюдиціальне значення при розгляді позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

З дня ухвалення рішення Конституційного Суду України положення зазначених законів на відповідні роки є нечинними і право дітей війни на отримання зазначеної в спеціальному законі надбавки до пенсії відновлено.

А тому, управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин правомірно діяло в 2006 році та в період з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року та з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року.

З 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року було відновлено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

А тому в зазначені періоди, період з січня 2009 року по лютий 2010 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Нетішин безпідставно та противоправно не нараховано та не виплачено передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надбавку до пенсії і вона підлягає нарахуванню та виплаті лише за ці періоди.

Крім цього, у відповідності із ч. 3 ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод громадянина і органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, що визначено ч. 2 ст. 19 Основного Закону. При визнанні неконституційними рішень про обмеження прав громадянина, суд вважає, що відповідач повинен був діяти згідно Закону, який визначав додаткові права позивачки на соціальну допомогу, яка є соціальною гарантією. Остання за своїм змістом є складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, своєрідним відшкодуванням з боку держави втрат позивачки в період війни, а тому, позбавлення його та звуження цього права є неприпустимим.

Не є підставою для невиконання державою своїх зобов'язань щодо реалізації соціальної гарантії ОСОБА_1 (отримання нею щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як «дитині війни») відсутність бюджетних асигнувань для виплати вказаної вище допомоги, оскільки це не узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, рішення якого застосовуються при розгляді справ.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 3 ст. 105 та ч. 2 ст. 162 КАС України, якими визначено вимоги адміністративного позову та повноваження суду при вирішенні справи по суті, у разі визнання судом бездіяльності відповідача - суб'єкта владних повноважень протиправною, що має місце і в даному випадку, суд може зобов'язати такого відповідача вчинити певні дії, які той зобов'язаний виконати, зокрема провести нарахування та виплатити в повній мірі недоплачену щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому, суд може стягнути з відповідача на користь позивача певну суму лише нарахованих грошових коштів, які всупереч закону не виплачені або якщо шкода не виплачена. Причому, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України, спосіб захисту інтересів позивачки, обраний судом, не обов'язково повинен збігатися з тим, що запропонувала позивачка у своїх вимогах. Вимога позивачки про покладення на відповідача обов'язку в подальшому виплачувати вказану соціальну задоволенню не підлягає, оскільки вказана обумовлена законом, який зобов'язує відповідача вказану соціальну допомогу виплачувати.

Тому, керуючись ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч.2 ст. 11, ч. 3 ст. 105, ст. ст. 159-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом її прав.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині по невиплаті встановленого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії ОСОБА_1 за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та період з січня 2009 року по лютий 2010 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині таку надбавку до пенсії за зазначений період нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни» з врахуванням виплачених сум надбавки.

В решті позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена у Львівський апеляційний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Нетішинський міський суд та поданням апеляційної скарги про апеляційне оскарження протягом 20 днів з дня подачі такої заяви.

Головуючий