ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
08.06.2006 року Справа № 1/634(6/37)
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Перлова Д.Ю.
суддів Іноземцевої Л.В.
Якушенко Р.Є.
при секретарі
судового засідання Черніковій Я.В.
за участю
представників сторін:
від позивача Федоренко О.А., дов. № 03-01/105 від 03.01.06
від відповідача Кузьменко О.М., дов. № 14-144д від 10.02.06
розглянув матеріали
апеляційної скарги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
на постанову
господарського суду Луганської області
від 20.04.06
у справі № 1/634(6/37) (суддя Зюбанова Н.М.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до відповідача Державного підприємства „Свердловантрацит”, м. Свердловськ Луганської області
про стягнення 158 118 грн. 25 коп.
в с т а н о в и в:
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства „Свердловантрацит” про стягнення 108 171 грн. 60 коп. несплачених штрафних санкцій та 49 946 грн. 65 коп. цільових коштів за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Луганської області від 20.04.06 у справі № 1/634(6/37) у задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Суддя –доповідач Д.Ю. Перлов
Постанову суду мотивовано тим, що в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) рішення про встановлення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, були прийняті виконавчим комітетом Свердловської міської ради без делегування повноважень місцевої ради народних депутатів відповідному виконавчому комітету щодо встановлення зазначеного нормативу; відповідач не одержував пропозиції і не залучався відповідними місцевими органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
За вказаний період відсутні докази встановлення нормативу працевлаштування інвалідів згідно вимог чинного на той час законодавства, а тому судом першої інстанції визнано необґрунтованими вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.
Щодо решти санкцій, то вимоги позивача визнані судом необґрунтованими, оскільки до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню стаття 250 Господарського Кодексу України.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з постановою суду не погодилось, звернулось до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду і прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на те, що при прийнятті рішення господарським судом не правильно застосовано та було порушено норми матеріального та процесуального права, розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об”єктивному розгляді.
В обґрунтування своєї скарги заявник посилається на те, що суддя не має право не застосовувати рішення виконавчого комітету, якщо дане рішення не визнано недійсним чи нечинним.
Застосування судом строків, передбачених у ст. 250 Господарського кодексу України, є неправомірним.
Платежі до відділення Фонду за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно – господарською санкцією тільки з 1 січня 2006 року.
Відзивом на апеляційну скаргу відповідач просить залишити постанову суду без змін, апеляційну скаргу –без задоволення, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91. № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) місцеві ради народних депутатів спільно з підприємствами (об’єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України, щорічно визначали нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Стаття 20 зазначеного Закону передбачала, що підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначався середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Щодо визначення нормативу робочих місць, то відповідно до ст. 19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 № 2606 –ІІІ для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Судом першої інстанції встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників за 2000 рік складала 122 особи. Фактично на підприємстві відповідача створено для інвалідів 3 робочих місця, не зайнятих інвалідами - 2 (норматив - 5). Підприємство відповідача мало перерахувати цільові кошти у сумі 11 674 грн. 14 коп. (за розрахунком позивача - 29 185 грн. 35 коп.).
Середньооблікова чисельність штатних працівників за 2001 рік у період з 01.01.01по 01.08.01 складала 124 особи. Відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за рішенням виконавчого комітету Свердловської міської ради № 7 від 30.01.01 у кількості 5 чоловік. Фактично на підприємстві відповідача створено для інвалідів 3 робочих місця, не зайнятих інвалідами - 2 (норматив - 5). Підприємство відповідача мало перерахувати цільові кошти у сумі 20 761 грн. 30 коп. за розрахунком позивача.
Згідно зі ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ в редакції до 05.07.01 (далі - Закон України № 875) місцеві ради народних депутатів спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України, щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Вказаний Закон встановлював порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і в якості обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути встановлений спільно, зокрема, з підприємством.
Рішеннями виконавчого комітету Свердловської міської ради від 22.03.00 № 134 та від 30.01.01 № 7 про встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів для усіх підприємств, установ та організацій /незалежно від форм власності та господарювання/ на 2000 та 2001 роки для відповідача встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 5 чоловік.
Частина перша ст. 20 Закону № 875 встановлювала, що підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначався середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято як належний доказ рішення Свердловської міської ради та зроблено висновок щодо відсутності за період з 01.01.2000 по 01.08.2001 доказів встановлення нормативу працевлаштування інвалідів відповідно до вимог чинного на той час законодавства, а тому визнав необґрунтованими вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.
У зв’язку з внесенням змін до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 № 2606 –ІІІ ( далі Закон), для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, визначення нормативу робочих місць з 01.08.01 здійснювалось виходячи з нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Середньооблікова чисельність штатних працівників за 2001 рік у період з 01.08.01 складала 124 особи. Відповідачу визначено 4% норматив у кількості 5 чоловік. Підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції у сумі 14 470 грн. 75 коп. за розрахунком позивача.
Середньооблікова чисельність штатних працівників за 2002 рік складала 131 особу. Фактично на підприємстві відповідача створено для інвалідів 2 робочих місця, не зайнятих інвалідами - 3 (норматив - 5). Підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції у сумі 27 235 грн. 86 коп. (за розрахунком позивача - 45 393 грн. 15 коп.).
Середньооблікова чисельність штатних працівників за 2003 рік складала 130 осіб. Фактично на підприємстві відповідача створено для інвалідів 1 робоче місце, не зайнятих інвалідами - 4 (норматив - 5). Підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції у сумі 38 646 грн. 24 коп. (за розрахунком позивача - 48 307 грн. 70 коп.).
Судова колегія вважає, що з 01.08.01 підприємство зобов”язано самостійно визначати норматив відповідно до Закону № 875 (в новій редакції) та виконувати вимоги цього Закону по створенню робочих місць та їх атестації.
Судова колегія враховує положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв’язку, зокрема, такі:
- пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;
- у частині першій статті 17 Закону № 875 визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;
- згідно з частинами другою та третьою статті 18 Закону № 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- відповідно до частини першої статті 12 Закону “Про охорону праці” підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників;
- у пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, визначено таке: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.
Як вбачається з матеріалів справи, у заявлених позивачем звітних періодах відповідач не інформував Свердловський міський центр зайнятості про те, що на підприємстві існують вакантні місця, де може використовуватися праця інваліда, що підтверджується листами зазначеного центру зайнятості від 28.12.04 № 12/3-2124, від 17.06.05 № 12/3-1221. Також Свердловське управління праці та соціального захисту населення за листом від 28.12.04 № 1748 повідомило, що відповідач не інформував позивача про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Дані обставини мають суттєве значення для вирішення справи, оскільки дії відповідача по інформуванню органів зайнятості та захисту населення мають передувати діям останніх по направленню інвалідів для працевлаштування.
Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатись органи та організації, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону.
Матеріали справи свідчать та апеляційною інстанцією досліджено невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів. У період з 01.08.2001 по 2003 рік підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Даний факт свідчить про те що відповідачем неналежним чином виконані обов’язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для здійснення працевлаштування інвалідів, але судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 250 Господарського кодексу України правомірно визнано необґрунтованими вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.
Дана позиція суду відповідає вимогам законодавства, оскільки до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню стаття 250 Господарського Кодексу України з огляду на наступне.
До 01.01.2004 строків застосування штрафних санкцій не було.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України.
Пунктом 4 р. 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відповідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Судова колегія вважає, що штраф за не створення робочих місць для інвалідів знаходиться у сфері порушення правил здійснення господарської діяльності у широкому розумінні цього поняття.
Згідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 108 171 грн. 60 коп. несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у період з 2001 по 2003 рік.
На момент звернення позивача з позовом правовідносини сторін щодо адміністративного порушення продовжували існувати.
Звернення позивача до суду першої інстанції відбулося 16.05.05 (згідно власноручного напису представника, а.с. 3, том №1), тобто після сплинення річного строку, встановленого нормами ст. 250 Господарського кодексу України.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду у строк, який перевищує встановлений законодавством, адміністративно –господарська санкція до відповідача не може бути застосована.
За таких обставин, господарський суд Луганської області правильно у задоволенні позовних вимог відмовив.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, постанова суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 160, 167, 195, 196, 198 п.1 ч. 1, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254, пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 20.04.2006 у справі № 1/634(6/37) залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Луганської області 20.04.2006 у справі № 1/634(6/37) залишити без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Ухвалу апеляційної інстанції може бути оскаржено протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили у касаційному порядку.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції виготовлена в повному обсязі протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.
Головуючий суддя Д.Ю. Перлов
Суддя Л.В. Іноземцева
Суддя Р.Є. Якушенко