ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.06 Справа № 9/138д/06
Суддя Нечипуренко О.М.
За позовом: Концерну “Міські теплові мережі” в особі філії Концерну “Міські теплові мережі” Комунарського району (69091, м. Запоріжжя, бульв. Гвардійський, 137)
до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу–297 “Весна-6” (69118, м. Запоріжжя, вул.. 40 років Перемоги, 17/36)
про спонукання відповідача до укладення договору купівлі-продажу теплової енергії на умовах позивача
Суддя Нечипуренко О.М.
Представники сторін:
від позивача -
від відповідача –
ВСТАНОВЛЕНО:
Заявлений позов про спонукання Житлово-будівельного кооперативу–297 “Весна-6”, м. Запоріжжя, укласти з Концерном “Міські теплові мережі” в особі філії Концерну “Міські теплові мережі” Комунарського району, м. Запоріжжя, договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 1147-к від 01.03.2006 на умовах позивача.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.04.2006 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 9/138Д/06, розгляд якої призначено на 26.04.2006. В судових засіданнях оголошувались перерви для надання додаткових доказів до 07.06.2006, до 26.06.2006, потім до 10.07.2006. За клопотанням сторін строк вирішення спору продовжений до 25.07.2006.
В судовому засіданні 10.07.2006 розгляд спору закінчено, оголошено перерву до 20.07.2006 для підготовки повного тексту рішення суду.
Сторони подали клопотання про відмову від технічної фіксації судового процесу, яке судом задоволено.
Заявлені позивачем вимоги засновані на ст. ст.. 641, 649 Цивільного кодексу України, ст..ст.. 179-181, 184, 187, 275 Господарського кодексу України, положень Закону України “Про теплопостачання”, Закону України “Про житлово-комунальні послуги” і викладаються в наступному: 20.03.2006 р. Концерн “МТМ” звернувся до ЖБК-297 “Весна-6” із пропозицією укласти договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 1147-к від 01.03.2006, однак останній до сьогоднішнього дня не надав відповіді про прийняття або неприйняття умов договору та до теперішнього часу фактично користується тепловою енергією без договору, що відповідно до ст.. 187 ГК України стало підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом. Мотивуючи позов, позивач вказує на те, що відповідач є власником житлового будинку № 17 по пр. 40 річчя Перемоги, і відповідно до “Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій” по своїм внутрішньо будинковим мережам, що находяться в його утриманні та експлуатації, безпосередньо надає кожній окремій квартирі послуги з холодної, гарячої води та опалення. Діючим законодавством України на теплопостачальну організацію, якою є Концерн “МТМ”, не покладено обов’язків виконавця житлово-комунальних послуг в багатоквартирному будинку, таким виконавцем відповідно до приписів ст.. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” є ЖБК. При таких обставинах, враховуючи, що законом визначено стратегію взаємовідносин між виробниками та споживачами тепла в разі, коли є неможливим укладення договору з теплопостачання між власником квартири в багатоквартирному будинку безпосередньо з теплопостачальною організацією, позивач вважає, що договір купівлі-продажу теплової енергії повинен бути укладений між Концерном “МТМ” в особі філії Концерну “Міські теплові мережі” Комунарського району, як теплопостачальною організацією, і ЖБК-297 “Весна-6” , як споживачем. На підставі викладеного позов просив задовольнити.
Відповідач не погодився із вимогами позивача, виклав свою правову позицію у представленому суду письмовому відзиві. На обґрунтування заперечень пояснив суду, що позивач передчасно, до спливу встановленого законом місячного терміну, звернувся до суду із позовом про спонукання до укладення договору, що не відповідає нормам ч. 3 ст. 29 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Заперечуючи необхідність укладення спірного договору, відповідач, зокрема, зазначив, що позивач помилково визначає відповідача одночасно як споживача та виконавця послуг; окрім того, ЖБК-297 “Весна-6” не є споживачем теплової енергії у розумінні ст.. 1 Закону України «Про теплопостачання», оскільки безпосередньо не споживає і не використовує теплову енергію. На сьогоднішній день між позивачем та власниками квартир житлового будинку № 17 по пр. 40 річчя Перемоги в м. Запоріжжя укладені і діють договори про надання послуг населенню з водо-, теплопостачання, при чому деякі з цих договорів укладались позивачем після набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги», на який він посилається, як на підставу заявлених вимог. Таким чином, твердження позивача про фактичне користування ЖБК тепловою енергією без договору не відповідає дійсності. Заперечуючи проти позову, відповідач також зазначає, що ЖБК-297 “Весна-6” не може надавати послуги з теплопостачання субспоживачам, оскільки він не є теплоенергуючою, теплотранспортуючою, теплопостачальною організацією відповідно до термінів, визначених Законом України «Про теплопостачання»; окрім того, цей вид діяльності є ліцензійним, а відповідач не має ліцензії на здійснення такого виду діяльності. Відповідач вважає безпідставним твердження позивача про те, що ЖБК як власник житлового фонду по своїм внутрішньо будинковим мережам, що находяться в його утриманні та експлуатації, безпосередньо надає кожній окремій квартирі послуги з холодної, гарячої води та опалення, оскільки змістом Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій” від 17.05.2005 № 76 така норма не передбачена. Також, відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до п.1.1 Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 60 від 25.04.2005, з кожного виду послуг органами місцевого самоврядування, власниками житлових будинків визначаються окремі виконавці, тобто зазначені Правила не містять норми, відповідно до якої єдиний виконавець надає послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води. Крім того, відповідач вважає спірний договір купівлі-продажу теплової енергії № 1147-к від 01.03.2006 таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, зокрема: згідно ст.655 Цивільного кодексу України сторонами договору купівлі-продажу можуть бути продавець та покупець, отже ЖБК не може бути виконавцем послуг за спірним договором; у преамбулі договору не зазначено прізвище, ім'я, по батькові особи, яка укладає договір від імені Концерну; в п.1.3 договору зазначено, що договір укладено як тимчасовий, у той же час діючим законодавством не визначено термін «тимчасовий договір»; п.3.1.4 договору регулює правовідносини з третіми особами –Субспоживачами, які не є учасниками цього договору; виходячи зі змісту п.4.1.5 договору позивач має право приєднувати нових споживачів без будь-яких погоджень за споживачем; та ін. На підставі викладеного, просить відмовити позивачу у задоволенні позову.
Позивач не погодився із викладеними у відзиві обставинами, і представив суду письмові заперечення на відзив, в яких зазначив, що договори, укладені з наймачами (власниками) квартир в житловому будинку № 17 по пр. 40 річчя Перемоги в м. Запоріжжя на сьогоднішній день не можуть бути дійсними, оскільки власникам квартир були направлені листи, в яких йшлося про те, що не приведені у відповідність до Закону України “Про житлово-комунальні послуги” договори втрачають чинність, та роз’яснено, що у відповідності до вимог ст.. 29 цього закону договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири (квартиронаймачем) та балансоутримувачем, і саме останній повинен укласти договір купівлі-продажу теплової енергії з її виробником. Позивач також пояснив суду, що до статутних видів діяльності Концерну “МТМ” не належить постачання теплової енергії споживачам, оскільки постачання тепловою енергією по внутрішньо будинковим мережам цілком є прерогативою та обов’язком власника цих систем, а саме –власника будинку, оскільки вказані мережі включені до вартості житлового будинку. Позивач вважає, що ЖБК не має отримувати повноваження від власників квартир на укладення господарських договорів, оскільки п.2.1.4 Статуту ЖБК наділений правом самостійно укладати договори, пов’язані з будівництвом, експлуатацією і ремонтом житлового будинку, утримання території. Позивач вважає, що згідно з п.п.4.1, 4.2 розділу 4 Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді саме відповідач є виконавцем цих послуг. В підтвердження викладеного, позивач посилається також на рішення виконкому Запорізької міської ради № 327 від 22.09.2005 “Про визначення виконавців послуг для населення з водо-, теплопостачання та водовідведення”, яким визначено відповідних виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді місцевих рад та запропоновано ЖБК і ОСББ, як власникам належного їм майна, визначитися із вирішенням цих питань.
В письмових доповненнях від 10.07.2006 позивач також зазначив, що оскільки теплові мережі власників квартир безпосередньо не приєднані до теплової мережі Концерну “МТМ”, а приєднані до внутрішньобудинкової теплової мережі, яка належить відповідачу, саме відповідач є безпосереднім споживачем теплової енергії відповідно до приписів Закону України “Про теплопостачання”, за технічними можливостями саме ЖБК, а не кожному власнику квартири окремо, Концерн поставляє теплову енергію. Позивач посилається на постанову КМУ № 560 від 12.07.2005 р., якою затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, і вказує на те, що даним Порядком в тариф власника житлового будинку закладено утримання внутрішньо будинкових мереж, тобто саме відповідач є виконавцем житлово-комунальних послуг. Позивач зазначив, що на сьогоднішній день між ЖБК-297 “Весна-6” і КП “Водоканал” діє єдиний договір на постачання холодної води, тобто відповідач по відношенню до КП “Водоканал” є Споживачем, а по відношенню до мешканців квартир –виконавцем послуг.
Відповідач, ознайомившись із запереченнями позивача, в судовому засіданні 26.06.2006 надав суду відзив на заперечення позивача, в якому вказує на те, що із суті запропонованого позивачем договору виходить, що він є фактично договором поставки; у той же час особливості договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану теплову мережу врегульовані ст.. 714 ЦК України. Крім того, такі договори укладаються на підставі розробленого Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, змісту якого запропонований позивачем договір купівлі-продажу теплової енергії не відповідає. Також відповідач посилається на те, що він не є балансоутримувачем житлового будинку № 17 по пр. 40 річчя Перемоги, оскільки не управляє за договором майном власників квартир та не приймав на баланс цей будинок від Управління капітального будівництва за відповідним актом приймання-передачі. Відповідач вважає, що укладення запропонованого позивачем договору при наявності договорів з фізичними особами суперечить нормам законодавства та порушує права мешканців житлового будинку, як безпосередніх споживачів теплової енергії.
В судовому засіданні 10.07.2006 позивач звернувся до господарського суду із заявою про уточнення позовних вимог, якою просить суд зобов’язати відповідача укласти договір купівлі-продажу теплової енергії № 1147-к від 01.03.2006 на умовах позивача, виключивши з преамбули договору “Виконавець послуг”, залишивши в редакції “Споживач”. Крім того, позивач вказав на те, що оскільки запропонований відповідачу договір має ознаки договору постачання, але за спеціальною нормою Закону України “Про теплопостачання” повинен бути укладений, як договір купівлі-продажу теплової енергії, спірний договір слід читати як договір купівлі-продажу (постачання) теплової енергії.
Заява подана позивачем у відповідності до приписів ст.. 22 ГПК України і прийнята судом до розгляду.
Розглядаються уточнені позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.
20.03.2006 року позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір купівлі-продажу (постачання) теплової енергії в гарячій воді № 1147-к від 01.03.2006.
За умовами вказаного договору, Концерн “Міські теплові мережі”, як Теплопостачальна організація, приймає на себе зобов’язання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу - ЖБК-297 “Весна-6”, а останній повинен прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами, в терміни і в порядку, встановлені договором та додатками до нього.
У зв’язку із тим, що відповідач не повідомив позивача про результати розгляду пропозиції, позивач звернувся до господарського суду із позовом в порядку ст.. 187 ГК України та ст.. 649 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що з зазначених у позові правових підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання»споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація –суб’єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. Стаття 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” також дає визначення споживача як фізичної чи юридичної особи, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (до яких, зокрема, відноситься і забезпечення гарячою водою). Отже, за змістом вказаних норм, споживачем є особа, яка безпосередньо використовує теплову енергію, поставлену теплопостачальною організацією. В розумінні цих статей, ЖБК не може бути споживачем теплової енергії, оскільки безпосередньо вказану енергію не споживає. Таким чином, за умовами спірного договору купівлі-продажу теплової енергії відповідач не може виступати як споживач теплової енергії.
Як свідчить довідка № 24/2817 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, предметом діяльності ЖБК-297 “Весна-6” є експлуатація житлового фонду. Як закріплено в п.1.2 Статуту ЖБК-297 “Весна-6”, кооператив створений з метою забезпечення житлом членів кооперативу і їх сімей шляхом будування житлового 108-квартирного будинку, а також для наступної експлуатації та управління будинком. Основна діяльність кооперативу регламентована п.2.1 Статуту і викладається в здійсненні експлуатації і ремонту належного йому житлового будинку, утримання прибудинкової території.
У відповідності до наказу Держбуду України, Держнаглядохоронпраці "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.97 N 409 "Про забезпечення надійності і безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж" від 27.11.1997 N 32/288, експлуатацією є використання будівлі (споруди) згідно з функціональним призначенням та проведенням необхідних заходів до збереження стану конструкцій, при якому вони здатні виконувати задані функції з параметрами, що визначені вимогами технічної документації. З викладеного слідує, що відповідач не може надавати послуги з теплопостачання субспоживачам, оскільки він не є теплопостачальною організацією в розумінні ст.. 1 Закону України «Про теплопостачання». Крім того, відповідно до п.73 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності»виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії є видом діяльності, яке підлягає ліцензуванню. Відповідач не має ліцензії на здійснення послуг з теплопостачання населенню, отже у відповідності із законом він не має права здійснювати даний вид діяльності.
Твердження позивача про те, що договір купівлі-продажу теплової енергії може укладатися між теплопостачальною організацією та споживачем, обладнання якого приєднано безпосередньо до теплових мереж енергопостачальної організації законодавчо не обґрунтовано, є довільним трактуванням приписів Закону України «Про теплопостачання», нормами якого надання послуг з теплопостачання не ставиться в залежність від наявності безпосереднього приєднання споживача до теплових мереж теплопостачальної організації.
Не знайшли документального підтвердження і доводи позивача про те, що відповідач, як власник житлового будинку, по своїм внутрішньобудинковим мережам надає послуги з теплопостачання кожному власнику (наймачу) квартири окремо, оскільки ні зі змісту Закону України “Про теплопостачання”, ні зі змісту Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 р., такий порядок надання житлово-комунальних послуг не вбачається, що знову ж таки є довільним трактуванням позивачем норм закону.
Не приймаються судом до уваги твердження позивача про те, що відповідач, як власник (і одночасно балансоутримувач) житлового будинку, у відповідності до ст.. 29 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” повинен укласти договір про надання житлово-комунальних послуг з кожним власником квартири.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що дійсно, згідно довідки ОП “ЗМБТІ” № 13284 від 22.06.2006 р., право власності на житловий будинок № 17 по пр. 40 річчя Перемоги в м. Запоріжжя зареєстроване за ЖБК-297 “Весна-6”.
Однак, договір про надання житлово-комунальних послуг не є предметом розгляду спору у межах даної справи, не має прямого відношення до спірного договору купівлі-продажу і не впливає на його правову оцінку судом.
Як свідчать матеріали справи, на сьогоднішній день між Концерном “МТМ” та власниками квартир житлового будинку № 17 по пр. 40 річчя Перемоги в м. Запоріжжя укладені і діють договори про надання послуг населенню з водо-, теплопостачання та водовідведення (копії договорів про надання населенню послуг з теплопостачання залучені до матеріалів даної справи). Пунктом 30 договорів передбачено: «Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не висловила наміру внести до нього зміни або доповнення, він продовжується на наступний рік». З усних та письмових пояснень сторін слідує, що позивач відпускає теплову енергію споживачам (власникам квартир), а останні сплачують вартість цієї теплової енергії відповідно до умов цих договорів (суду надані копії рахунків на оплату теплової енергії, що направлялись споживачам). При чому, деякі з представлених суду договорів про надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення укладені з громадянами у 2005 році, тобто в період дії Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, на який позивач посилається, як на підставу заявлених позовних вимог. Доказів того, що на даний момент укладені з населенням договори розірвані у встановленому законом порядку, суду не надані. Представлений суду зразок листа філії Концерну “МТМ” на адресу квартиронаймача в житловому будинку № 17 по вул.. 40 річчя Перемоги судом, як доказ в розумінні ст.. 33 ГПК України, судом не приймається, оскільки вказаний лист є типовим, без зазначення конкретної особи, якій він адресований, і без посилання на конкретний договір про надання послуг населенню з водо-, теплопостачання та водовідведення. Окрім того, лист має реконмендаційно-роз’яснювальний характер і не містить вимоги про внесення змін до договору, як це передбачено п.30 вищезгаданих договорів.
Таким чином, споживачами теплової енергії у даному випадку є мешканці житлового будинку № 17 по пр. 40 річчя Перемоги –власники (наймачі) квартир, з якими, у відповідності до положень Закону України «Про теплопостачання»та Закону України «Про теплопостачання», позивач уклав договори про надання населенню послуг з теплопостачання, і на підставі яких він отримує плату за поставлену теплову енергію.
Викладеним спростовується твердження позивача про те, що відповідач, не уклавши договір, фактично користується теплової енергією без договору. Окрім того, при наявності діючих договорів з власниками квартир позиція позивача стосовно необхідності укладання договору купівлі-продажу теплової енергії саме з ЖБК-297 “Весна-6” виявляється безпідставною і такою, що суперечить положенням діючого законодавства, що наведені вище.
Крім того, стосовно змісту запропонованого до укладення договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 1147-к від 01.03.2006 слід зазначити наступне.
В заяві про уточнення позовних вимог позивач визначив спірний договір, як договір купівлі-продажу (постачання) теплової енергії.
У той же час, статтею 275 ГК України встановлені особливості договору енергопостачання, згідно з якою визначені сторони: енергопостачальник, який зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду, і споживач (абонент), який зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання.
Таким чином, змістом наведеної норми законодавства передбачене укладення договору купівлі-продажу теплової енергії безпосередньо із споживачами, що здійснюють використання теплової енергії. А такими споживачами, як було встановлено вище, є саме власники (наймачі) квартир –фізичні особи.
Крім того, в п. 1.3 спірного договору зазначено, що він укладений як тимчасовий. У той же час, діюче законодавство не містить визначення такої категорії договорів, як “тимчасовий договір”.
Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому надання доказів покладається на сторін та інших учасників господарського процесу.
З представлених доказів і пояснень позивача суд не вбачає підстав для укладення договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 1147-к від 01.03.2006 саме з відповідачем. Аналіз нормативної бази дозволяє суду зробити висновок, що укладення такого договору між цими сторонами при наявності діючих договорів з прямими споживачами теплової енергії суперечить нормам Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та Закону України “Про теплопостачання” і порушує права громадян –мешканців житлового будинку, як споживачів теплової енергії.
З огляду на вищевикладене, позивач не довів тих обставин, на які він посилається як на обґрунтування заявленого позову.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладання господарських договорів. За змістом вказаної статті, проект договору, запропонований будь-якою з сторін, надається у двох примірниках другій стороні; сторона, що одержала проект договору, у разі згоди з його умовами повертає другій стороні один примірник договору, оформлений відповідним чином, у двадцятиденний строк після одержання договору або, за наявності заперечень, складає протокол розбіжностей, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним протоколом розбіжностей. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, вжити заходів щодо врегулювання розбіжностей з другою стороною, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Між тим, як свідчать матеріали справи, позивач не дотримався встановленого законом порядку укладення договорів.
Так, згідно наданого суду поштового повідомлення № 83763, проект договору купівлі-продажу теплової енергії № 1147-к від 01.03.2006 був вручений представнику ЖБК-297 “Весна-6” 24 березня 2006 року. Тобто, згідно із приписами законодавства, відповідач мав повідомити позивача про результати розгляду проекту договору у строк до 13 квітня 2006 року. І тільки після отримання (або неотримання) відповіді на свою пропозицію позивач мав передати спір на вирішення господарського суду.
Однак, не дочекавшись відповіді ЖБК-297 “Весна-6”, 11.04.2006 р. Концерн “МТМ” звернувся до господарського суду із позовом про спонукання відповідача до укладення договору, позбавивши останнього права у встановлений законом строк відповісти на пропозицію про укладення договору.
Згідно із приписами ст.. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Фактичні обставини справи, однак, свідчать про те, що до моменту звернення позивача до господарського суду і початку судового розгляду спору між сторонами з приводу укладення договору купівлі-продажу теплової енергії № 1147-к від 01.03.2006 не існувало, оскільки те, що відповідач не погоджується на укладення згаданого договору, стало відомо після порушення провадження у справі
З викладеного слідує, що на момент звернення до господарського суду позивач ще не набув право на пред’явлення позову даної категорії.
Враховуючи вищенаведене, позов про спонукання ЖБК-297 “Весна-6” укласти з Концерном “МТМ” в особі філії Концерну “Міські теплові мережі” Комунарського району договір купівлі-продажу (постачання) теплової енергії в гарячій воді № 1147-к від 01.03.2006 на умовах позивача, із заявлених підстав задоволенню не підлягає.
Державне мито у сумі 85 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ :
У позові відмовити.
Суддя О.М.Нечипуренко