УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2010 р. справа № 2а-991/09

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Руденко М.А.

          суддів:                     Проценко О.А. Мірошниченка М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області на постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2009 року у справі № 2а-991/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої соціальної допомоги як «Дитині війни», -

          встановила:

У листопаді 2009 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області, в якому просила: відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів; зобов’язати відповідача нарахувати та сплатити недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по день розгляду справи.

Постановою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2009 року адміністративний позов задоволено частково, а саме поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом; зобов’язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача недоплачену соціальну допомогу як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 02.11. 2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 по 31.12.2008 з урахуванням сплачених сум, в іншій частині позову відмовити.

Не погодившись з постановою суду Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та винести рішення яким позивачу в позові відмовити повністю.

Апелянт вважає, що вищезазначена постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на відсутність виділених коштів, можливості та підстав для здійснення зазначеного виду доплати.

Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Судом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195 від 18 листопада 2004 року (далі –Закон №2195) має статус «дитини війни», а тому згідно зі ст.6 цього Закону має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.6 Закону №2195 (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Дію ст.6 цього Закону було зупинено на 2006 рік відповідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року № 3235-IV.

Проте, Законом України від 22 березня 2006 року №3367-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік»було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону.

Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня 2006 року, тобто 02 квітня 2006 року було відновлено дію ст.6 в редакції від 1 січня 2006 року.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений ОСОБА_2 Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

ОСОБА_2 Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».

На підставі викладеного колегія судів приходить до висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються вимог про донарахування та виплату надбавки до пенсії у 2006 року задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на законі.

Відносно вимог по виплатам за 2007 рік, колегія суддів виходила з наступного.

Дію ст. 6 Закону №2195 на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень п.12 ст. 71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону №2195, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 Закону №2195. Таким чином, відновлено дію ст. 6 закону України №2195.

Отже, управління Пенсійного фонду України повинно були зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 09 липня 2007 року –були відсутні.

Згідно з ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.

Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Так, згідно з ч.1 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

У відповідності до ч.3 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Крім того, згідно ч.2 ст. 85 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»від 5.11.91р. №1788-ХII (з наступними змінами та доповненнями) виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни»не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни»здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян –є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.

Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Відносно вимог по виплатам за 2008 рік, колегія суддів виходила з того, що правові підстави для вирішення таких вимог є аналогічними 2007 року.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст ст.6 Закону України №2195 викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Підстави для підвищення пенсії за період з січня по 22 травня 2008 року –були відсутні, оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивачу виплачувалася пенсія у збільшеному розмірі щомісячно, тому позовні вимоги за цей період - не підлягають задоволенню.

Проте, Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»N 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195 в новій редакції.

Таким чином, відновлено дію ст.6 Закону України №2195.

Статтею 58 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня –482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

Таким чином, відповідач повинен був провести підвищення пенсії у збільшеному розмірі відповідно до вимог ст. 6 Закону починаючи з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону “ Про соціальний захист дітей війни ” у 2008 році не здійснював, а також не проводив виплату.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ”.

Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись па відсутність коштів, як на підставу невиконаний своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та ст.6 Закону України №2195.

Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України №2195 покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

При цьому судова колегія зазначає, що оскільки правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Що стосується вимоги позивача про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи в межах позовних вимог вірно застосував річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, оскільки доказів щодо поважності пропуску строку позивачем наданні не були. Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (опубліковане в офіційних виданнях України 27.07.2007 року), та Рішення Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року (опубліковане в офіційних виданнях України 06.06.2008 року) є загальнодоступними, позивач мав змогу з ним ознайомитись та міг дізнатись, що його право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 та 2008 роки порушено саме з моменту оприлюднення зазначених рішень Конституційного Суду України. Також позивач отримував пенсію щомісячно та мав можливість контролювати її розмір.

Позивач звернувся за позовом до суду 02 листопада 2009 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду на позовній заяві (а.с. 2).

Виходячи з цього строк звернення позивачем до суду з вимогою перерахунку та виплати йому щомісячної допомоги, як «дитині війни»за 2007 рік та за період з 01 січня 2008 року по 01 листопада 2008 року, пропущений без поважної причини та в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Щодо відмови в задоволені позовних вимог, позивач своїм правом оскаржити постанову суду першої інстанції не скористався, що позбавляє суд процесуальної можливості переглянути постанову в частині відмови в задоволені позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, дослідив докази, дав їм належну оцінку та прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.1 ст. 100, ст. 195, п. 1 ч. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206 КАС України колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпілському районі Запорізької області на постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2009 у справі № 2а-991/09–залишити без задоволення.

Постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2009 у справі № 2а-991/09 –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку ст.212 КАС України.

Головуючий:                                                            М.А. Руденко

          Суддя:                                                            О.А. Проценко

          Суддя:                                                            М.В. Мірошниченко