15.07.2015 Єдиний унікальний номер 205/4074/15-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Залімської Н.В.,

при секретарі Єрьоменко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 09 червня 2015 року звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в вересні 2001 року її мати ОСОБА_5 продала власну квартиру, яка належала їй на підставі ордеру та знаходилась за адресою: АДРЕСА_1. За отримані кошти вона мала намір придбати дві однокімнатні квартири в спальних районах м. Дніпропетровська. Отримавши завдаток від продажу квартири мати розпочала пошук житла. 07 вересня 2001 року, оглянувши квартиру АДРЕСА_2 яка на підставі генеральної довіреності та розпорядження начальника ЖЕУ, належала ОСОБА_6, ОСОБА_4 у рівних частках віддала завдаток в розмірі 4082 грн., що підтверджується відповідною розпискою. На період продажу квартира не була приватизована, тому укласти нотаріально посвідчений договір було неможливо. Після підписання розписки між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 була досягнута домовленість, згідно якої мати бере на себе зобов’язання приватизувати квартиру, та всі витрати пов’язані з приватизацією. Згідно розписок 25.09.2001 року було передано другу частину коштів за квартиру в розмірі 5972 грн. 07.10.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено домашню угоду, якою ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 придбала спірну квартиру. 05 грудня 2014 року суддею Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Остапенко Н.Г. в судовому засіданні було достовірно встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 дійсно 01 жовтня 2001 року уклали домашню угоду купівлі-продажу зазначеної квартири. ОСОБА_6 звільнила квартиру, ОСОБА_5 вселилась в квартиру та постійно в ній проживала з 2001 року по 2009 рік. В 2002 році мати позивача тяжко захворіла, у зв’язку з чим позивач змушена була постійно проживати разом з нею, оскільки вона потребувала постійного догляду. Тобто, з 2002 року по день смерті матері 10 серпня 2009 року позивач постійно проживала у квартирі, у продовжує користуватися квартирою до сьогодні, сплачує комунальні послуги. Позивач просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю - ОСОБА_1 та ОСОБА_5, з 2002 року по день смерті ОСОБА_5, тобто до 10 серпня 2009 року; визнати набуття права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_1.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилалася на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідачі у судове засідання не з’явилися, про день і час проведення слухання справи сповіщалися належним чином, через засоби масової інформації газету «Вісті Придніпров’я». Від представника відповідача надійшла письмова заява з проханням відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв’язку з перебуванням представника в іншому судовому засіданні, однак жодних доказів суду не представлено. Тому, зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 224 ЦПК України.

Суд вислухавши пояснення представника позивача, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню по наступним підставам.

У судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 02.10.2001 року ОАО ДМЗ ім. Петровського відповідно до якого квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а.с.27).

Встановлено, що ОСОБА_6 16 серпня 2008 року померла (а.с.29).

Як зазначила позивачка, що 07.10.2001 року між її матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено домашню угоду, якою ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_2 за обумовлену суму, що дорівнює 1956 дол. США, що еквівалентно 10 562 грн., оскільки на період продажу квартира не була приватизована, тому укласти нотаріально посвідчений договір було неможливо. В 2002 році мати позивача тяжко захворіла, у зв’язку з чим позивач змушена була постійно проживати разом з нею, оскільки вона потребувала постійного догляду. Тобто, з 2002 року по день смерті матері 10 серпня 2009 року позивач постійно проживала у квартирі, у продовжує користуватися квартирою до сьогодні, сплачує комунальні послуги.

Вказані обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім’єю, вели спільне господарство, з 2002 року по день смерті ОСОБА_5, тобто до 10 серпня 2009 року, оскільки остання тяжко хворіла та потребувала постійної сторонньої допомоги, яку надавала позивачка.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5, дійсно проживали одною сім’єю з 2002 року по день смерті ОСОБА_5

Згідно зі ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь -які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.. 58 ЦПК України належними є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування.

Виходячи з аналізу норм ст.344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести саме позивач (ч.1 ст.60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Право власності за давністю володіння, перш за все, може виникнути на придбане для володіння майно, яке відноситься до будь -якої форми власності, крім того, яке вилучено з цивільного обороту. Нерухоме майно може стати предметом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує. В силу ч.1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знеціненні та зміни їх призначення. Також, обов'язковою ознакою нерухомого майна, як об'єкту матеріального світу, в розумінні вимог матеріального закону, є прийняття такого майна в експлуатацію та реєстрація речового права у встановленому законом порядку. Як зазначалось вище, право власності на вказане майно зареєстровано у встановленому законом порядку у Реєстрі прав власності за фізичними особами у відповідних частках, тому спірний об'єкт володіння, що уявляє собою об'єкт нерухомості майна, є законним в розумінні вимог чинного законодавства.

Достовірність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю та розумністю (ст.3 ЦК України). Аналіз вимог чинного законодавства, в яких йдеться про недостовірних учасників цивільних правовідносин, дозволяє зробити висновок, що особу слід вважати добросовісною у тому випадку, коли вона діє без умислу причинити шкоду іншій особі, а також не допускає легковажності або самонадійності чи необережності по відношенню до можливого завдання шкоди. З матеріалів даної цивільної справи вбачається, що фактичне володіння спірним майном не завдало шкоди правам та охороню вальним законом інтересам третіх осіб, а сам факт володіння таким майном х з боку позивача не спрямований на спричинення шкоди іншим особам.

Безперервність володіння повинна бути на протязі визначених законом строків і цей строк диференціюється в залежності від об'єкта, в даному випадку для нерухомого майна є таким, що становить 10 років. Також обов'язковою ознакою, необхідною для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України є факт відкритого володіння, очевидного для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. При цьому перебіг строку набувальної давності прочиняється з моменту володіння.

Як зазначалось, вище для суду є приюдиційною обставина перебування у користуванні та володінні позивача понад 10 років, у тому числі факт існування таких обставин за три роки до набрання ЦК України в ред.. 2004 року. Суд вказує, що за вказаний період часу, спірне майно не було примусово витребувано у позивача законним володільцем в силу індикаційного позову, а фактичне володіння таким майном з боку позивача також не було визнано недобросовісним у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 здійснюючи обслуговування зазначеної квартири, догляд за нею, добросовісно заволоділа чужим майном, відкрито, безперервно володіє ним в період, більший десяти років. Тому суд вважає, що наявні підстави для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст. 41 Конституції України ст.ст. 321, 328, 344 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 10, 27, 57-60, 212-215, 224-226 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності за набувальною давністю – задовольнити.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю - ОСОБА_1 та ОСОБА_5, з 2002 року по день смерті ОСОБА_5, тобто до 10 серпня 2009 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3, в порядку набувальної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. Якщо було подано апеляційну скаргу рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.В. Залімська