ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
08.06.2006 року Справа № 5/87(2/221)
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Перлова Д.Ю.
суддів Іноземцевої Л.В.
Якушенко Р.Є.
при секретарі
судового засідання Черніковій Я.В.
за участю
представників сторін:
від позивача Федоренко О.А., дов. № 03-01/105 від 03.01.06
від відповідача Чітідзе Т.Г., дов. № 14-388д від 31.12.2004
розглянув матеріали
апеляційної скарги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
на рішення
господарського суду Луганської області
від 21.04.06
у справі № 5/87(2/221) (суддя Закропивний О.В. )
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до відповідача Державного підприємства „Свердловантрацит”, м. Свердловськ Луганської області
про стягнення 87 096 грн. 85 коп.
в с т а н о в и в:
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства „Свердловантрацит” про стягнення несплачених штрафних санкцій та цільових коштів за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 87 096 грн. 85 коп. у 1999 –2002 роках.
Заявою від 26.05.05 № 03-01/6311 позивач зменшив розмір позовних вимог на суму 16213 грн. 36 коп. і просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця у сумі 70883 грн. 49 коп.
Суддя –доповідач Д.Ю. Перлов
Рішенням господарського суду від 21.04.06 у задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у сумі 70 883 грн. 49 коп. відмовлено, провадження у справі в сумі 16 213 грн. 36 коп. припинено.
Рішення суду вмотивовано наступним.
В порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) рішення про встановлення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, були прийняті виконавчим комітетом Свердловської міської ради без делегування повноважень місцевої ради народних депутатів відповідному виконавчому комітету щодо встановлення зазначеного нормативу; відповідач не одержував пропозиції і не залучався відповідними місцевими органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Таким чином за період з 01.01.00 по 01.08.01 відсутні докази встановлення нормативу працевлаштування інвалідів згідно вимог чинного на той час законодавства, а тому й необґрунтованими є вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.
Відносно решти санкції, що виникли з 01.08.01, суд зробив висновок щодо їх необґрунтованості, оскільки до спірних правовідносин сторін підлягає застосування ст. 250 Господарського кодексу України.
Судом першої інстанції зроблено висновок, що на відповідача не може бути покладена відповідальність по сплаті штрафу за позовом, тому у задоволенні позову відмовлено.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з рішенням суду не погодилось, звернулось до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду і прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги позивача у сумі 70 883 грн. 49 коп., посилаючись на те, що при прийнятті рішення господарським судом не правильно застосовано та було порушено норми матеріального та процесуального права, розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об”єктивному розгляді.
В обґрунтування своєї скарги заявник посилається на те, що застосування судом строків, передбачених у ст. 250 Господарського кодексу України, є неправомірним.
Платежі до відділення Фонду за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно – господарською санкцією тільки з 1 січня 2006 року.
Запереченням на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду –без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а рішення таке, що відповідає вимогам чинного законодавству.
Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 07.06.06 у справі № 5/87(2/221) виключено із складу колегії по розгляду апеляційної скарги у справі суддю Бородіну Л.І. та введено до складу колегії суддю Іноземцеву Л.В.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91. № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) місцеві ради народних депутатів спільно з підприємствами (об’єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України, щорічно визначали нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Стаття 20 зазначеного Закону передбачала, що підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначався середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Щодо визначення нормативу робочих місць, то відповідно до ст. 19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 № 2606 –ІІІ для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
На 2000 рік відособленому підрозділу відповідача - “Енергоуправління” визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за рішенням виконавчого комітету Свердловської міської ради народних депутатів від 22.03.00 № 134 у кількості 11 чоловік.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (Поштова-річна) за 2000 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 281 чоловік, тому норматив склав 11 чоловік, з яких фактично працювало 5; за 6 незайнятих робочих місць нарахований штраф у сумі 15 437 грн. 34 коп.
За 2001 рік у період з 01.01.01 по 01.08.01 відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за рішенням виконавчого комітету Свердловської міської ради народних депутатів від 30.01.01 № 7 у кількості 11 чоловік.
З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова чисельність за цей період на підприємстві відповідача склала: 286 чоловік, при нормативі 11 чоловік фактично працювало 5: за 6 незайнятих робочих місць нарахований штраф 11030 грн. 88 коп. /з врахуванням середньорічної заробітної плати 3151 грн. 62 коп./.
Як слід із матеріалів справи, в порушення вказаних вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) рішення про встановлення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, були прийняті виконавчим комітетом Свердловської міської ради без делегування повноважень місцевої ради народних депутатів відповідному виконавчому комітету щодо встановлення зазначеного нормативу; відповідач не одержував пропозиції і не залучався відповідними місцевими органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято як належний доказ рішення Свердловської міської ради та зроблено висновок щодо відсутності за період з 01.01.2000 по 01.08.2001 доказів встановлення нормативу працевлаштування інвалідів відповідно до вимог чинного на той час законодавства відносно цільових коштів за період до 01.08.2001.
У зв’язку з внесенням змін до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 № 2606 –ІІІ ( далі Закон), для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, визначення нормативу робочих місць з 01.08.01 здійснювалось виходячи з нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Тому на 2001 рік у період з 01.08.01 по 31.12.01 відповідачу визначено 4 % норматив у кількості 11 чоловік; за відповідним звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 286 чоловік, фактично працювало 5, оскільки аналіз норм Закону свідчить, що визначена ним відповідальність у випадку не зайняття інвалідом робочого місця не пов’язується з тривалістю його роботи на підприємстві; за 6 незайнятих робочих місця нарахований штраф у сумі 7631 грн. 10 коп. /з врахуванням середньорічної заробітної плати у сумі 3052 грн. 45 коп./.
На 2002 рік відповідачу визначено 4 % норматив у кількості 11 чоловіка; за відповідним звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 272 чоловік, фактично працювало 4 /без врахування відпрацьованого часу; за 7 незайнятих робочих місця нарахований штраф у сумі 36784 грн. 17 коп. /з врахуванням середньорічної заробітної плати у сумі 4087 грн. 13 коп./;
Судом першої інстанції досліджено, що специфіка підприємства відповідача –відособленого підрозділу ‘’Енергоуправління” –згідно Положення про підрозділ визначає, що підприємство у своєї діяльності займається передачею, постачанням та використанням електричної енергії та керується у своєї діяльності Законом України “Про електроенергетику”. Відповідно до ч. 8 ст. 21 цього Закону визначено, що створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадиться підприємствами електроенергетики у розмірі 4% від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві.
За довідкою відповідача від 19.05.05 № 309 у своєї структурі згідно штатного розкладу підприємство не має непромислової групи (з врахуванням Інструкції “Про статистичну чисельність працівників, зайнятих у народному господарстві України” (розділ ІУ –Персонал, зайнятий основною та не основною діяльністю). Працівники підприємства займаються утриманням, технічним обслуговуванням, ремонтом, електромереж, обладнання та споруд.
Судова колегія зазначає, що особливості господарської діяльності підприємства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст. 19 Закону нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, оскільки нормами Закону України № 875 чітко сказано, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів встановлюється у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Колегія апеляційної інстанції вважає, що з 01.08.01 підприємство зобов’язано самостійно визначати норматив відповідно до Закону № 875 (в новій редакції) та виконувати вимоги цього Закону по створенню робочих місць та їх атестації.
Судова колегія враховує положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв’язку, зокрема, такі:
- пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;
- у частині першій статті 17 Закону № 875 визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;
- згідно з частинами другою та третьою статті 18 Закону № 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- відповідно до частини першої статті 12 Закону “Про охорону праці” підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників;
- у пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, визначено таке: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.
Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування. З матеріалів справи не вбачається, що на підприємство відповідача направлялись інваліди /лист Свердловського міськрайцентру зайнятості від 24.05.05 № 12/3-1058/.
Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатись органи та організації, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону.
Судом першої інстанції встановлено, що у наданих відповідачем звітах форми № 3-ПН за спірні періоди не відображалась інформація щодо наявності на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Даний факт свідчить про те, що відповідачем неналежним чином виконані обов’язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для здійснення працевлаштування інвалідів, але судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 250 Господарського кодексу України правомірно визнано необґрунтованими вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.
Дана позиція суду відповідає вимогам законодавства, оскільки до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню стаття 250 Господарського Кодексу України з огляду на наступне.
До 1 січня 2004 року строків застосування штрафних санкцій не було.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України.
Пунктом 4 р. 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відповідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Судова колегія вважає, що штраф за не створення робочих місць для інвалідів знаходиться у сфері порушення правил здійснення господарської діяльності у широкому розумінні цього поняття.
Згідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28,12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Позивач звернувся до суду з вимогою стягнення несплачених штрафних санкцій та цільових коштів за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 87 096 грн. 85 коп. у 1999 –2002 роках.
На момент звернення позивача з позовом правовідносини сторін щодо адміністративного порушення продовжували існувати.
Звернення позивача до суду першої інстанції відбулося 28.04.05 (згідно власноручного напису представника, а.с. 4, том №1), тобто після сплинення річного строку, встановленого нормами ст. 250 Господарського кодексу України.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду у строк, який перевищує встановлений законодавством, адміністративно –господарська санкція до відповідача не може бути застосована.
За таких обставин, господарський суд Луганської області правильно у задоволенні позовних вимог відмовив, а провадження у справі у сумі 16 213 грн. 36 коп. припинив.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, рішення суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 160, 167, 195, 196, 198 п.1 ч. 1, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254, пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Луганської області від 21.04.2006 у справі № 5/87(2/221) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області 21.04.2006 у справі № 5/87(2/221) залишити без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Ухвалу апеляційної інстанції може бути оскаржено протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили у касаційному порядку.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції виготовлена в повному обсязі протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.
Головуючий суддя Д.Ю. Перлов
Суддя Л.В. Іноземцева
Суддя Р.Є. Якушенко