Справа № 2 - 560/2008 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2008 року Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Сербіної Н.Г.

при секретарі: Карпенко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за

позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3 - тя особа:

ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири та

визначення порядку користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у квітні 2002 року він зі своєю матір»ю ОСОБА_2 приватизували двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,8 кв. м, про що Шевченківської райдержадміністрацією 12.04.2002 року видано свідоцтво про право власності №31012.

26.06.2003 року квартира АДРЕСА_1 була продана позивачем та відповідачкою, оскільки вони мали намір побудувати нову більшу квартиру.

Квартира була продана ОСОБА_4 фактично за 22 000 доларів США, що було еквівалентно 118 800 грн. Усі гроші від продажу квартири отримала відповідачка, оскільки вони були необхідні на будівництво нової квартири.

29.05.2002 року відповідачка уклала з домобудівельним комбінатом № 4 інвестиційний контракт № 33619 на будівництво трикімнатної квартири загальною площею 90,06 кв. м в будинку АДРЕСА_2. Загальна вартість даної квартири становила 121 581 грн. Кошти на необхідні внески відповідачка позичила з тим, щоб повернути позику після продажу квартири АДРЕСА_1.

21 липня 2003 року після повної сплати вартості нової квартири, відповідачка отримала свідоцтво про право власності на АДРЕСА_2. Оскільки дана трикімнатна квартира була фактично побудована за кошти отримані від продажу двокімнатної квартири, позивач як фактичний співвласник, був зареєстрований у цій квартирі і має право в ній проживати.

Оскільки спірна квартира АДРЕСА_2 придбана за спільні кошти, з яких частина позивача складає майже 1/2 частину вартості спірної квартири, а точніше 49/100 вартості, позивач вважає, що йому належить 49/100 частини спірної квартири.

Просить визнати за ним право власності на 49/100 частин квартири АДРЕСА_2.

Встановити порядок користування спільною власністю сторін, а саме, квартирою АДРЕСА_2, відповідно до якого виділити позивачу у користування житлову кімнату площею 17,5 кв. м з балконом ( на плані під цифрою 7), а відповідачці залишити кімнати, площею відповідно 18,0 кв. м та 11,5 кв. м ( на плані під цифрою 2,6), залишивши місця загального користування ( коридор, хол, кухня, туалет, ванна) у загальному користуванні.

Стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали з тих же підстав, просили позов задовольнити.

Відповідачка та представник відповідачки в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що дійсно позивач є сином відповідачки від першого шлюбу. Квартира АДРЕСА_2 була придбана за кошти відповідачки та її чоловіка, і є їх спільною власністю. Позивач не може претендувати на частину цієї квартири, оскільки після продажу АДРЕСА_1, для позивача було придбано у 2003 році автомобіль Лада за 2600 доларів США, який був оформлений на чоловіка відповідачки, а позивач їздив за довіреністю, а в 2005 році з грошей від продажу квартири за 11000 доларів США ОСОБА_1 було придбано новий автомобіль « Ланос». З коштів від продажу квартири також здійснювались всі комунальні платежі за проживання позивача та його дружини в АДРЕСА_7 а, навчання позивача у вищому учбовому закладі, придбання для них товарів першої необхідності та харчування. Таким чином, загалом від продажу квартири позивачу дісталось більше 17 тис. доларів США. Просили в задоволенні позову відмовити.

Третя особа в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що квартира АДРЕСА_2 в м. Києві є спільною власністю його та його дружини, а ОСОБА_1 до неї ніякого відношення не має та просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши позивача, представника позивача, відповідачку, представника відповідачки, третю особу, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідачка є сином та матір»ю.

29.05.2002 року відповідачка уклала з домобудівельним комбінатом №4 інвестиційний контракт № 33619 на будівництво трикімнатної квартири загальною площею 90,06 кв. м, за адресою АДРЕСА_2.

Загальна вартість квартири після укладення контракту складала 121581 грн., з цієї суми відповідачка 29 травня 2002 року перерахувала на інвестування у житлове будівництво 115506 грн., а 12 липня 2002 року - 6075 грн. ( а.с.36).

02 липня 2003 року було підписано акт прийому - передачі квартири інвестору ( а.с.9).

21 липня 2003 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 на ім»я ОСОБА_2 ( а.с. 10).

Згідно довідки ф. №3 в зазначеній квартирі зареєстровані позивач та відповідачка ( а.с. 12).

Квартиру АДРЕСА_1 було приватизовано позивачем та відповідачкою 12 квітня 2002 року, про що було Шевченківською районною у м. Києві держадміністрацією видано свідоцтво про право власності № 31012.

26.06.2003 року вказану квартиру було продано ОСОБА_4 ( а.с. 8). Продаж було вчинено за 19800 доларів США.

Як пояснила відповідачка, ніяких заперечень щодо продажу квартири та ціни з боку позивача не було.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Позивач ставить питання про визнання за ним права на 49/100 частини спірної квартири АДРЕСА_2, оскільки вважає, що квартира придбана за спільні кошти з відповідачкою, які отримані від продажу квартири АДРЕСА_1.

З такими твердженнями позивача суд не погоджується, оскільки вони спростовуються показами відповідачки, 3-ї особи та матеріалами справи.

В судовому засіданні встановлено, що кошти на придбання квартири АДРЕСА_2 в м. Києві були перераховані відповідачкою в травні, липні 2002 року, а квартира АДРЕСА_1 була продана 26 червня 2003 року, тобто майже через рік після внесення коштів на придбання спірної квартири.

Пояснення позивача про те, що відповідачка позичала кошти на придбання спірної квартири, а після продажу квартири АДРЕСА_1 повернула борг з коштів отриманих від продажу цієї квартири не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Позивачем не надано жодних доказів в підтвердження цього факту, а сама ж відповідачка вказує на те, що у сторонніх осіб грошей на придбання спірної квартири не позичала, а гроші, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 були витрачені на придбання автомобіля для позивача, а також на потреби сім"ї, як позивача, так і відповідача.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведені позовні вимоги щодо визнання за ним права власності на частку квартири, а тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем пропущено строки позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім»я ОСОБА_2 було видано 21 липня 2003 року, з позовом позивач звернувся до суду в вересні 2007 року, тобто після сплину 3 річного строку. Будь - яких доказів поважності пропуску цього строку позивачем не надано.

На підставі викладеного, ст. ст.. 257, 355, 357, 358, 392 ЦК України, керуючись ст. ст. 209,213,214,215,216 ЦПК України, суд

РІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3 - тя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири та визначення порядку користування квартирою -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва. Про апеляційне оскарження рішення суду заяву може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.