Справа:2-37 2007  рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2007 року Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі головуючого -судді: Іщенка І.В. при секретарі Заяць В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2до ОСОБА_3, за участю третьої особи служби у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права малолітньої дитини на 1-3 частину спадщини за заповітом ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права малолітньої дитини на 1-3 частину спадщини за заповітом.

Посилалась на те, що 21 грудня 2002 року помер свекор позивачки ОСОБА_4. Після його смерті залишилась спадщина, яка складалася з 1-2 частини двокімнатноїАДРЕСА_1. Так як вказана квартира придбана ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_3 і вона відповідно до ст..22 КЗпШ України, який діяв на той час , була спільною власністю подружжя, мала право на 1-2  її частину. ОСОБА_4 20 листопада 2001 року склав заповіт, який був посвідчений на дому по АДРЕСА_1 нотаріусом у зв"язку з хворобою заповідача. Цим заповітом ОСОБА_4 заповів все своє майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося своїй онуці ОСОБА_2. Згідно витягу зі спадкового реєстру , який позивачка отримала у Першій Чернівецькій нотаріальній конторі 19 серпня 2005 року, вказаний заповіт не змінений і не скасований. Однак про існування заповіту позивачка лише здогадувалася, так як цей документ після підписання отримав від нотаріуса її колишній чоловік ОСОБА_5, який згідно закону теж є законним представником малолітньої доньки. Майже через рік після смерті ОСОБА_4, і після спливу 6-місячого терміну встановленого для подачі заяви про прийняття спадщини, відповідачка 26 листопада 2003 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом.

2

У заяві вона вказала, що крім неї, спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2, але при цьому вона утаїла, що ОСОБА_2є онукою померлого і їй всього 5 років від роду, а також що є інший законний спадкоємець - син померлого ОСОБА_5 Просила задовольнити її позов і визнати частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права малолітньої дитини на 1-3 частину спадщини за заповітом.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали повністю , дали пояснення аналогічні змісту позовної заяви. Просили позов задовольнити.

Представник служби у справах дітей Чернівецької міської ради позов підтримав повністю і не заперечував проти його задоволення.

Представник відповідачки позов визнав повністю та не заперечував проти його задоволення.

Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

На підставі ч.4 ст.174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Дане визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, інтереси, свободи інших осіб.

Судом встановлено, що 21 грудня 2002 року помер свекор позивачки ОСОБА_4. Після його смерті залишилась спадщина, яка складалася з 1-2 частини двокімнатноїАДРЕСА_1. Так як вказана квартира придбана ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_3 і вона відповідно до ст..22 КЗпШ України, який діяв на той час , була спільною власністю подружжя, мала право на 1-2 її частину. ОСОБА_4 20 листопада 2001 року склав заповіт, який був посвідчений на дому по АДРЕСА_1нотаріусом у зв"язку з хворобою заповідача. Цим заповітом ОСОБА_4 заповів все своє майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося своїй онуці ОСОБА_2. Згідно витягу зі спадкового реєстру , який позивачка отримала у Першій Чернівецькій нотаріальній конторі 19 серпня 2005 року, вказаний заповіт не змінений і не скасований. Однак про існування заповіту позивачка лише здогадувалася, так як цей документ після підписання отримав від нотаріуса її колишній чоловік ОСОБА_5, який згідно закону теж є законним представником малолітньої доньки. Майже через рік після смерті ОСОБА_4, і після спливу 6-міеячого терміну встановленого для подачі заяви про прийняття спадщини, відповідачка 26 листопада 2003 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом.

У заяві вона вказала, що крім неї, спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2, але при цьому вона утаїла, що ОСОБА_2є онукою померлого і їй всього 5 років від роду, а також що є інший законний спадкоємець - син померлого ОСОБА_5    Просила задовольнити її позов і

3

визнати частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права малолітньої дитини на 1-3 частину спадщини за заповітом.

Добросовісно помиляючись, нотаріус в цей же день, 26 листопада 2003 року направив на ім"я ОСОБА_2, яка згідно заяви відповідачки мешкала по АДРЕСА_2простого листа про те, що вона є спадкоємцем за заповітом майна померлого ОСОБА_4 і якщо вона бажає прийняти спадщину, то їй необхідно до 8 грудня 2003 року підтвердити, що вона у 6-місячний термін прийняла спадщину після смерті батька, або звернутися до суду із заявою про продовження строку для прийняття спадщини.

Ні донька позивачки, ні сама позивачка як її законний представник, цього листа не отримували.

З врахуванням права відповідачки на обов"язкову частку у спащині згідно до ст.535 ЦК України в редакції 1963 року, ОСОБА_3 мала право лише на 2\3 квартири, а донька позивачки на 1\3 її частину.

Відповідно до ст.1268 Цивільного кодексу України малолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину.

На час відкриття спадщини діяв Цивільний кодекс 1963 року і 6-місячний строк для її прийняття був встановлений і для неповнолітніх, у зв"язку з чим позивачка звернулася до суду також і з проханням про продовження строку для прийняття спадщини її малолітньою донькою та її, як законним представником.

Суд вважає що встановлений 6-місячний термін був пропущений з поважних причин і підлягає поновленню.

Враховуючи, що прийняття спадщини є хоча і односторонньою, але угодою, суд вважає, що при оформленні спадкових прав відповідачкою і отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом були ущемлені майнові права неповнолітньої дитини у зв"язку з чим ця угода відповідно до ст.48 ЦК України (в ред.1963 року) є недійсною.

Згідно до ст.1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У даному випадку ОСОБА_3 не мала права на всю спадщину, у зв"язку з чим і ставиться питання про визнання отриманого нею свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 48, 57, 534, 550 ЦК України (в редакції 1963 року) ст.16, 242, 1301 ЦК України, ст.ст. 209,212-215,218 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Поновити   ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження строк на прийняття спадщини.

4

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 8 грудня 2003 року Першою Чернівецькою державною нотаріальною конторою на ім"я ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2право власності на 1\3 частину спадщини яка залишилася після смерті ОСОБА_4 і яка складається із 1\3 частини АДРЕСА_1

У власності ОСОБА_3 залишити 2\3 частини вказаної квартири.

Скасувати заборону на відчуження АДРЕСА_1 згідно ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 вересня 2005 року.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Чернівецької області через Першотравневий районний суд м. Чернівці.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.