АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007 року м.Феодосія
Колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Моісеєнко Т.І.,
суддів Іщенка В.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Піцик Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії справу адміністративної
юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Кіровського
району АР Крим, прокуратури Автономної Республіки Крим, Державного казначейства
Автономної Республіки Крим про зобов'язання виконання певних дій відповідно до
ст.97 КПК України та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на постанову Кіровського районного суду
Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 03 квітня 2006 р. звернувся до суду з позовами до прокуратури
Кіровського району АР Крим про зобов'язання виконання певних дій відповідно до
ст.97 КПК України та стягнення моральної шкоди. Вимоги позову ОСОБА_1
мотивовані тим, що 13 березня 2006 р. він звернувся до прокуратури Кіровського
району з завою про злочин і просив порушити кримінальну справу по відношенню до
судді Кіровського районного суду АР Крим, який прийняв завідомо неправомірне
судове рішення; до цієї заяви позивачем були додані всі необхідні документи. Однак,
через три дні ОСОБА_1 отримав від адресанта відмову у порушенні
кримінальної справи, яка надійшла до нього у формі відписки на звернення громадян, а
не постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, як це передбачено чинним
кримінально-процесуальним законодавством. Позивач вважає, що посилання
прокуратури Кіровського району АР Крим на спосіб та строки оскарження постанови
судді місцевого суду до суду апеляційної інстанції, як на засіб захисту прав та свобод
громадян є неправомірною, оскільки відповідач мав би надіслати на його адреси копію
мотивованої постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, крім того,
ОСОБА_1 вважає посилання прокуратури Кіровського району АР Крим на
відсутність у його заяві відомостей про злочин неправильним. Також ОСОБА_1 просив стягнути з прокуратури Кіровського району АР Крим моральної шкоди у
розмірі 1699 грн. 99 коп.
25 квітня 2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури
Кіровського району АР Крим про зобов'язання виконання певних дій відповідно до
Справа № 22-а-24-ф/07р. Головуючий у першій інстанції
Бердієва Б.А.
Суддя-доповідач Іщенко В.І.
ст.97 КПК України та стягнення моральної шкоди, який мотивований тим, що 17 квітня
2006 р. він звернувся до відповідача з заявою про злочин, який був скоєний суддею
Кіровського районного суду АР Крим шляхом прийняття завідомо неправомірного
судового рішення, 19 квітня 2006 р. отримав відповідь, форма та зміст якої не
відповідають вимогам кримінально-процесуального законодавства України, а крім того,
просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1699 грн. 99 коп.
Постановою Кіровського районного суду АР Крим від 22 листопада 2006 р. позов
ОСОБА_1 задоволений частково: прокуратура Кіровського району АР Крим
зобов'язана розглянути заяви позивача від 13 березня 2006 р. та від 17 квітня 2006 р. і
винести рішення за правилами ст.97 КПК України; у задоволенні позову ОСОБА_1
до прокуратури Кіровського району АР Крим, прокуратури АР Крим та
Державного казначейства АР Крим про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав на нього
апеляційну скаргу, в якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову
постанову, якою задовольнити його позов в частині стягнення з відповідачів моральної
шкоди. В обгрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування
судом матеріального і процесуального права, неповне з'ясування суттєвих обставин по
справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом. В
апеляційній сказі ОСОБА_1 та поясненні до неї, зокрема, вказується, що він
двічі звертався до прокуратури Кіровського району АР Крим з заявою про злочин,
однак, обидва рази отримував відповідь, яка не відповідає вимогам ст.97 КПК України,
чим було порушено „особисте немайнове право позивача ,на отримання постанов".
Судом при вирішенні справи були встановлені порушення відповідачем ст.97 КПК
України, однак, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині
стягнення моральної шкоди, чим на думку позивача, порушив ст.56 Конституцію
України та ст.ст.23, 280, 1173, 1176 ЦК України. В подальшому позивач висловлює
свою думку щодо того, що він не зобов'язаний надавати суду докази про заподіяння
йому моральної шкоди, оскільки моральна шкода складається з душевних стражданнях,
які фізична особа потерпає у зв'язку з протиправним відношенням до нього самого,
членам його сім'ї та близьким родичам, внаслідок порушення його прав. В даному
випадку, на думку ОСОБА_1, спір може виникнути щодо розміру моральної
шкоди, але ніяк не про права на її відшкодування. Також ОСОБА_1. вважає, що
судом при вирішені справи не були враховані вимоги ст.ст. 14 ЦК України і 364 ч.3, 375
КК України. Оскільки яких-небудь критеріїв оцінки душевних страждань не існує, то
розмір моральної шкоди, яка підлягає стягнення з відповідача на його користь,
ОСОБА_1 визначав за своїм внутрішнім переконанням, яке засновано на
почутті власної гідності, а також виходячи з суми державного мита, яка підлягає сплаті
у разі звернення до суду з відповідним позовом. Відповідач при розгляді справи
повинен був доказати, відповідно до ст.71 ч.ч.1, 2 КАС України, не тільки
правомірність своєї бездіяльності, але і ті обставини, на яких базуються його
переконання проти вимог адміністративного позову в частині стягнення моральної
шкоди, оскільки ОСОБА_1, за його словами, надав суду переконливі докази
заподіяння йому моральної шкоди саме у тому розмірі, який він вимагає відшкодувати.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення
осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів
дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Ухвалюючи постанову в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні його
вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач
не надав суду доказів перенесених ним моральних страждань, які, нібито, були
заподіяні йому діями прокуратури.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на
підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом
правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і
постановлене рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня
1995 р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової
шкоди)", суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння
позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких
обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій
матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому
виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом першої інстанції при вирішенні питання щодо позову ОСОБА_1
про стягнення моральної шкоди були вчинені всі процесуальні дії, передбачені п.5
Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової шкоди)" № 4 від 31 березня 1995 p., зокрема, судом
з'ясовувалося наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність
причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана, вини останнього
в заподіянні моральної шкоди, тощо.
Прокуратурою Кіровського району АР Крим дійсно були порушені вимоги ст. 97
КПК України, якою встановлено, що прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя
зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в
тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. По заяві або повідомленню про
злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного
строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу або відмовити в
порушенні кримінальної справи, або направити заяву або повідомлення за належністю.
Однак, колегія судців вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення на
його користь моральної шкоди не підлягають задоволенню з тієї підстави, що позивачем
у відповідності зі ст. 1167 ЦК України не доведено заподіяння йому такої шкоди діями
відповідача, а крім того, не наведено характер моральних страждань та обгрунтування
розміру шкоди.
На підставі наведеного і, керуючись ст.ст. 195, 198 п.1, 205, 206 Кодексу
адміністративного судочинства України, колегія суддів судової палати по цивільних
справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 22
листопада 2006 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може
бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом
подачі касаційної скарги протягом одного місяця.