ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015 року Справа № 904/8695/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від відповідача: Городнича В.К., довіреність №1 від 06.03.15, представник;

представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2015р. у справі №904/8695/14

за позовом Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр", м.Київ

до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради, м.Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення 131395,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2015р. у справі №904/8695/14 (суддя Золотарьова Я.С.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр" до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради про стягнення 131395,14 грн. заборгованості за договором доручення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як встановив суд, між сторонами був укладений договір-доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р., в якому сторони досягнули згоди щодо усіх істотних умов, а саме щодо предмету, ціни та строку дії договору, за виключенням пункту 6.5 цього договору із зобов'язаннями довірителя зі сплати повіреному штрафу у розмірі 5% від суми винагороди за кожен день прострочки в розрахунках з повіреним, щодо якого у сторін виникли розбіжності. Вказаний договір виконувався сторонами у серпні та вересні 2013 року, але суд не знайшов підстав для задоволення позову в повному обсязі, оскільки позивачем не подані докази надання, відповідно до п.2.1. договору, відповідачу послуг на суму 7545,72 грн., а саме доказів направлення позовних заяв, претензій, вимог, вчинення певних юридичних дій по стягненню заборгованості тощо. В частині вимог про стягнення з відповідача на підставі п.6.5. договору штрафу у розмірі 123849,42 грн. суд також відмовив, оскільки договір-доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р., який був укладений між сторонами, не містить п.6.5. Приймаючи це рішення суд першої інстанції керувався, зокрема, нормами ст.ст. 509, 525, 526, 627, 638, 641, 642, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-3, 22, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також роз'ясненнями в пунктах 3.10-3.12 Постанови Пленуму вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18.

Позивач - ПП "Український юридично-фінансовий центр", не погодившись з означеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2015р. у справі №904/8695/14 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що під час винесення рішення господарським судом Дніпропетровської області мало місце невідповідність висновків, викладених у тексті рішення суду, обставинам справи, неправильне трактування умов п.п. 4.7.-4.11. договору-доручення і це призвело до винесення неправильного рішення. Вважає, що місцевим господарським судом не було досліджено наявні в матеріалах справи документи, надані позивачем, суд неправильно визначився із характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема, ст.ст. 525, 526, 530, 638, 641, 644, 652, ч.ч. 4, 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 181, 193, 202, 218 Господарського кодексу України.

Відповідач - КП "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти викладених вимог та зазначає, що позивачем не надано жодного письмового доказу, який би підтверджував вчинення ним дій фактичних та юридичних дій, передбачених договором-доручення №1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013р. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач явки уповноваженого представника в судових засіданнях 13.07.2015р. та 27.07.2015р. не забезпечив. Подав суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю свого представника в судовому засіданні у господарському суду кіровоградської області, яке було призначене раніш, тому заздалегідь були куплені білети до м. Кіровограда.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представника відповідача, який заперечував на його задоволенні з посиланням на навмисне затягування позивачем строків вирішення спору, колегія суддів відмовила в його задоволенні, оскільки визнала його не підтвердженим належними доказами про особу представника, який уповноважений приймати участь у розгляді даної справи, та про його зайнятість, а також визнала, що неявка представника позивача не перешкоджає дослідженню та оцінці наявних матеріалів справи, тому апеляційну скаргу можливо розглянути по суті в цьому судовому засіданні в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтутєься на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, 01.08.2013р. між позивачем - Приватним підприємством "Український юридично-фінансовий центр" в особі генерального директора Кащук Л.А. (Довіритель) та відповідачем - Комунальним підприємством "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради в особі начальника Кулініча І.І. (Повірений) був підписаний та скріплений печатками цих осіб договір доручення №1-юр/01-08-2013/269, за умовами п. 2.1. якого довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання в межах цієї угоди здійснювати юридичне супроводження підприємства комплекс юридичних та фактичних дій, направлених на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідно до письмових замовлень (вказівок) довірителя з метою представництва та захисту законних інтересів довірителя перед юридичними та фізичними особами при реалізації довірителем своїх прав та обов'язків, а саме:

- вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги що були надані боржнику довірителем (підпункт 2.1.1.);

- за погодженням з довірителем, звертатися до суду з вимогою до боржників довірителя про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги (підпункт 2.1.2.);

- повірений за територіальною підсудністю звертається до відповідного суду загальної юрисдикції з позовом (заявою про видачу судового наказу) до боржників довірителя про примусове стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги підпункт 2.1.3.);

- повірений гарантує вчиняти певні юридичні дії по стягненню заборгованості з населення згідно чинного законодавства України, що не суперечать та не принижують честі населення (підпункт 2.1.4.)

- довіритель надає повіреному замовлення (заявку), що містить дійсну (актуальну інформацію) про стан існуючої заборгованості, за спожиті житлово-комунальні послуги, на момент укладання цього договору. Замовлення (заявка) надається в електронному вигляді на електронну адресу повіреного та в обов'язковому порядку підтверджується та надається в письмовому вигляді із підписом уповноваженої особи довірителя на поштову адресу повіреного з печаткою сторін (довірителя та повіреного) (підпункт 2.1.5.);

- довіритель приймає від повіреного послуги та виплачує йому винагороду у строк та на умовах цього договору (підпункт 2.1.6.).

Як вбачається із тексту вказаного договору, містом складання проекту цього договору та містом його підписання зі сторони Довірителя - є місто Київ, тобто місце знаходження позивача, а зі сторони Повіреного (відповідача) цей договір був підписаний у м.Нікополь.

При підписанні вказаного договору доручення 01.08.2013р. у м.Нікополь Повіреним (відповідачем) був складений протокол розбіжностей до договору - доручення №1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013р., у якому відповідач запропонував свою редакцію цього договору, а саме виключити із розділу 6 його умов пункт 6.5., згідно з яким передбачено, що «За несплату винагороди повіреному довіритель сплачує штраф у розмірі 5% від суми винагороди за кожен день прострочки в розрахунках з повіреним».

Про підписання вказаного договору доручення із протоколом розбіжностей відповідачем було внесено запис - застереження безпосередньо в текст цього договору у розділі, де містяться реквізити сторін та осіб, які підписали цей договір.

Таким чином, договір доручення №1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013р. був підписаний між сторонами із протоколом розбіжностей, в якому одна із сторін, а саме відповідач, визначив, що він не має згоди на укладення цього договору із включенням до його умов положень, які визначають відповідальність повіреного за певні порушення своїх зобов'язань за цим договором перед довірителем, викладених у п. 6.5. цього договору.

Отримавши вказаний договір доручення із протоколом розбіжностей позивач (довіритель) зі своєї сторони будь-яких юридично значимих дій, направлених на врегулювання означених розбіжностей із відповідачем (Повіреним) не вчинив, що й не заперечується ним у даній судовій справі.

Однак, як свідчать матеріали справи, не зважаючи на підписання вказаного договору доручення із протоколом розбіжностей і не врегулюванням цих розбіжностей в подальшому, одночасно із підписанням цього договору, обидві сторони прийняли його до виконання та керувались у своїх діях його умовами протягом періоду часу з серпня по вересень 2013 року, що підтверджується складеним між сторонами актом № 1 здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 05.09.2013р.

05.11.2013р. відповідачем був направлений на адресу позивача лист № 6-0127/2490 від 05.11.2013 (а.с.33), в якому він повідомляв про те, що у зв'язку з тим, що позивач не повернув протокол розбіжностей у встановлений ст. 181 Господарського кодексу України строк та не досягненням згоди за усіма істотними умовами договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013 цей договір вважається неукладеним.

У своєму листі за вих. № 6-0127/3026 від 25.12.2013р. відповідач повторно повідомив відповідача, що у зв'язку з недосягненням згоди щодо усіх умов договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. цей договір вважається ним неукладеним.

Визначаючись з питання чи був укладений між сторонами вказаний договір доручення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України зазначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 181 Господарського кодексу України, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України, що кореспондується з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 4 статті 180 Господарського кодексу України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Частинами 4, 5 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Частиною 6 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Також суд першої інстанції вказав, що відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Застосувавши до спірних правовідносин наведену вищу норму частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції встановив, що з аналізу договору вбачається, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг та що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, а саме щодо предмету, ціни та строку дії договору.

Також місцевим господарським судом було встановлено, що позивач надав послуги відповідачу на суму 9911,50 грн., що підтверджується актом № 1 здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 05.09.2013, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств (а.с.24); що позивач виставив відповідачу рахунок № 292 від 05.09.2013 на суму 9911,50 грн. (а.с.25), а відповідач сплатив вищезазначений рахунок у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою (а.с.26).

Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що договір доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. є укладеним.

Однак колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновок суду першої інстанції про укладення між сторонами договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений при невірному застосуванні норм матеріального права, виходячи із наступного.

За своєю правовою природою договір доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 1000-1010 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до статті 1001 Цивільного кодексу України, договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Статтею 1002 Цивільного кодексу України визначено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Відповідно до статті 1007 Цивільного кодексу України, довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Як вбачається зі змісту договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. умовами цього договору передбачено виплату Довірителем винагороди Повіреному за надані ним послуги (п. 2.16.), а також визначено порядок дій сторін для здійснення виплат такої винагороди (п.п. 3.3.5, 3.3.6. та 4.5.-4.1. тощо).

Відтак означений договір - доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. є договором, в якому в момент його укладення мала бути визначена загальна ціна послуг повіреного.

Разом із цим звертає увагу колегія суддів на те, що однією із сторін за даним договором є комунальне підприємство. Отже, зазначений договір входить до сфери правового регулювання Закону України "Про здійснення державних закупівель".

У відповідності до частини 1 статті 2 зазначеного вище Закону (в редакції на момент укладення договору) його дія поширюється до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень ( у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону. У тому числі на технічне обслуговування, іншу оплату підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Таким чином, критерієм застосування даного Закону і як наслідок необхідності спеціальної процедури укладення договору є саме вартість послуг (ціна договору). Лише у випадку, коли вартість предмета послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, є необхідність укладання даного договору шляхом проведення конкурсних торгів, у спосіб передбачений Законом України "Про здійснення державних закупівель". Отже, специфікою в укладенні договорів про надання послуг за участю комунального підприємства є обов'язкове визначення в договорі його ціни, як істотної умови його укладення.

Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено, що умови вказаного договору доручення хоча і вказують на порядок визначення розміру винагороди повіреного, однак такої суттєвої умови договору, як загальна ціна послуг повіреного, - не містять. Із обмовлених сторонами в умовах договору критеріїв встановити загальну ціну означеного договору на момент його підписання, тобто до моменту отримання конкретних заявок із переліком боржників та розміру їх заборгованості перед довірителем, також неможливо.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що в момент підписання договору - доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. сторонами цього договору було досягнуто згоди щодо такої суттєвої умови як ціна договору - є невірним.

Аналізуючи дії сторін, які вказують на те, що сторони розпочали виконання договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. з моменту його підписання не зважаючи на те, що зі сторони відповідача (довірителя) цей договір був підписаний із протоколом розбіжностей, які так і не були врегульовані в подальшому у встановленому законом порядку, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції невірно застосував до таких обставин положення ч. 2 статті 642 Цивільного кодексу України, оскільки положеннями цієї статті врегульовані випадки повного та безумовного прийняття пропозиції про укладення договору, а у даному випадку мала місце згода відповідача укласти договір на інших умовах, ніж це було запропоновано позивачем (ст. 646 Цивільного кодексу України).

Таким чином, означені розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. підлягали обов'язковому врегулюванню в порядку, встановленому вищенаведеними положеннями статті 181 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що під час укладання договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р. сторонами не було досягнуто згоди щодо таких його істотних умов як ціна, а також не було врегульовано у встановленому законом порядку розбіжності щодо умови договору, яка встановлює відповідальність довірителя перед повіреним за несвоєчасну виплату винагороди (пункт 6.5 договору), яка в силу приписів частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України, також вважається суттєвою умовою договору, оскільки щодо цієї умови за заявою однієї із сторін (довірителя) обов'язково мала бути досягнута згода, тому означений договір доручення слід вважати неукладеним (таким, що не відбувся).

Вирішуючи питання правових наслідків дій сторін, які певний час керувались умовами договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р., який вважається неукладеним (таким, що не відбувся), то суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Як вірно встановив суд першої інстанції і це знайшло підтвердження в матеріалах судової справи позивач надав відповідачеві у серпні 2013 року послуги, які складаються з комплексу юридичних та фактичних дій, спрямованих на спонукання споживачів послуг відповідача погашати наявну у них заборгованість перед Комунальним підприємством «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради, про що між сторонами був складений, підписаний повноважними особами та скріплений печатками підприємств відповідний акт здавання - приймання виконаних робіт (наданих послуг) за розрахунковий період - серпень 2013 року №1 від 05.09.2013р. (а.с. 24). Згідно до цього ж акту сторони обумовили, що винагорода (гонорар) позивача за надання цих послуг складатиме 9911,50 грн. На підставі виставленого позивачем рахунку №242 від 05.09.2013р. на суму 9911,50 грн. (а.с. 25) відповідач перерахував позивачеві за платіжним дорученням №9694 від 17.09.2013р. означену суму грошових коштів в оплату наданих йому фактично послуг, що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с. 26).

Таким чином, зобов'язання відповідача з оплати послуг повіреного на суму 9911,50 грн., як це передбачено частиною 4 статті 1007 Цивільного кодексу України, слід вважати припиненим, внаслідок виконання, проведеного належним чином (частина 1 статті 202 Господарського кодексу України).

Щодо ж вимог позивача, які й є предметом спору у даній справі, про примусове стягнення на його користь з відповідача суми 7545,72 грн. винагороди за надані ним останньому послуги повіреного у його відносинах із споживачами - боржниками у вересні 2013 року, то для їх правової оцінки предметом дослідження судом у цій справі має бути з'ясування питань щодо подання сторонами суду належних доказів на підтвердження фактичного надання позивачем послуг, які замовляв, а відтак бажав отримати відповідач, та питань щодо обґрунтованості відмови відповідача від підписання актів здачі - приймання таких послуг та відмови від оплати позивачеві відповідної винагороди.

Як вказував позивач у своїй позовній заяві, він виходив із того, що між сторонами був укладений договір - доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р., за яким:

- згідно п. 3.3.1. договору), довіритель зобов'язаний з моменту надання відповідного замовлення і на протязі дії договору доручення, письмово (електронною поштою) погоджувати з повіреним вжиття будь-яких самостійних заходів, спрямованих на стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з боржників, в тому числі укладання договорів про реструктуризацію боргу та інших документів направлених на погашення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги заявки на яких містяться у відповідному замовленні;

- у відповідача винили зобов'язання (пункт 3.3.5. договору), згідно з якими він, як довіритель, зобов'язаний щомісячно, але в будь якому випадку не пізніше десятого числа місяця, який йде за розрахунковим, передати підписаний акт приймання - здачі виконаних робіт (наданих послуг), до якого обов'язково повинен додати списки боржників які погасили заборгованість та списки залишки заборгованості, для проведення звірення та розрахунків, а також зобов'язання (пункт 3.3.6 договору), відповідно до яких він, як довіритель, зобов'язаний виплатити повіреному винагороду в термін, порядку та розмірі що зазначено у п. 4. цього договору;

- за змістом п. 3.3.3. договору, довіритель зобов'язаний забезпечити повіреного дійсною (актуальною на момент укладання цього договору) інформацією, документами, довідками, розрахунками їх оригіналами та/або належним чином оформленими копіями документів, іншими матеріалами, даними (в тому числі в електронному вигляді), які необхідні йому для виконання умов цього договору.

- пунктом 3.3.5. договору передбачено, що довіритель зобов'язаний щомісячно, але в будь якому випадку не пізніше десятого числа місяця, який йде за розрахунковим, передати підписаний акт приймання - здачі виконаних робіт (наданих послуг), до якого обов'язково повинен додати списки боржників які погасили заборгованість та списки залишки заборгованості, для проведення звірення та розрахунків;

- відповідно до п. 3.3.6. договору, довіритель зобов'язаний виплатити повіреному винагороду в термін, порядку та розмірі, що зазначено у п. 4. цього договору.

- згідно з п. 4.5. договору, з моменту надання замовлення будь-яке погашення боржником, на якого подана заявка у встановленому цим договором порядку, вважається вчиненим за даним договором і є базою для нарахування винагороди повіреному. Після укладення цього договору, якщо довіритель укладав угоду ( договір про реструктуризацію боргу) з боржником, згідно якої сплата заборгованості боржником здійснюється частково або іншим способом в період дії договору між довірителем та повіреним, то базою для нарахування винагороди повіреному є розмір винагороди згідно п. 5.5. цього договору;

- пунктом 4.6. договору передбачено, що довіритель зобов'язаний передавати повіреному в електронному вигляді та у вигляді письмового документа, підписаного уповноваженими представниками довірителя та завіреного печаткою підприємства, інформацію про оплату заборгованості боржниками за відповідний розрахунковий період із зазначенням залишків заборгованості, а також акт здачі приймання виконаних робіт не пізніше 10 числа наступного місяця, який слідує за розрахунковим;

- відповідно до п. 4.9. договору, не вмотивована відмова довірителя від надання акту здачі - приймання виконаних робіт не допускається. У разі ненадходження листа на адресу повіреного з вмотивованою відмовою акт виконаних робіт (наданих послуг) вважати підписаним;

- згідно з п. 4.11. договору, моментом пред'явлення виконання доручення за цим договором вважається момент подання в електронному вигляді довірителем повіреному інформації про погашення заборгованості споживачами житлово-комунальних послуг (за відповідний розрахунковий період).

- згідно п. 5.3. договору, розрахунковим періодом для визначення розміру винагороди повіреного та зарахування винагороди на розрахунковий рахунок повіреного, - є один календарний місяць.

- пунктом 5.4. договору передбачено, що базою для нарахування винагороди повіреному за розрахунковий період є сума заборгованості погашеної боржниками у розрахунковому місяці, яка фактично надійшла на розрахунковий рахунок довірителя за результатами виконаних робіт.

- відповідно до п. 5.5. договору, розмір винагороди повіреного, у відповідності до п.п. 5.2., п.п. 5.4. цього договору, складає 20% від суми заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, погашеної боржниками довірителя у наслідок виконання повіреним п.п. 2.1.1., п.п. 2.1.3. цього договору.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, права та обов'язки сторін у даному спорі не можуть регулюватись безпосередньо вищевказаними положеннями договору - доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р., оскільки цей договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відтак на підтвердження таких фактів, як отримання позивачем від відповідача доручення на вчинення на оплатній основі (за винагороду) від імені та за рахунок відповідача певних дій у відносинах із споживачами послуг Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради, та як дійсного вчинення таких дій позивачем, позивач мав надати суду відповідні докази, які можуть зафіксувати ці факти.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів погоджується із доводами відповідача, що позивачем не надано доказів про вчинення ним в інтересах відповідача певних фактичних та юридичних дій, за які позивач має право вимагати від відповідача оплати його послуг у період, наступний за періодом часу, який був охоплений актом №1 від 05.09.2013р.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів надання відповідачу послуг на суму 7545,72 грн., а саме доказів направлення позовних заяв, претензій, вимог, вчинення певних юридичних дій по стягненню заборгованості тощо - відповідає наявним у справі доказам, тому є вірним.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 7545,72 грн. заборгованості, що виникла внаслідок не виплати винагороди за виконання певних юридичних дій за дорученням відповідача - є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягали.

Щодо решти позовних вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 123849,42 грн., як штраф, що був застосований позивачем на підставі п. 6.5 договору доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013р., то такі вимоги також слід визнати необґрунтованими, так як означений договір є неукладеним (таким, що не відбувся), а відтак у відповідача не виникає зобов'язань (відповідач не несе відповідальності) за не виконання умов цього договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні повно та всебічно встановлені фактичні обставини справи, а окремі помилкові висновки при застосуванні норм матеріального права щодо цих обставин не мають наслідком прийняття невірного рішення, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни цього рішення, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр", м. Київ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2015р. у справі №904/8695/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 30.07.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов