УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 876/7228/15

          Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

          головуючого-судді                               Курильця А.Р.,

суддів                                                   Богаченка С.І., Качмара В.Я..

          розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова на постанову Залізничного районного суду м.Львова від 05 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій протиправними,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій протиправними.

Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 05.03.2015 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова при виконанні постанови Залізничного районного суду м.Львова від 26.04.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій протиправними. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова на виконання постанови Залізничного районного суду м.Львова від 26.04.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій протиправними, перевести ОСОБА_1 на пенсію, згідно ч.9 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 05 березня 2013 року.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що постанова Залізничного районного суду м.Львова від 26.04.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій протиправними виконана в повному обсязі.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно постанови Залізничного районного суду м.Львова від 26.04.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій протиправними, визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова в переведенні ОСОБА_1 на пенсію згідно Закону України «Про прокуратуру» та зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова перевести ОСОБА_1 на пенсію згідно ч.9 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 05 березня 2013 року .

Колегія суддів наголошує, що в силу вимог ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ст.14 ЦПК України).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

В п. 35 Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Півень проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У п. 40 Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.97 р. у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що відповідно до сталого прецедентного права п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов’язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним із аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з цивільно-правових питань до суду. Проте це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

У п. 19 Рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2004 року у справі Михайленки та інші проти України, суд наголошує, що п.1 ст.6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов’язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов’язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід’ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Бурдов проти Росії", заява № 589498/00, п. 34).

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 року по справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Згідно ч.9 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами 1-ї або 2-ї групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно довідки про виплату пенсії позивачу ОСОБА_1 від 08 квітня 2014 року, виплачується пенсія, як працівнику прокуратури при неповній вислузі років, що суперечить постанові Залізничного районного суду м.Львова від 26.04.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій протиправними та порушує права позивача на отримання пенсії, призначеної відповідно до вищевказаної постанови суду.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,200,205,206,254 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м.Львова від 05 березня 2015 року у справі № 462/7051/14-а – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий                                                                                А.Р.Курилець

Судді                                                                                          С.І.Богаченко

                                                                                                    ОСОБА_2