КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
14.09.06 р. № 222/4-04
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Агрикова О.В.
Мостова Г. І.
при секретарі судового засідання Швидаку С.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явились;
від відповідача: Михальчук В.М., дов. № 01-4/2 від 12.01.2006 року
розглянувши матеріали апеляційної скарги Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь»на рішення господарського суду Київської області від 28.10.2005р.
у справі № 222/4-04 (суддя Попікова О.В.)
за позовом Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь», м. Ірпінь
до Дочірнього підприємства «Спеціалізоване сервісне підприємство ТОВ «Сигма Лтд.К», м. Ірпінь
про визнання недійсною угоди та стягнення 41 420,88 грн.
в с т а н о в и в:
Позивач –Ірпінське комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Ірпінь»звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача –Дочірнього підприємства «Спеціалізоване сервісне підприємство ТОВ «Сигма Лтд.К»(далі –відповідач) про визнання недійсною угоди (договір підряду на технічне обслуговування та ремонт ліфтів № 4а/2003 від 01.04.2003 р.) на підставі статей 48 та 50 ЦК УРСР та стягнення отриманих за угодою 41 420,88 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 28.10.2005 року у справі № 222/4-04 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Ірпінське комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Ірпінь»звернулось з апеляційною скаргою до апеляційного суду, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 28.10.2005 року у справі № 222/4-04 скасувати та прийняти нове рішення.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.01.2006 року у справі № 222/4-04 апеляційну скаргу Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь»на рішення господарського суду Київської області від 28.10.2005 року у справі № 222/4-04 залишено без задоволення; рішення господарського суду Київської області у справі № 222/4-04 від 28.10.2005 року залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Ірпінське комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Ірпінь»подало касаційну скаргу на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.01.2006 року.
Постановою Вищого господарського суду касаційну скаргу Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь» задоволено частково; постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.01.2006 року у справі 222/4-04 скасовано; справу передано на новий розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги.
За резолюцією заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду справа передана для подальшого розгляду колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Фаловська І.М., суддя Зеленіна Н.І., суддя Ткаченко Б.О.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу № 01-4/27 від 11.09.2006 року, в якому проти апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, оскільки вважає оскаржуване рішення правомірним та таким, що прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства.
Представник скаржника (позивач) не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду апеляційної інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача, оскільки останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а матеріалів справи достатньо для здійснення такого розгляду без його участі.
Відповідно до розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.09.2006 року справа передана для подальшого розгляду колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Фаловська І.М., суддя Агрикова О.В., суддя Мостова Г.І.
Дослідивши матеріали справи та наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2003 р. між позивачем та відповідачем укладено Договір підряду № 4а/2003 на технічне обслуговування ліфтів (далі –договір № 4а/2003) (т. І, а.с. 6-10), відповідно до п. 1.1. якого позивач (за договором № 4а/2003 - Замовник) доручив, а відповідач (за договором № 4а/2003 –підрядник) прийняв на себе виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів за формою повного технічного обслуговування на об’єктах Замовника в обсягах, обумовлених у Додатку № 2 до цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору № 4а/2003 при виконанні Договору сторони керуються «Правилами будови і безпечної експлуатації ліфтів», Законом України «Про охорону праці»та іншими діючими нормативними актами.
Відповідно до п. 10.1.1. Правил будови і безпечної експлуатації ліфтів ДНАОП 0.00-1.02-99, затверджених Наказом Держнаглядохоронпраці від 03.11.1999 року № 208, видача дозволів на монтаж, технічне обслуговування, технічний огляд, ремонт і експертне обстеження ліфтів здійснюється згідно з ДНАОП 0.00-4.34-99.
На момент укладання спірного договору порядок видачі дозволів регулювався Положенням про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду за охороною праці України, затвердженим Наказом Держнаглядохоронпраці від 04.06.1999 року № 103, відповідно до п. 1.1., в редакції станом на 01.04.2003 року, якого видача дозволів здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону праці»з метою забезпечення безпеки підприємств, виробництв (об’єктів) і робіт, підвищення безпечної їх експлуатації, а також захисту працівників, населення та виробничого середовища від впливу небезпечних та шкідливих факторів виробничої діяльності.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 21 Закону України «Про охорону праці»роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з виконанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з листа територіального управління Держнаглядохоронпраці по Київській області та м. Києву від 21.06.2004 року № 04/522 (т. І, а.с. 133), Товариству з обмеженою відповідальністю «Сигма, ЛТД.К», дочірнім підприємством якого є відповідач, було видано дозвіл на початок роботи № 00.Т06-393 від 10.07.2000 р. по монтажу, наладці, ремонту, технічному обслуговуванню ліфтів країн СНД, термін дії якого закінчився 01.07.2003 р. Дозвіл на продовження виконання вказаних робіт не видавався. Відповідачу територіальним управління Держнаглядохоронпраці по Київській області та м. Києву дозвіл не видавався.
Отже, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на момент укладення спірного договору відповідач не мав відповідного дозволу на здійснення робіт, визначених договором.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для визнання договору підряду № 4а/2003 від 01.04.2003 недійсним на підставі ст.ст. 48, 50 ЦК УРСР та повернення грошових коштів отриманих за цим договором, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»(далі - Роз’яснення), встановлено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з настанням яких закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 48 ЦК УРСР визначено умови недійсності угоди, яка не відповідає вимогам закону, але в даному конкретному випадку твердження скаржника є помилковими та безпідставними, оскільки, умови договору не суперечать чинному на момент укладення договору законодавству, договір було укладено повноважними представниками сторін. Крім цього, даний договір містить всі необхідні умови, що передбачені для даного виду договорів розділами 28, 29 ЦК УРСР.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що законодавством, яке діяло на момент укладення спірного договору, не передбачено серед наслідків недотримання господарюючими суб’єктами вимог законодавства в сфері охорони праці, такого наслідку, як недійсність угоди, яка укладена даними суб’єктами.
Так, положеннями ст. 39 Закону України «Про охорону праці»передбачені наслідки порушення законодавства про охорону праці, такі як притягнення до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці.
Колегія суддів також не приймає доводи позивача щодо недійсності договору в зв’язку з порушенням вимог п. 16.7.1 Правил будови і безпечної експлуатації ліфтів, оскільки ні приписами Закону України «Про охорону праці», ні положеннями Правил будови і безпечної експлуатації ліфтів не передбачено такого наслідку як визнання договору підряду недійсним, в разі укладення його сторонами, які не мають відповідного дозволу на здійснення таких робіт.
Колегія суддів апеляційної інстанції також вважає безпідставними твердження позивача щодо укладення договору всупереч цілям діяльності відповідача.
Приписами ст. 50 ЦК УРСР встановлено, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.
Згідно з п. 12 Роз’яснення під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і незаборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою. Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб’єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже підприємства та організації можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї останньої. Господарські суди, вирішуючи спори, пов’язані з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб’єктів, повинні виходити з широкого розуміння тих цілей, які ці суб’єкти переслідують у своїй діяльності. Тому недійсною на підставі ст. 50 ЦК УРСР має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.
Отже, як вбачається з ст. 5 статуту відповідача (т. І а.с. 56), предметом діяльності останнього є здійснення виробничо-господарської діяльності, а також надання різноманітних послуг українським та іноземним юридичним та фізичним особам. Цілі своєї діяльності відповідач визначив як: одержання прибутку від здійснення виробничо-господарської діяльності для подальшого інвестування в розвиток підприємства. Одним із напрямків діяльності підприємства відповідача є ремонт, наладка, обслуговування інженерного, енергетичного та технологічного обладнання.
Підтверджує безпідставність посилання позивача на ст. 50 ЦК УРСР наявна в матеріалах справи довідка Київського обласного управління статистики про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 5016/2001р. від 19.12.2001 року (т. І, а.с. 53), в якій зазначені такі види діяльності відповідача як монтажні роботи, пусконалагоджувальні організації, ремонт різного невиробничого устаткування (згідно ЗКГНГ) та монтаж ліфтів і ескалаторів (45.31.3 згідно КВЕД).
Таким чином, оскаржуваний договір не може бути визнано недійсним на підставі ст. 50 ЦК УРСР, оскільки останній не суперечить статутним цілям та меті сторін які його уклали.
Отже, матеріалами справи позивач не надав відповідно до ст. 33 ГПК України доказів невідповідності оскаржуваного договору вимогам закону та встановленим цілям діяльності відповідача.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним та обґрунтовано відмовив у позові.
Враховуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду вважає, що відповідно ст. 43 ГПК України місцевим судом належним чином досліджено обставини справи та наведено цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Київської області у справі № 222/4-04 від 28.10.2005 р. відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача повністю.
Керуючись ст.ст. 49, 99 –102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційну скаргу Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь»на рішення господарського суду Київської області від 28.10.2005р. у справі № 222/4-04 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 28.10.2005р. у справі № 222/4-04 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Агрикова О.В.
Мостова Г. І.