Київський міжобласний апеляційний господарський суд
________________________________________________________________________
01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.09.06 Справа № 3/199-18/222
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Рудченка С.Г. (доповідач по справі),
суддів: Швеця В.О суддів: Агрикової О.В.
.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шишацька»на постанову господарського суду Полтавської області від 11.04.2006 року,
по справі № 3/199-18/222 (суддя –Паламарчук В.В.),
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шишацька»,
смт. Шишаки,
до Шишацького районного центру зайнятості, смт. Шишаки,
про зобов’язання щодо списання заборгованості в сумі 82096,00 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шишацька»(далі по тексту –ТОВ «Агрофірма «Шишацька», позивач) звернулася до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Шишацького районного центру зайнятості (далі по тексту –відповідач) про зобов’язання щодо списання заборгованості в сумі 82096,00 грн. відповідно до п. 18.2 ст. 18 Закону України від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
ТОВ «Агрофірма «Шишацька»були подані уточнення позовних вимог, в яких товариство просить зобов’язати відповідача провести списання безнадійної заборгованості позивача по страхових внесках до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за 2002 рік в сумі 66104,95 грн., які місцевим господарським судом були прийняті.
Постановою господарського суду Полтавської області від 11.04.2006 року по справі № 3/199-18/222 було відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду Полтавської області, позивач звернувся до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким списати з нього заборгованість, яка виникла внаслідок того, що в 2003 році на підставі виникнення форс-мажорних обставин він не зміг провести платежі на загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття, сума яких за 2002 рік склала 66104,95 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зроблено посилання на те, що прийнята постанова місцевого господарського суду не відповідає нормам процесуального і матеріального права.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.08.2006 року апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Шишацька»прийнято до апеляційного провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю представників сторін 23.08.2006 р.
Відповідно до ухвали апеляційної інстанції від 16.08.2006 р. у справі № 3/199-18/222, у зв’язку з черговою щорічною відпусткою головуючого судді Рудченка С.Г., розгляд даної справи було перенесено на 15.09.2006 р.
Розпорядженням в.о. Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.09.2006 року, у зв’язку з виробничою необхідністю, розгляд справи № 3/199-18/222 призначено у складі колегії суддів: головуючого судді –Рудченка С.Г, суддів Швеця В.О. та Агрикової О.В.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати постанову місцевого господарського суду.
Відповідач скористався наданим йому ст. 191 Кодексу адміністративного судочинства (далі –КАС) України правом на подання заперечень на апеляційну скаргу, у яких Шишацький районний центр зайнятості не погоджується з вимогами апеляційної скарги та просить оскаржувану постанову господарського суду Полтавської області залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення з підстав, викладених у тексті заперечень, підтримавши свої вимоги в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Агрофірма «Шишацька»на постанову господарського суду Полтавської області від 11.04.2006 року по справі № 3/199-18/222 задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
З вбачається з матеріалів справи та вірно було встановлено місцевим господарським судом, ТОВ «Агрофірма «Шишацька»є платником внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, та згідно розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду за 2002 рік (яка складається самим платником, тобто в даному випадку позивачем) за товариством рахується залишок заборгованість на кінець звітного періоду в сумі 66104,95 грн.
Факт форс-мажорних обставин підтверджується висновком Торгово-промислової паї України № 14816 від 20.11.2003 р., яким визначено, що внаслідок несприятливих умов перезимівлі 2002 р.-2003 р. на площах (973 га) господарства позивача загинули посіви озимої пшениці і завдали збитки господарству на суму 565826,00 грн.
Але колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду Полтавської області на рахунок того, що позивач помилково стверджує, що дана заборгованість зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є податковим боргом і що на дані обв’язкові платежі поширюється дія Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки дане твердження спростовується відповідними нормами законодавства, а саме.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР (надалі по тексту –Основи) визначають принципи і загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування.
На виконання згаданих Основ прийнято Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ (далі по тексту - Закон про страхування), який набрав чинності з 01 січня 2001 року.
Порядок сплати та обчислення страхових внесків до Фонду визначено Законом про страхування та Інструкцією про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженою наказом Мінпраці № 339 від 18.12.2000 року.
Згідно ст.ст. 1, 17, 19, 35 та 38 Закону про страхування всі роботодавці зобов’язані сплачувати страхові внески до відповідних цільових страхових фондів у порядку і розмірах передбачених цим Законом та нести відповідальність за несвоєчасність та неповноту їх сплати.
При цьому Закон про страхування, Основи та інші нормативно-правові акти з питань загальнообов’язкового державного соціального страхування не містять будь-яких підстав (умов) списання страхових внесків, зокрема, за форс-мажорних обставин та згідно п. 9.7. Інструкції, яка затверджена наказом Мінпраці № 339 від 18.12.2000 р. визначено, що не сплачені страхові внески стягуються в доход Фонду незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.
Таким чином у суду першої інстанції були всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Що ж стосується доводів апелянта, суд виходить з наступного.
Стаття 67 Конституції України визначає, що податки і збори, порядок іх сплати встановлюються законом. Так, Закон України «Про систему оподаткування»містить принципи побудови системи оподаткування в Україні, а ст.ст. 14, 15 Закону - вичерпний перелік податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів.
Пункт 16 частини першої ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», яким до системи оподаткування був включений збір на обов’язкове соціальне страхування, виключено на підставі Закону № 429-IV від 16.01.2003 р.
Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом сплаті не підлягають.
Відповідно до преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», він є спеціальним Законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Закон не може розширювати перелік податків і зборів, чи поширювати порядок погашення зобов’язань на платежі, які не входять до системи оподаткування , а тому не можна вважати страхові внески податковим боргом (зобов’язанням), на які поширюється дія Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Отже, висновки відповідача в апеляційній скарзі ґрунтуються на невірному тлумаченні чинного законодавства в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Тому, приймаючи до уваги вищевказане, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що постанова господарського суду Полтавської області від 11.04.2006 року у справі № 3/199-18/222 прийнята при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до чинного матеріального і процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно до ст.ст. 195, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись Розділом VII Прикінцеві та перехідні положення, ст.ст. 160, 165, 195, ст. 200, п. 1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
У Х В А Л И В:
1. Постанову господарського суду Полтавської області від 11.04.2006 року у справі № 3/199-18/222 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шишацька»–без задоволення.
2. Копію ухвали надіслати учасникам судового провадження.
3. Справу № 3/199-18/222 повернути до господарського суду Полтавської області.
4. Ухвала апеляційного господарського суду відповідно до ст. 254 КАС України набирає чинності з моменту її проголошення.
5. Ухвала апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя: Рудченко С.Г. Судді: Швець В.О Судді: Агрикова О.В.