ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
ПОСТАНОВА
"19" червня 2006 р. Справа № 2/131а
Іменем України
ПОСТАНОВА
19 червня 2006 р. справа № 2/131а
12 год. 22 хв.
За позовом: відкритого акціонерного товариства “Чернігівське головне підприємство
“Облагротехсервіс”
м. Чернігів, вул. Жабинського, 13
до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі
смт. Ріпки. Вул. Попудренка, 8
про визнання недійсним рішення № 36 від 24.02.2006р.
Суддя Михайлюк С.І.
Секретар Фетісова Ю.А.
Представники сторін:
Від позивача: головний юрисконсульт Підгорна Т.І.
Від відповідача: головний спеціаліст-юрисконсульт Тужик А.В.
Заявлений позов про визнання недійсним рішення управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі № 36 від 24.02.2006р. про нарахуванні позивачеві пені в сумі 22018,2 грн.
Позов мотивований тим, що відповідач не повідомляв про розподіл одержаних сум; позивачем нарахована пеня за період з 28.09.2001р. до 01.01.2004р. (відносно Закону № 2181-III), який ліг в основу рішення господарського суду Чернігівської області від 01.10.2003р. № 6/242; відповідачем здійснений неправильний розподіл отриманих сум, у справі № 16/213 також фігурував період 2001-2003 років, за який управлінням нараховувалася пеня, але суд відмовив; пеня нарахована на штрафні санкції; минув строк позовної давності; акт № 22, на який посилається управління, взагалі не містить тих цифр, які зазначені в рішенні № 36.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та пояснила, що відповідачем не надсилалося повідомлення про розподіл отриманих коштів від позивача, рішенням відповідача № 36 від 24.02.2006р. до позивача застосована пеня за період, за який вже нараховувалася пеня згідно з рішенням відповідача № 111 від 22.03.2005р., яке визнане недійсним рішенням господарського суду Чернігівської області № 16/213 від 23.08.2005р. між тими ж сторонами, рішенням господарського суду Чернігівської області по справі № 6/242 від 01.10.2003р. стягнено пеню з позивача у розмірі 6238,53 грн., яка нарахована за період, що і в рішенні відповідача № 36 від 24.02.2006р., перераховані кошти на виконання рішення господарського суду Чернігівської області мали зараховуватися управлінням ПФУ в Ріпкинському районі згідно з призначенням, що вказане у платіжних документах.
Відповідач подав заперечення на позовну заяву, обґрунтовуючи тим, що пеня нарахована на підставі п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, підпункту 16.1.2. пункту 16.1., підпункту 16.3.1. пункту 16.3., підпункту 16.4.1. пункту 16.4. статті 16 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що по рішенню господарського суду Чернігівської області № 16/213 від 23.08.2005р. між тими ж сторонами визнане недійсним рішення УПФУ в Ріпкинському районі № 111 від 22.03.2005р. на суму 20218,28 грн., за цим рішенням нарахована пеня за такий же період, що і по рішенню № 36 від 24.02.2006р. Ним також пояснено, що по рішенню № 36 від 24.02.2006р. нарахована пеня і за період, за який було стягнуто пеню рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.10.2003р. у справі № 6/242, однак ця пеня врахована при прийнятті рішення № 36. Представник відповідача вказав, що рішенням господарського суду Чернігівської області у справі № 16/213 від 23.08.2005р. рішення управління ПФУ в Ріпкинському районі визнане недійсним з мотивів порушення ним порядку розподілу сум, які надходили в погашення боргу, неправильного визначення дати виникнення боргу відповідачем. Відповідач вважає, що усунення таких недоліків, які потягли визнання рішення № 111 від 22.03.3005р. недійсним у судовому порядку, не може бути перешкодою для винесення іншого рішення про нарахування пені за такий же період, оскільки позивач фактично несвоєчасно погашав заборгованість. Представник відповідача пояснив, що заборгованість має погашатися у календарній черговості її виникнення.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, суд
в с т а н о в и в:
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 72 КАСУ обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
У попередньому судовому засіданні сторони визнали, що рішення відповідача № 36 від 24.02.2006р. одержане відповідачем, рішення господарського суду Чернігівської області від 23.08.2005р. у справі № 16/213, від 01.10.2003р. № 6/242 набрали чинності.
Згідно з преамбулою Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (надалі Закон 2181) цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.
Згідно з п. 1.1) ст. 1 Закону 2181 платники податків визначені як юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких
згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (надалі Закон 1058).
Відповідно до ст. 5 Закону 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Страхувальниками відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону 1058 є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Ріпкинська філія ВАТ Чернігівське головне підприємство “Облагротехсервіс” зареєстрована у відповідача в якості платника внесків до Пенсійного фонду.
Наказом від 14.01.2004р. позивач ліквідував Ріпкинську філію. Державним реєстратором виконавчого комітету Чернігівської міської ради 18.05.2005р. зроблений запис до ЄДР про закриття відокремленого підрозділу.
Рішенням № 36 від 24.02.2006р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду до сплати позивачеві нарахована пеня у розмірі 22018,2 грн., з яких 8219,56 грн. за порушення, здійснені до 01.01.2004р., на підставі Закону 2181, 13798,64 грн. за порушення, здійснені після 01.02.2004р., на підставі Закону 1058.
Як випливає з матеріалів, пеня нарахована по Ріпкинський філії позивача.
У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що по рішенню № 36 від 24.02.2006р. нарахована пеня за період, за який нараховувалася пеня і по рішенню № 111 від 22.03.2005р. та за період, за який було стягнуто пеню рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.10.2003р. у справі № 6/242, однак ця пеня врахована при прийнятті рішення № 36.
Пеня за своєю правовою природою є видом відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків.
Як вбачається з рішення господарського суду Чернігівської області від 23.08.2005р. у справі № 16/213 22.03.2005р. прийняте рішення № 111 про нарахування позивачеві пені. Тим самим позивач був притягнутий до юридичної відповідальності.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.08.2005р. у справі № 16/213 визнане повністю недійсним рішення управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі № 111 від 22.03.2005р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, яким відкритому акціонерному товариству “Чернігівське головне підприємство “Облагротехсервіс” нараховано пеню в розмірі 20812,28 грн.
Приймаючи рішення № 36 від 24.02.2006р. та нараховуючи пеню за такий же період, що і за рішенням № 111 від 22.03.2005р., відповідач вдруге притягнув до відповідальності позивача у вигляді пені за одні й ті самі порушення.
Згідно з ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Усунення недоліків відповідачем, які потягли визнання його рішення недійсним, не може бути підставою для повторного винесення рішення про нарахування пені.
Згідно з ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України.
З рішення господарського суду Чернігівської області від 01.10.2003р. у справі № 6/242 вбачається, що згідно акту звірки розрахунків, підписаного обома сторонами, станом на 01.07.2003р. ВАТ “Чернігівське головне підприємство “Облагротехсервіс” має заборгованість перед управлінням Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі у сумі 52696,47 грн., а саме –податковий борг по збору на обов’язкове державне пенсійне страхування –28313,38 грн., пеня –6280,68 грн., штрафні санкції –18102,41 грн. Як зазначено в рішенні, податковий борг виник, у т.ч. на підставі розрахунків зобов’язання зі збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за січень 2002 року –лютий 2003 року. Зазначеним рішенням суду з відповідача по цій справі на користь управління Пенсійного фонду стягнуто за рахунок активів 52696,47 грн. податкового боргу.
17.02.2004р. на виконання судового рішення товариство самостійно перерахувало заборгованість у повному обсязі платіжними дорученнями №№ 62, 63.
Виходячи з приписів ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України “Про судоустрій України”, ст. 115 ГПК України, ч. 5 ст. 106 Закону 1058 перераховані вказаними платіжними документами кошти мали зараховуватися в порядку календарної черговості виникнення в першу чергу тих недоїмки, штрафних санкцій та пені, які стягнені за судовим рішенням.
Як вбачається з розрахунку пені згідно з рішенням № 36 від 24.02.2006р. і не заперечується відповідачем, перераховані кошти платіжними дорученнями №№ 62, 63 від 17.02.2004р. відповідачем зараховані за призначенням не в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 71, ч. 4 ст. 70 КАСУ якщо суб’єкт владних повноважень, яким є відповідач, заперечує проти адміністративного позову в адміністративних справах про протиправність їх рішень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до п. 10.11. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, що затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за № 64/8663 у разі коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. При цьому протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного місяця орган Пенсійного фонду складає повідомлення, в якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 22 цієї Інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. При цьому корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду.
Відповідач надав лише одне повідомлення від 08.04.2005р. № 33 про розподіл сплаченої 05.03.2005р. суми у розмірі 2374,49 грн.
Отже відповідач не довів правильності розподілу отриманих сум, порядок якого встановлений ч. 5 ст. 106 Закону 1058.
Таким чином при прийнятті рішення № 36 від 24.02.2006р. відповідач діяв не у відповідності з ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Разом з тим, суд не приймає доводи позивача про нарахування пені на штрафні санкції та сплив строків позовної давності.
Пунктом 1.4) ст. 1 Закону України 2181 поняття пені визначене як плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання. Тобто нарахування пені за цим Законом можливе лише на суму податкового боргу без урахування пені за несвоєчасне погашення податкового зобов’язання. До податкового боргу пунктом 1.3) ст. 1 Закону 2181 включені і штрафні санкції за їх наявності. Тому відповідач фактично нарахував пеню не на штрафну санкцію, а на податковий борг.
Законом 2181 передбачено застосування строку позовної давності лише у відношенні податкового зобов’язання, а не пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАСУ у разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 87 КАСУ). Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита, розмір судового збору визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту.
При зверненні до суду позивач сплатив замість 3,4 грн. судового збору 85 грн. Тому з Державного бюджету України на користь позивача має бути стягнуто 3,4 грн. держмита.
Враховуючи викладене, а також керуючись ст.ст. 98, 158-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним рішення управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області № 36 від 24.02.2006р. про нарахування відкритому акціонерному товариству “Чернігівське головне підприємство “Облагротехсервіс” пені в сумі 22018,2 грн.
4. Стягнути з Державного бюджету України (Державний бюджет м. Чернігова, код 22825965, рахунок 31114095600002 в УДК в Чернігівській області, МФО 853592) на користь відкритого акціонерного товариства “Чернігівське Головне підприємство “Облагротехсервіс” (м. Чернігів, вул. Жабинського, 13, р/р 26004302831694 в ЦВ Промінвестбанку м. Чернігова, код 14235586) 3,4 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга,подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя С.І. Михайлюк
У повному обсязі постанова виготовлена 22.06.2006р.