Справа № 202/2576/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 липня 2015 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючої-судді ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання Бєльченко Б.Ф., Старовойтова Є.В., Котули А.М., позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду, ОСОБА_2 просить визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг та визнати недійсним кредитний договір № 8/2005/840-К/327-Н, укладений 13 квітня 2006 року між ним та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до вказаного кредитного договору банк зобов’язався надати йому грошові кошти для придбання нерухомості в сумі 25000 доларів США за процентною ставкою 10 відсотків річних. Кредитний договір укладений з суттєвими порушеннями істотних умов договору, встановлених діючим законодавством для даного виду договорів, з використанням елементів нечесної підприємницької практики, грубо порушує його права та інтереси як споживача фінансових послуг. Зокрема, позивач зазначає, що кредитний договір не відповідає вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. При укладенні кредитного договору він був позбавлений можливості вносити зміни до змісту розробленого банком договору щодо істотних умов та процентної ставки, банк не надав йому повної та достовірної інформації про умови кредитування, не визначив у договорі сукупну вартість кредиту та реальну процентну ставку, яка відповідно до експертно-економічного дослідження є вищою від процентної ставки зазначеної в договорі в розмірі 10%. У порушення діючого законодавства банк у п. 1.3.2 кредитного договору встановив несправедливе положення про плату за управління кредитом, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності як позичальника, а також у п. 5.2 кредитного договору - про сплату позичальником непропорційно великої суми компенсації у разі порушення своїх зобов'язань за кредитним договором. Крім того, банк надав кредит в іноземній валюті та встановив у кредитному договорі обов'язок позичальника сплатити на користь банку кошти в іноземній валюті без наявності на те спеціального дозволу (ліцензії) НБУ на здійснення банком такого виду діяльності. При укладенні договору відповідач фактично ввів його в оману. Тому вважає, що кредитний договір повинен бути визнаний недійсним.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позов підтримали.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнала, вважала, що підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають за наступних підстав:

ОСОБА_3 встановлено, що 13 квітня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 8/2005/840-К/327-Н, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 25000 доларів США в порядку та на умовах, визначених цим договором. Цільове використання кредиту — проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 13 квітня 2006 року про придбання позичальником у власність квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пп. 1.3.1 п. 1.3 кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10% річних (із розрахунку 360 днів у році).

Підпунктом 1.3.2 п. 1.3 кредитного договору визначено, що плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,5% від суми фактичної заборгованості по кредиту, зазначеної у п. 1.1 цього договору, плата сплачується в повному обсязі за кожен календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів.

Згідно з п.п. 3.3.1-3.3.2, 3.3.4 п. 3.3 кредитного договору позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.п. 1.3.1, 1.3.2 цього договору платежі шляхом здійснення перерахування мінімально необхідного платежу у валюті кредиту, щомісячна сума якого складає 350,31 доларів США. Кінцевий термін повернення кредиту 10.04.2026 року.

Відповідно до пунктів 5.1 — 5.4 кредитного договору у разі порушення позичальником умов цільового використання кредиту, визначеного п. 1.2 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 25 % від суми коштів, використаних не за цільовим призначенням. У разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у п. 3.3.3 цього договору, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплаті всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 4.2.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. У разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.2, 4.3.4, 4.3.10, 4.3.12, 4.3.13 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеного п. 1.1 цього договору, за кожен випадок. У разі порушення позичальником вимог п. 4.3.15 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 2% від суми кредиту, визначеного п. 1.1 цього договору.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 13 квітня 2006 року сторони уклали договір іпотеки № 327/1-Н, відповідно до якого позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно – придбану квартиру АДРЕСА_2.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, вказаними частинами статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 2, 4 статтею 11 Закону України “Про захист прав споживачів” (в редакції, яка діяла на час укладення кредитного договору) передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Як вбачається зі змісту спірного договору, у ньому передбачено всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог чинного на той час цивільного законодавства.

Укладаючи даний кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання договору за зазначених у ньому умовах, визначили строк, на який наданий кредит, та незмінні щомісячні платежі в іноземній валюті, які підлягають сплаті позичальником у рахунок повернення кредиту, що не суперечить положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Як зазначено позивачем у своєму позові, в додатку № 1 до договору була викладена інформація та наведено графік погашення кредиту. Тому суд вважає, що позивач був ознайомлений з загальною вартістю кредиту.

При укладенні кредитного договору позивач був ознайомлений з усіма умовами договору, погодився з ними, що підтверджується підписами сторін на кредитному договорі. Позивач мав можливість повністю ознайомитися з умовами договору і, якщо не був згоден з ними, то міг його не підписувати і не укладати, однак його волевиявлення було направлене саме на отримання кредиту. Отже, сторони за власним волевиявленням досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Сторони з власної волі на свій розсуд визначили для себе правила подальшої поведінки, зокрема, щодо усіх ризиків, пов'язаних зі зміною обставин, з яких вони виходили при укладенні цього договору, в тому числі і щодо можливих економічних змін.

Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того факту, що на момент укладення кредитного договору він не був згоден з умовами кредитного договору, вважав їх відповідно до ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” несправедливими або вважав його таким, що не відповідає закону. Позивачем у судовому засіданні не заперечувався факт отримання ним грошових коштів за кредитним договором та сплати протягом певного періоду часу коштів у рахунок повернення кредиту та нарахованих процентів.

Таким чином, судом не встановлено, що кредитний договір між сторонами містить умови, які є несправедливими та наслідком яких є істотний дисбаланс прав та обов'язків споживача.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Таким чином банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то законодавством не було встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Отже достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

ОСОБА_2 встановлено, що на час видачі кредиту відповідач мав відповідну ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Таким чином, кредитний договір відповідає вимогам Закону України “Про захист прав споживачів”, Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та інших актів цивільного законодавства.

Всупереч ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надав доказів на підтвердження його доводів про введення його відповідачем в оману при укладенні кредитного договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Проте позивач у судовому засіданні не довів наявність умислу  в  діях  відповідача та обставини,  щодо яких, як він вважає, його було введено в  оману,  як і  сам  факт  обману з боку відповідача при укладанні кредитного договору.

Також суд не приймає до уваги та критично ставиться до висновку експертно-економічного дослідження № 1085 від 03.02.2015 року, згідно якому ефективна ставка відсотка (реальна процентна ставка) за кредитним договором є вищою від процентної ставки, зазначеної в умовах договору, оскільки укладений між сторонами кредитний договір передбачає сплату позичальником не лише процентів за користування кредитом у розмірі 10% річних, а й інших складових, зокрема, плати за управління кредитом тощо, та таке збільшення утворюється саме за рахунок сум, передбачених умовами договору, які були погоджені сторонами.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для визнання укладеного між сторонами кредитного договору недійсним, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.Ю. Марченко