РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

м.Рівне, вул. Дубенська, 25-б, тел: (0362) 22-25-06

Справа № 1-36/11

П О С Т А Н О В А

23 березня 2011 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в складі головуючого судді Коробова С.О.

при секретарі Данчук Л.А.

з участю прокурора Шпинти С.М.

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у порядку попереднього розгляду кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 та ч. 1 ст. 366 КК України

В С Т А Н О В И В:

За обвинувальним висновком ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, як голова сімейного фермерського господарства, включив до членів цього господарства (із занесенням до Статуту господарства) також осіб, які не є членами його сім’ї і родичами. Ці дії орган досудового слідства кваліфікував як:

- зловживання службовим становищем, яке спричинило тяжкі наслідки;

- вчиненні службового підроблення, яке спричинило тяжкі наслідки та

- вчинення службового підроблення без настання тяжких наслідків.

Прокурор вважає, що справа може бути призначена до судового розгляду, стверджуючи, що досудове слідство проведене всебічно, повно і об’єктивно, а обвинувальний висновок відповідає вимогам ст. 223 КПК України.

Обвинувачений вважає себе не винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, вказав на порушення при проведенні досудового слідства, зокрема –на невручення йому копії постанови про притягнення як обвинуваченого після проставляння ним підпису про її отримання.

Однак з таким висновком прокурора неможливо погодитись. За п. 5 ч 1 ст. 237 КПК України при попередньому розгляді справи суддя з’ясовує, чи не було допущено під час порушення справи, провадження досудового слідства таких порушень КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. З матеріалів справи вбачається, що такі порушення по справі були допущені.

За роз’ясненнями Верховного Суду України суттєвим порушенням кримінально-процесуально законодавства, яке тягне повернення справи прокурору або на додаткове розслідування (п. 11 Постанови пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року N 6 “Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції) є неконкретність формулювання обвинувачення.

Про неможливість призначення справи до судового розгляду у зв’язку з неконкретністю пред’явленого обвинувачення вказує також і пленум Верховного Суду України № 6 від 30 травня 2008 року „Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції” (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 14).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 6 „Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції” (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 14) роз’яснено, що суттєвими порушеннями при складанні обвинувального висновку, правильність якого повинен перевірити прокурор, слід вважати такі порушення вимог статей 223, 224 КПК, які виключають можливість здійснення обвинуваченим свого захисту і можливість прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального висновку. Зокрема, такі суттєві порушення мають місце у випадках: коли обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, є неконкретним; коли в обвинувальному висновку не зазначені докази, що зібрано у справі, і доводи, висунуті кожним з обвинувачених на свій захист, з результатами їх перевірки; коли до обвинувального висновку не долучені передбачені законом додатки, тощо.

Формулювання обвинувачення, пред’явленого ОСОБА_1 є неконкретним, суперечливим і таким, яке не можливо роз’яснити суду підсудному.

Так, у формулюванні обвинувачень за ч.1 та за ч.2 ст. 366 КК України не зазначено, які неправдиві відомості вніс ОСОБА_1 в офіційні документи, у чому полягає їх неправдивість. Не зазначено також, як внесення відомостей і яких саме, безпосередньо потягло нанесення шкоди державі в сумі 117 116 грн. 99 коп.

У відповідності до ст. 132 КПК України у формулюванні обвинувачення має бути чітко зазначено час і місце вчинення злочину. Досудове слідство кваліфікує дії підсудного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364 , за ч.1 та ч. 2 ст. 366 КК України. З постанови про пред’явлення обвинувачення ОСОБА_1 не зрозуміло, коли ж на думку слідчого був вчинений злочин: у постанові зазначається, що дії, які розглядаються органом досудового слідства, як злочинні (вчинення підпису і проставлення печатки в статуті фермерського господарства) були вчинені 18 серпня 2008 року та 3 вересня 2008 року (подання статуту для проведення державної реєстрації). Однак далі в провину ОСОБА_1 ставляться вчинені 9 лютого 2009 року дії голови Рівненської районної державної адміністрації, який співучасником по справі не вказаний.

Вказані злочини є закінченими з моменту настання тяжких наслідків. Однак у формулюванні обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України взагалі не зазначено, кому саме (державі, місцевій громаді, фізичній чи юридичній особі) заподіяно матеріальних збитків (примітка 4 до ст. 364 КК України), в чому саме полягають ці збитки, у який момент вони біли спричинені і коли злочин був закінчений. Не вказано у обвинуваченні слідчим юридичного статусу земельної ділянки, яка на думку прокуратури незаконно приватизується.

Зазначення часу фактичного настання матеріальних збитків (у формі істотної шкоди або тяжких наслідків) необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним, а не формальним.

З обвинувачення не зрозуміло, кому (державі, місцевій громаді, фермерському господарству, іншій фізичній чи юридичній особі) заподіяв матеріальні збитки ОСОБА_1, розмір яких зазначений з посиланням на висновок спеціаліста (без проведення експертизи) щодо вартості земельних ділянок, переданих розпорядженням голови райдержадміністрації ОСОБА_2.

За роз’ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві”

суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб постанова про притягнення як обвинува­ченого була конкретною за змістом. Недодержання органами досудового слідства вимог статей 132 і 142 КПК може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Стаття 298 КПК України покладає на головуючого в суді першої інстанції обов’язок роз’яснити підсудному суть обвинувачення. Вищевикладені недоліки обвинувального висновку позбавляють суддю можливості роз’яснити підсудному суть обвинувачення. Вказана неможливість для судді роз’яснити підсудному викладене в обвинувальному висновку обвинувачення позбавляє підсудного можливості здійснювати своє право на захист.

Крім неконкретності обвинувачення обвинувальний висновок не відповідає також вимогам ст. 223 КПК України в частині наведення доказів.

Обвинувальний висновок має забезпечити можливість суду визначити обсяг і межі судового розгляду та умови для захисту підсудного від пред’явленого обвинувачення. Тому прокурор, за ст. 228 КПК України, зобов’язаний перевірити, чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку, а невиконання цієї вимоги прокурором є підставою для повернення йому справи, надісланої до суду, для додаткового розслідування.

На порушення вимоги ст. 223 ЦПК України докази на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню, окремо по кожному з трьох обвинувачень, не наведено. Передрукувавши на трьох аркушах показання ОСОБА_1, слідчий не зазначив жодного доказу на підтвердження обставин, що підлягають доказуванню, які б містились в показаннях ОСОБА_1 (наявність умислу на вчинення суспільно небезпечних дій, бажання або свідоме допущення настання тяжких наслідків і для кого, тощо). Замість наведення доказів на підтвердження винності особи в зловживанні службовим становищем, наведені показання ОСОБА_1 про те, що він виходячи з діяв безкорисливого бажання забезпечити оброблення землі, яка ніким не оброблялась, а не з метою заподіяти тяжкі наслідки у виді матеріальних збитків державі або фізичним (юридичним) особам.

Передрукувавши у обвинувальний висновок показання свідків ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, слідчий не вказав про наявність в цих показаннях якихось доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню по справі про вчинення зловживання службовим становищем та про службове підроблення (час, місце вчинення злочинів, якими діями вчинені, мотив, винність особи, характер і розмір заподіяної шкоди). Крім цього на а.с. 163-164 у т. 2 слідчий надрукував перелік документів, без зазначення того, які докази в них містяться, що вони підтверджують чи спростовують і як можуть бути використані для доведення винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів і яких саме.

Наведення ж доказів (фактичних даних) із зрозумілим зазначенням, яку обставину із зазначених в ст. 64 КПК України, підтверджує чи спростовує цей доказ в обвинувальному висновку немає.

Отже, оцінюючи виконання вимог ст. 223 КПК України і перевіряючи наявність наведення доказів у обвинувальному висновку (лише з погляду на їх наявність, а не вдаючись до їх оцінки) суд констатує, що слідчій не навів у обвинувальному висновку доказів, що підлягають доказуванню для перевірки їх судом під час судового слідства. Це перешкоджає призначенню справи до судового розгляду і, крім того, порушує право обвинуваченого на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 246 КПК України суддя при поверненні справи на додаткове розслідування може вказати, які слідчі дії треба провести при додатковому розслідування. Суд вважає, що при додатковому розслідуванні шляхом допиту свідків та виїмкою документів слід з’ясувати, чи визнане розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації від 9 лютого 2009 року № 80 незаконним та не чинним, чи вилучена в даний час земля, про яку йдеться в справі, із незаконного володіння (якщо таке мало місце), чи є невідшкодована (і кому саме) шкода, яку орган досудового слідства розцінює як тяжкі наслідки.

Також треба з’ясувати, чи визнані незаконними і скасовані у встановленому порядку і коли дії державного реєстратора Рівненської районної державної адміністрації по реєстрації Статуту фермерського господарства "Обрій" із зазначенням членами господарства осіб, які не перебувають в родинних стосунках.

Допитами обвинуваченого, свідків на користь яких він начебто діяв, іншими слідчими діями слід з’ясувати наявність умислу на незаконне заволодіння землею третіми особами, усвідомлення настання тяжких наслідків від дій по внесенню в Статут фермерського господарства членами господарства осіб, які не є родичами, бажання чи свідоме припускання настання тяжких наслідків для держави чи для певних фізичних чи юридичних осіб.

По справі для зазначення в процесуальних документах має бути чітко з’ясований правовий статус земельних ділянок, які були виділені для ведення фермерського господарства "Обрій", які згодом на підставі розпоряджень голови райдержадміністрації приватизовувались членами цього фермерського господарства.

У відповідності до п. 4 ст. 64 КПК України характер і розмір шкоди державі від переводу земельної ділянки із статусу переданої в довічне успадковане володіння фермерському господарству "Обрій" в приватне володіння членів сім’ї ОСОБА_4 має бути доказаний із застосуванням спеціальних знань експертів та наведенням відповідних розрахунків.

Якщо певним юридичним, фізичним особам, чи державі дійсно була заподіяна істотна шкода, слідчий і прокурор зобов’язані вжити необхідних заходів до захисту порушених прав і інтересів і відшкодування заподіяної шкоди (визнати осіб цивільними позивачами, прокурору пред’явити цивільний позов у кримінальній справі в інтересах держави, тощо).

При додатковому розслідуванні слід проаналізувати причинно-наслідковий зв’язок між внесенням змін ОСОБА_1 до Статуту фермерського господарства; діями по перевірці законності цього Статуту, особами, які за це відповідають; діями службових осіб по реєстрації Статуту; діями службових осіб по видачі незаконних, на погляд органу досудового слідства, розпоряджень голови Рівненської районної державної адміністрації по приватизації певних земельних ділянок членами сім’ї ОСОБА_4. Слід визначитись, чи є достовірні докази і які саме, що безпосередньою причиною настання тяжких наслідків у виді матеріальних збитків (кому саме нанесених) були дії ОСОБА_1, а не дії службових осіб, які зареєстрували незаконний Статут та видали незаконні рішення по приватизації (якщо такі факти мали місце).

У випадку, коли будуть наявні достатні підстави для пред’явлення обвинувачення певним особам, постанова про притягнення як обвинуваченого має відповідати вимогам ст. 132 КПК України із зрозумілим зазначенням часу, місця юридично значимих обставин вчинення злочину, мотиву його вчинення, зазначення причинного зв’язку саме дій обвинуваченого з настанням наслідків злочину.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 244, 246 КПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України повернути на додаткове розслідування прокурору Рівненського району Рівненського району рівненської області

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишити попередній –підписку про невиїзд.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду

Суддя ОСОБА_7