У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
|
головуючого суддів: |
Пінчука М.Г., Патрюка М.В., Пшонки М.П., |
Прокопчука Ю.В., Костенка А.В., - |
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні й розпорядженні квартирою, примусове виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи - приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання договору дарування та договору купівлі-продажу недійсними,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні її власністю - квартирою АДРЕСА_1 та виселення його зі спірної квартири, посилаючись на те, що вона є власником спірної квартири з 5 серпня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу квартири., проте відповідач чинить їй перешкоди у користуванні власністю.
ОСОБА_2 заперечуючи проти позову, подав зустрічний позову щодо визнання недійсними договору дарування спірної квартири та укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири, вказуючи у позові, що при укладенні договору дарування він не мав наміру передавати у власність відповідачці зазначену квартиру.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 лютого 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: зобов'язано відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1. Також постановлено виселити ОСОБА_2 із зазначеної квартири. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення аналогічного змісту із застосуванням вимог частини 1 статті 58 ЦК України 1963 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення, постановлені у справі, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову заявника.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 338 ЦПК України передбачено підстави для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд, у тому числі порушення або неправильне застосування норм процесуального права за умови, що це порушення призвели до неправильного вирішення справи.
Під час касаційного розгляду виявлено порушення судами норм процесуального права, що вплинули на правильність висновків, викладених у судових рішеннях.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 29 грудня 1976 року №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на причини та умови за яких було укладено спірний договір дарування, а в подальшому договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Так, сам ОСОБА_2 вказував, що договір було укладено з метою зміни власника квартири, а не з метою передачі квартири іншій особі в дар. На підтвердження цього він вказував, що весь час - з моменту укладення спірного договору дарування, він здійснював оплату комунальних послуг, послуги зв'язку, ремонтні роботи та інше, що судом залишено без належної перевірки. Вказані обставини апеляційним судом не досліджено.
Судом залишено без задоволення клопотання ОСОБА_2 щодо виклику в якості свідка для надання пояснень ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_3 укладаючи спірний договір дарування, чим позбавлено відповідача права на доказування своїх доводів щодо відсутності у ОСОБА_2 наміру створити юридичні наслідки за вказаним договором.
При цьому перереєстрація права власності за договором дарування на спірну квартиру відбулась лише після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 - дочкою ОСОБА_3, хоча договір вчинено 10 вересня 1996 року.
Крім того, суд не звернув належну увагу на пояснення ОСОБА_2 і щодо незаконності довідки-характеристики бюро технічної інвентаризації на квартиру АДРЕСА_1, яка стала підставою для укладення договору купівлі-продажу спірної квартири. В той же час ці обставини, в разі їх наявності, можуть бути підставою для визнання такого договору недійсним у зв'язку з невідповідністю довідки стану квартири на момент його укладення.
При цьому судом не враховано, що спірна квартира вподальшому продана ОСОБА_3 ОСОБА_1 Лише після здійснення договору купівлі-продажу виникла необхідність щодо усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення ОСОБА_2, який на момент розгляду спору в суді мешкав у спірній квартирі.
Належна оцінка судом не дана й тому, що на момент вчинення договору дарування ОСОБА_3, яка фактично проживала в м. Одесі, була тещею ОСОБА_2, а в подальшому шлюб між відповідачем та ОСОБА_7 розірвано в травні 2001 році. Подальші стосунки між вказаними особами могли впливати на характер відносин між сторонами у справі та їхні подальші наміри в частині зміни умов за яких укладався договір дарування.
В достатньому обсязі не були дослідженими доводи ОСОБА_2 щодо визнання угоди дарування квартири недійсною з моменту її укладення, оскільки така угода укладалась без настання юридичних наслідків на підставі вимог частини 1 статті 58 ЦК України (1963 року).
У зв'язку з викладеним рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, оскільки законним та обґрунтованим таке рішення, відповідно до статті 213 ЦПК України, - визнати неможливо.
При новому розгляді необхідно надати правову оцінку відносинам, які склались між сторонами у справі, встановити дійсні обставини справи, визначити закон, яким вони врегульовані та постановити відповідне рішення.
Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Г.Пінчук
судді: М.В.Патрюк
Ю.В.Прокопчук
М.П.Пшонка
А.В.Костенко