Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Блохін А.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року справа №805/2125/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у справі № 805/2125/15-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в загальній сумі 577116 грн. 43 коп.,-

В С Т А Н О В И В: 02.06.2015 року Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів заявлено позов до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році в сумі 551209 грн. 56 коп. та пені в сумі 25906 грн. 87 коп., в загальній сумі 577116 грн. 43 коп. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у відповідача мають бути працевлаштовані 58 інвалідів, фактично у 2014 році працювали 47 інвалідів, що є порушенням статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у справі № 805/2125/15-а, у задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в загальній сумі 577116 грн. 43 коп. - відмовлено. Позивач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що за даними наданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма 10-ПІ) норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не виконані. На думку позивача цілком об'єктивним є висновок щодо вини підприємства у невиконанні вимог чинного законодавства щодо додержання встановленого нормативу та створення робочих місць для інвалідів. У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд апеляційної скарги проводиться в порядку письмового провадження. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги і дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Фонд соціального захисту інвалідів є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України. Бюджетна установа Фонд є правонаступником Фонду соціального захисту інвалідів як урядового органу, що визначено п.п.1-2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за № 528/19266, (далі - Положення № 129). Одним із основних завдань Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів, що передбачено пп.1 п.4 Положення № 129. Згідно з підпунктом 1 пункту 5 Положення № 129 Фонд відповідно до покладених на нього завдань координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; ведення претензійно-позовної роботи у судах різних інстанцій. Для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що передбачено пунктом 12 Положення № 129. Згідно з частинами 9-10 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (надалі - Закон № 875-ХІІ) спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Позивач є територіальним органом Фонду, отже у спірних правовідносинах Відділення Фонду виступає у якості суб'єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах. Статтею 5 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI), який набрав чинності з 01 січня 2013 року, встановлені гарантії у сфері зайнятості населення. Зокрема відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону № 5067-VI держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян. Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, визначені статтею 14 Закону № 5067-VI. Так, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону № 5067-VI до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За правилами частини 2 статті 14 Закону № 5076-VI для працевлаштування зазначених у частині 1 цієї статті громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. Частиною 3 статті 14 Закону № 5076-VI визначено, що роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині 2 цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Таким чином, норматив працевлаштування на роботу інвалідів як окремої категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, визначається Законом № 875-ХІІ. Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. За правилами частини 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Згідно з частиною 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. За приписами частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Частиною 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом, що встановлено частиною 11 статті 19 Закону № 875-ХІІ. При цьому частиною 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз наведених вище правових норм зумовлює висновок, що відповідач зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. З огляду на середньооблікову чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за 2014 рік (1456 осіб) відповідач мав виділити (створити) 58 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначає Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Порядок № 70). Відповідно до абзацу 1-2 пункту 2 Порядку № 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 01 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. На виконання цього обов'язку відповідач надав Відділенню Фонду Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42. Вказана обставина не є спірною. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 70 інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Підпункт 1 пункт 1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (далі - наказ № 420), була затверджена форма звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Підпунктом 2 пункту 2 наказу № 420 затверджена Інструкція щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Форми та інструкції, затверджені пп.1 і 2 наказу № 420, введені в дію, починаючи з 04 січня 2006 року, що передбачено пунктом 3 цього наказу. Загальні положення Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» передбачали, що відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХІІ підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільний робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків. Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підпору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. У разі необхідності підпору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичної особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою. Порядок заповнення форми звітності № 3-ПН, встановлений Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», визначав, що графи 13-15 заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги. Так, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХІІ, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших. Крім того, у разі працевлаштування інваліда, пенсіонера, студента у вільний від навчання час, слід зазначити потребу в працівниках за кожною категорією цих громадян за шифрами: 11- інваліди. Формою звітності № 3-ПН, затвердженою наказом № 420, визначений термін її подання, а саме: «при наявності вакансій». Наказ № 420 втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - наказ № 316), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520. Підпунктом 1 пунктом 1 наказу № 316 затверджена форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»; підпункт 1.2 пункту 1 цього наказу затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Згідно з пунктом 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Відповідно до пп.2.2.6. п.2.2. Порядку подання форми звітності № 3-ПН у графі 5 розділу І форми проставляється «Так», якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або «Ні» - у разі укомплектування вакансії роботодавцем самостійно. У разі згоди роботодавця на укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів (у графі 5 розділу І зазначено «Так») для кожного такого запису заповнюється розділ ІІ, у якому відображається порядковий номер відповідного запису у розділі І, а також характеристики такий вакансій, умови праці та вимоги до претендентів, що передбачено п.3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН. У пункті 3 розділу ІІ форми вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані № 5076-VI), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян, (в тому числі «інваліди»), що визначено пп.3.1.3. п.3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН. Формою звітності № 3-ПН, затвердженою наказом № 316, визначений термін її подання, а саме: «за наявності попиту на робочу силу (вакансії): не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й)». Наявні у справі письмові докази свідчать, що впродовж 2014 року відповідач належним чином виконував обов'язок щодо інформування центру зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, а саме подавало звітність за формою № 3-ПН, повідомляючи про наявність робочого місця саме для інваліда шляхом зазначення відповідних відомостей у графі 15 Звіту про наявність вакансій та проставляючи відповідну відмітку в пункті 3 розділу ІІ Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною зокрема у постановах Верховного Суду України від 28 травня 2013 року у справі № 21-386а12, від 11 червня 2013 року у справі № 21-63а13. Згідно з частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. За правилами частини 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Відповідно до частини 4 статті 20 Закону № 875-ХІІадміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині 1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституції України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Згідно з пунктом 2.3. Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819 (далі - Порядок № 223) адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону. Разом з тим відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу Українипідставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частина 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Системне тлумачення положень Закону № 875-ХІІ дозволяє дійти висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Крім того, основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості; людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її; інваліди, реалізуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони є вільними у виборі професії та місця роботи. З матеріалів справи вбачається, що протягом 2014 року відповідач вживав заходи, спрямовані на створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання - надавало до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, повідомляючи про наявність вакансії призначеної для працевлаштування саме інвалідів. У зв'язку з цим покладення на відповідача відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу. В порушення вимог частини 1 статті 71 КАС України позивачем не надано доказів відмови з боку відповідача в працевлаштуванні інвалідів, не надані докази на підтвердження факту того, що служба зайнятості, органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли до відповідача інвалідів, а останнє відмовляло у працевлаштуванні таких осіб. Правова позиція суду у даній постанові узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у рішеннях, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС України(постанови від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, від 28 травня 2013 року № 21-386а12, від 11 червня 2013 року у справі № 21-63а13, від 19 листопада 2013 року у справі № 21-397а13, від 11 лютого 2014 року у справі № 21-485а13, від 08 квітня 2014 року у справі № 21-50а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-119а14, від 09 грудня 2014 року у справі № 21-523а14 тощо). Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача. Суд першої інстанції вирішив справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування постанови суду відсутні. Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у справі № 805/2125/15-а - залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року у справі № 805/2125/15-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в загальній сумі 577116 грн. 43 коп. - залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

М.Г. Сухарьок