Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа 22-4500/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Курдюков В.М..
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів: Мануйлова Ю. С.
ОСОБА_2 .
при секретарі: Буримі В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 12 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи: Відділ Держкомзему у Токмацькому районі Запорізької області, Новенська сільська рада Токмацького району Запорізької област, приватний нотаріус Токмацького районного нотаріального округу ОСОБА_6, про повернення безпідставно набутої земельної ділянки, та стягнення отриманих доходів,-
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутого майна та стягнення доходів від використання такого майна.
В обґрунтування позову зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, загальною площею 13,30 га, розташована на території Новенської сільської ради, Токмацького району, Запорізької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
28 лютого 2002 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, після підписання якого, відповідачка почала використовувати земельну ділянку за призначенням. Проте, вказаний договір, в порушення вимог законодавства, що було чинним на час його укладання, не пройшов реєстрацію в Новенській сільській раді, Токмацького району, Запорізької області, у зв’язку з чим, відповідачка не набула права оренди та використовує її земельну ділянку без законних підстав,орендну плату не сплачує. .
Пославшись на вказані обставини, просила суд зобов’язати ОСОБА_3 повернути належну їй земельну ділянку загальною площею 13,30 га, яка розташована на території Новенської сільської ради, Токмацького району, Запорізької області згідно державного акина право приватної власності на землю серії !-ЗП №032036,виданого на її ім’я 06 вересня 1999 року Новенською сільською радою, Токмацького району Запорізької області, яку вона безпідставно набула за неукладеним між ними договором оренди земельної ділянки серії АЕР № 254242 від 28 лютого 2002 року.
Також просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь доходи, які та отримала від використання її земельної ділянки з 28 лютого 2002 року по січень 2012 року включно на загальну суму 28 083 грн. 21 коп.
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 12 червня 2012 року позов задоволено частково.
Зобов’язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 . земельну ділянку загальною площею 13,30 га., яка розташована на території Новенської сільської ради, Токмацького району, Запорізької області та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серії I-ЗП № 032036 від 06 вересня 1999 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 280 грн. 83 коп.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про зобов’язання її повернути ОСОБА_4 належну останній земельну ділянку скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов, суд виходив із того, що спірний договір оренди землі не є укладеним, оскільки в порядку, встановленому на час його укладення, не пройшов державної реєстрації та не був зареєстрований головою Новенської сільської ради, Токмацького району, Запорізької області, а тому відповідачка користується земельною ділянкою без достатніх на то правових підстав та є всі підстави для її повернення власнику.
Проте погодитись з таким висновком суду не можна.
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка, загальною площею 13,30 га, розташована на території Новенської сільської ради, Токмацького району, Запорізької області, належить ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЗП №032036 від 06 вересня 1999 року.
28 лютого 2002 року між ОСОБА_4В (орендодавцем) та ОСОБА_3 (орендарем) укладено та нотаріально посвідчено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 13,30 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі», а також порушення вимог ст.ст.4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди.
Сторонами не заперечується, що 11 березня 2002 року договір оренди зареєстрований в Токмацькому районному відділі земельних ресурсів Запорізького обласного управління земельних ресурсів, про що зроблений запис в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №5, а також засвідчений печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи (начальником Токмацького районного відділу земельних ресурсів) із зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору (а.с.15-23).
Згідно зі ст.18 Закону України «Про оренду землі»№161-XIV від 06.10.1998 року, в редакції яка діяла на час виникнення вказаних правовідносин, укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року №2073, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.
За юридичною природою не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо, та інше).
Недоречним є посилання позивача на застосування норм ст.210 і ч.3 ст.640, ст.ст.1212, 1213 ЦК України, відповідно до яких не є вчиненим (не є укладеним) правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації, та витребування безпідставно набутого майна, оскільки ці норми закону на час укладення спірного договору оренди (28 лютого 2002 року) ще не діяли, бо Цивільний Кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Відповідно до п.9, п.10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 року до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу тільки щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
На час виникнення спірних правовідносин діяли Закон України «Про оренду землі»№161-XIV від 06.10.1998 року, Земельний кодекс України 2001 року, та Цивільний кодекс УРСР 1963 року, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.
За нормами Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002 року (ст.ст.125, 126 ЗК України) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Згідно розділу IX Прикінцевих положень Земельного кодексу України закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Кабінету Міністрів України створити Державний земельний (іпотечний) банк з відповідною інфраструктурою та запровадити державну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цього Кодексу.
За вимогами ст.202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Статтею 204 Земельного кодексу України визначено порядок ведення державного земельного кадастру, а саме те, що він ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а порядок його ведення встановлюється законом. Стаття 193 Земельного кодексу України визначає державний земельний кадастр, як єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками.
Висновок суду про те, що оспорюваний договір оренди землі не є укладеним, оскільки не пройшов держану реєстрацію, є помилковим та таким, що прийнятий не у відповідності з фактичними обставинами справи та діючим на той час законодавством.
Крім того, поза увагою суду залишилася обставина про фактичне виконання умов договору оренди землі сторонами, зокрема, одержання позивачем передбаченої договором орендної плати протягом 10-ти років.
Докази, наявні в матеріалах справи, свідчать на користь виникнення у відповідача права користування спірною земельною ділянкою на відповідній правовій підставі на умовах договору оренди. Договір оренди між сторонами є укладеним та зареєстрованим у встановленому законному порядку, волевиявлення сторін було спрямовано на укладання цього договору оренди, сторонами досягнуто всі його істотні умови, він підписаний, посвідчений нотаріально, та зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди, та на умовах договору земельна ділянка використовувалася орендарем на протязі 10-ти років, до того ж відповідач сплачував за вказаним договором орендну плату, а позивач її приймав, що свідчить про його схвалення цього правочину.
Додаткове засвідчення факту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами 28 лютого 2002 року, гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради або уповноваженої ними посадової особи відповідно до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року №2073, не суперечило б діючому на той час законодавству, однак відсутність засвідчення такого факту за наявності державної реєстрації, здійсненої районним відділом земельних ресурсів в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №11 від 13 березня 2002 року, не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про оренду землі»та Земельного кодексу України щодо умов укладення та чинності договору оренди.
Статтями 1212, 1213 Цивільного Кодексу України передбачені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, відповідно до яких особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно в натурі. При цьому, положення вказаних статей ЦК України застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Приймаючи до уваги те, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року, то положення ст.ст.1212, 1213 Цивільного Кодексу України до спірних правовідносин, які мали місце 28 лютого 2002 року, застосуванню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Договір був підписаний сторонами, між ними досягнуто усіх істотних умов договору щодо об'єкту оренди, строку дії договору в межах діючого законодавства, орендної плати та інших умов визначених ст.15 Закону України «Про оренду землі». Державна реєстрація договору проведена структурним підрозділом при Держкомземі України. Отже, договір оренди земельної ділянки юридично був укладений, зареєстрований у встановленому законом порядку, виконувався сторонами протягом 10-ти років та є чинним.
Суд першої інстанцій зробив помилковий висновок, що договір оренди є неукладеним та ухвалив помилкове рішення про витребування спірної земельної ділянки у відповідача, який без відповідної правової підстави використовує належну позивачу на праві власності земельну ділянку, застосувавши закон, який не підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 травня 2012 року в частині задоволення позову про зобов’язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 .земельну ділянку загальною площею 13,30 га., яка розташована на території Новенської сільської ради, Токмацького району, Запорізької області та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серії I-ЗП № 032036 від 06 вересня 1999 року, скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту. «В задоволенні позову ОСОБА_4 про зобов’язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 . земельну ділянку загальною площею 13,30 га., яка розташована на території Новенської сільської ради, Токмацького району, Запорізької області та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серії I-ЗП № 032036 від 06 вересня 1999 року, – відмовити».
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте, може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
___________