Справа № 22а-6176\ 2006 р. Головуючий І -ї інстанпії - Присяжнюк О.В.
Категорія: стягнення аліментів на н\л дитину Доповідач- Карімова Л.В,
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2006 року судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Карімової Л.В.,
суддів: Зазулинської Т.П.,
Кірсанової Л.І., при секретарі Зелінській І.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1- представника позивача ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за аліментами та додаткових витрат на неповнолітню дитину,
ВСТАНОВИЛА:
21 липня 2004 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про утримання з нього на її користь аліментів на дочку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народження з дня звернення з цим позовом до досягнення дитиною повноліття. Просила також нарахувати заборгованість за аліментами, починаючи з трьохрічного віку дочки (а.с. 2 т.1).
При розгляді справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 уточнили позовні вимоги та просили стягнути з ОСОБА_3 па користь ОСОБА_2 заборгованість за аліментами за період з 1991 року до повноліття дочки ОСОБА_4, яку позивач та її представник самостійно визначили у сумі 27 000 грн., а також витрати на оздоровлення дитини за вказаний період часу у сумі 5 000 грн. та на її лікування у сумі 5000 грн.. В обґрунтування позову посилалися на те, що аліменти за виконавчим листом не стягувалися з відповідача, оскільки останній був у розшуку. У зв'язку з чим ці аліменти мають бути виплачені позивачці за весь минулий час згідно вимог ч.2 ст, 194 СК України.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що відповідач не ухилявся від сплати аліментів. Вважали, що позовні вимоги щодо стягнення витрат на лікування та оздоровлення дитини у заявленому розмірі позивачем не доведені.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2.006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за аліментами та додаткових витрат на неповнолітню дитину відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 просить скасувати це рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування ним обставин по справі, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими.
Зазначає, що судом не були досліджені способи виконання відповідачем обов'язку утримувати свою дочку, не достатньо з'ясоване матеріальне та сімейне становищетника аліментів, не були витребувані та досліджені матеріали стосо
2
становища дитини та стану її здоров'я, а також можливість застосування до спірних правовідносин вимог ст.ст. 155,182, 190,194 СК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що рішення районного суду постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Вказує, що стягнення з нього аліментів на дочку за виконавчим листом не відбувалося у зв'язку з його втратою, а не ухиленням боржника від сплати аліментів.
Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду - зміні з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи постановою Московського районного суду м. Харкова від 20.11.1989 р. з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. у розмірі 1\4 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 17.11.1989 р. до повноліття дитини.
Постановляючи рішення про відмову у зв'язку з необґрунтованістю у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за аліментами у визначеній позивачкою сумі 27 ООО гривень за період з 1991 року до досягнення дочкою повноліття, районний суд виходив з того, що питання про стягнення такої заборгованості вирішується при примусовому виконанні рішення суду. Крім того вважав, що позивачем не надано доказів щодо ухилення відповідача від оплати аліментів на протязі зазначеного часу.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія повністю погодитись не може, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції обґрунтовано зроблені висновки про те, що стаття 194 СК України передбачає стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами за виконавчим листом, виданим на підставі рішення суду. Сам же порядок стягнення такої заборгованості та визначення її розміру передбачений ст. 74 Закону України „Про виконавче провадження".
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на законі, оскільки визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), передбачений ст. 195 СК України. Між тим районним судом не враховано, що згідно частини 4 статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.
Як пояснювали в суді першої інстанції позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 вони не зверталися до органів державної виконавчої служби з заявою про визначення розміру заборгованості за аліментами, яка утворилася за вказаний ними період часу, а зверталися лише за розшуком виконавчого листа (а.с.22, 24 т.2).
Ці обставини підтвердила у суді апеляційної інстанції й ОСОБА_1, зазначивши, що розмір заборгованості по аліментам визначений у позові тільки Стягувачем аліментів. За таких обставин справа щодо стягнення заборгованості за аліментами, розмір якої не визначений відповідно до вимог ст.. 195 СК України та ст. 74 Закону України „Про виконавче провадження", не може розглядатися у суді. Тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю відповідно до вимог п.1 ч.І ст. 205 ЦПК України, а рішення районного суду в цій частині підлягає скасуванню.
В іншій частині рішення суду першої інстанції постановлене на підставі наданих сторонами доказів, з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка, оскільки ні позивачем, ні її представником не надано відповідно до вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України належних доказів щодо понесених ОСОБА_2 додаткових витрат на оздоровлення та лікування дочки у сумах заявленого позову. Як пояснила у судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доказів щодо суми понесених додаткових витрат на дочку позивача ОСОБА_4 вона надати не може.
з
Зазначені обставини є підставою для відхилення апеляційної скарги в цій частині та залишення рішення районного суду без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на неповнолітню дитину.
Керуючись п.1 ч.І ст. 205, ст.ст. 303, 304, 305, п.З ч.І ст. 307, ст. 309, 314, 316, 317,319 ЦПК України, судова колегія
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2006 року в частині відмови в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3про стягнення заборгованості по аліментам та закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2006 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України