АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7305/15 Справа № 202/2419/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Марченко Н. Ю. Доповідач - Петренко І.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Романюк М.М., Колодяжній Н.Є.

при секретарі - Безрукавому Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким визнати недійсними кредитний договір № 50011061 від 12.11.2013 року та договір застави транспортного засобу № 50011061 від 15.11.2013 року, укладені між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», а також додатки до них.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до даного кредитного договору ТОВ «Порше Мобіліті» надало йому кредит у розмірі 380198,53 грн., що еквівалентно 46309,20 доларів США. Кредитний договір та додатки до нього не відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", яким заборонено надання споживчого кредиту в іноземній валюті. Згідно з п. 1.3.1 Загальних умов кредитування позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого визначено в кредитному договорі, до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту; при цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка. За умовами п. 1.3.2 Загальних умов кредитування відповідач залишає за собою право змінювати банк, за даними якого встановлюється обмінний курс. Такі умови договору вважає несправедливими. Під час укладення договору не дотримано вимог ст. ст. 192, 533 ЦК України, відповідно до яких законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Крім того, відповідач не має ліцензії на надання фінансового кредиту. Оскільки недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, вважає, що договір застави також підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що при укладенні спірних договорів, відповідачем, який зареєстрований як фінансова установа, здійснено кредитування позивача без порушень діючого законодавства.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами.

Як встановлено судом першої інстанції, 12 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Порше Мобіліті" був укладений кредитний договір № 50011061, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 380198,53 грн., що еквівалентно 46309,20 доларів США за курсом, встановленим Філією "КІБ" ПАТ "Креді Агріколь Банк", що дорівнює 8,2100 грн. за 1 долар США, на строк 60 місяців за процентною ставкою 9,90% річних на придбання автомобіля марки VW, модель Touareg NF, 2013 року випуску, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за використання кредиту, а також інші платежі відповідно до умов договору.

В забезпечення виконання зобов'язання сторони 15 листопада 2013 року уклали договір застави даного транспортного засобу.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами.

Тому доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги , зокрема, про те, що відповідач не мав права надавати фінансовий кредит, оскільки не має на це відповідних ліцензій та не є юридичною особою приватного права.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

Разом з тим, згідно з абзацем другим п.1.3. «Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами», розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 жовтня 2005 року № 4802, не потребує отримання ліцензії діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу кредитної установи, у тому числі субординованого капіталу, за кредитними договорами з кредитними установами, а також коштів з державного та місцевих бюджетів, отриманих фінансовими установами - юридичними особами публічного права.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не є особою публічного права, не має правового значення для вирішення спору, оскільки це питання стосується лише отримання коштів з державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до п.1.3.1. та п.2.4. «Загальних умов кредитування», що є додатком до кредитного договору, розмір платежів у повернення кредиту та додаткового кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти на моменті виставлення рахунку, та нарахування процентів здійснюється на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіку погашення кредиту.

Зазначені умови не суперечать діючому законодавству, оскільки відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті (правова позиція Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).

Позивач ознайомився і погодився з усіма умовами кредитування, про що свідчить підписання ним кредитних договорів та додатку про загальні умови кредитування.

Тому слід визнати, що позивач був ознайомлений з умовами повернення кредиту та сплати процентів в національній валюті в розмірі, еквівалентному іноземній валюті на час платежу, та при належній завбачливості, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо законності умов кредитних договорів про сплату платежів у валюті України в розмірі еквівалентному іноземній валюті на день платежу.

Тому доводи апеляційної скарги про недійсність вказаних умов кредитних договорів з підстав порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, зокрема щодо несправедливих умов кредитних договорів, є безпідставними.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору застави.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач доказів недійсності кредитних договорів та договору застави суду не надав.

З огляду на це колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки доказів.

Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, які надані суду сторонами, і по­становив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Порушень матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення не допущено.

Тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И ЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя - І.О. Петренко

Судді - М.М. Романюк

- Н.Є.Колодяжна