Справа № 22 - ц- 1637/2009 р.                                                                 Головуючий 1 інст. Чередник  В.А.

Категорія: право власності                                                                                 Доповідач     Кіпенко І.С.

УХВАЛА

іменем України

            31 березня 2009р.                   Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі: 

                                        головуючого судді - Шаповал Н.М.,

                                        суддів  -  Кіпенка І.С., Хребтова В.П.,

                                       при секретарі - Татаріновій А.М., 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської  міської ради  на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 червня 2008р., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1  до виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова, 3-я особа Харківська міська рада про визнання права власності на житловий будинок  в порядку спадкування,  -

встановила:

          9.04.2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова, 3-я особа Харківська міська рада про визнання права власності на житловий будинок з господарчими будівлями,  в порядку спадкування. 

          В обґрунтування позову вказував, що його батьки на земельній ділянці площею 935м.кв. по АДРЕСА_1 в 1950році збудували жилий будинок з господарчими будівлями. Після смерті батьків він прийняв спадкове майно, звернувшись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтва про право власності на будівлі не отримав, оскільки батьки не здали будинок до експлуатації.

           Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини зазначені в позові. Справу розглянуто за відсутності представника відповідача у відповідності до її заяви, та за  відсутності представника 3-ї  особи,  повідомленої про час та місце розгляду справи. 

           Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 червня 2008р., визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 літ. «А-1»; сені літ. «а»; сарай літ. «Б»; льох літ. «В»; вбиральню літ. «З», як самовільну забудову, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.       

            Представник 3-ї особи Харківської міської ради не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

            У судове засідання апеляційної інстанції представник 3-ї  особи не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить письмова розписка.

           Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

            Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції  відхиляє скаргу, якщо встановить, що суд першої інстанції постановив рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Вирішуючи спір, районний суд повно і всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та  закон їх регулюючий.

             26 вересня 1980 року помер батько позивача ОСОБА_2, а  ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_3. 

             Судовим розглядом встановлено, що батьки позивача на земельній ділянці площею 935 м.кв. по АДРЕСА_1 в 1950 році збудували житловий будинок літ. «А-1», який складається з житлової кімнати, та комори, тамбуру, сарай літ. «Б», погріб літ. «В», вбиральня літ.»3», спірні приміщення були споруджені спадкодавцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3самочинно.

              Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі були порушені.

                Відповідно до частин 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збу­довані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї ме­ти, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

               Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила само­чинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї ме­ти, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК)

             Матеріали справи містять документи з яких вбачається, що користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво була ОСОБА_3

             Так у судове засідання апеляційної інстанції позивачем надано платіжні повідомлення та технічний паспорт. З наданих документів вбачається, що житловий будинок та всі інші побудови на земельній ділянці площею 935м.кв. по АДРЕСА_1 мають реєстрацію БТІ 1955р.,  користувачем зазначена ОСОБА_3, право власності не зареєстроване. З платіжних повідомлень по податку з будівель та  земельної ренти за період 1954-1961роки, вбачається, що ОСОБА_3як користувач земельної ділянки по АДРЕСА_1 сплачувала податок з будівель та  земельну ренту.

             Згідно зі ст. 92 ЗК України, який набрав чинності 1 січня 2002 р., право постійного користування земельними ділянка­ми можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть ма­ти земельні ділянки на праві постійного користування. Однак у п. 6 Перехідних положень визначений перехідний період, протягом якого громадяни та юридичні особи, які набули зе­мельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002р., повинні до 1 січня 2008 р. переоформити право постій­ного користування на право власності або право оренди. Вибір права на землю - права власності чи права оренди - здійс­нює особа, яка переоформлює право постійного користування землею.

               Житловий будинок та всі інші побудови згідно з технічним висновком ТОВ «Харківреконструкція» від грудня 2007 року, щодо технічного стану і можливості експлуатації будівель по АДРЕСА_1 підтверджено їх задовільний стан та їх можливість до експлуатації за призначенням.

             Доводи апеляційної скарги, щодо порушення правил підсудності, - безпідставні. Матеріали справи містять висновки органів місцевого самоврядування, відповідних служб, які підтверджують розташування спірних приміщень на території київського району м. Харкова.

             Так, Київський РВК м. Харкова, Головне управління МНС України в Харківській області, Київський районний відділ , Управління містобудування та архітектури м. Харкова, Державна санітарно -епідеміологічна служба України, Київська Районна санітарно-епідеміологічна станція м. Харкова не заперечують залишити до експлуатації самовільно побудованого житлового будинку літ. «А» та господарські забудови літ. «Б», «З», «В» по АДРЕСА_1

               Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідно­син, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягали за­стосуванню, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерп­ними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідже­ними в судовому засіданні.

                Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели або могли привести до неправильного вирішення справи.

              Керуючись  ст. ст. 303, 304,  п.1 ч.1 ст. 307, 308,  313, 317,319 ЦПК України, судова колегія  судової палати,

УХВАЛИЛА:

                       Апеляційну скаргу представника Харківської  міської ради  відхилити.

           Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 червня 2008р., залишити без змін.

           Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

                Головуючий  -

                 Судді -