Справа №345/1667/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.08.2015 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

в складі:  головуючого –  судді Сухарник І.І.

                     секретаря судового засідання Мостової Ю.З.

за участю: позивача ОСОБА_1

                представника позивача ОСОБА_2

                представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Калуші справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Даноша» про визнання дій щодо звільнення незаконними, визнання угоди недійсною, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, визнання заяви про звільнення з роботи недійсною, визнання недійсним та скасування наказу про звільнення з роботи, суд –

в с т а н о в и в:

що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання угоди недійсною, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивує тим, що він працював водієм бензовоза на ТзОВ «Даноша» з 03.02.2014р. за цивільно-правовим договором, а з 01.07.2014р. за трудовим договором. Наказом №112 від 06.04.2015р. він був звільнений за п. ст. 36 КЗпП України. Вважає, що дане звільнення є незаконним, оскільки підписання ним заяви про звільнення за угодою сторін було здійснено під психологічним тиском зі сторони роботодавця.

Дійсна причина його звільнення криється у неприязних відносинах роботодавця до нього з серпня 2014р. Його керівник ОСОБА_4 завантажувала надмірною роботою, що суперечило інструкції щодо перевезення небезпечного вантажу - дизпалива. Після його звернення до керівника «Рослинництва» ОСОБА_5 щодо розподілу роботи між водіями бензовозів, відносини з роботодавцем ще більше загострились, а 28.08.2014р. коли він вийшов на роботу після перебування на лікарняному, то дізнався від перекладача ОСОБА_6, що фірма хоче розійтися з ним і щоб він написав заяву про звільнення за власним бажанням. Він відмовився писати таку заяву і роботодавець почав погрожувати звільненням, оскільки він не пройшов трьохмісячний випробовувальний термін. Як вияснилось, що по термінах звільнити не можна, то почали погрожувати, що переведуть на іншу роботу з меншою оплатою праці. 03.09.2014р. адміністрація ТзОВ «Даноша» відсторонила його від робочого місця, а на його робочий автомобіль призначили людину, яка не мала дозволу на перевезення небезпечних вантажів. Він продовжував ходити на роботу без належного робочого місця із суттєвим погіршенням оплати праці. Таким чином, відповідач без його згоди в односторонньому порядку змінив і погіршив умови його праці, трудову функцію та місце роботи. З приводу даних питань він звертався до Івано-Франківської територіальної інспекції праці та до транспортного прокурора (відповідь не отримав). На даний час проводиться досудове розслідування щодо вчинення посадовим особами ТзОВ «Даноша» кримінального правопорушення передбаченого ст. ст. 364, 366 КК України. Ще працюючи, він звертався до відповідача надати відомості про заробітну плату, копію укладеного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку, догани та наказу про відсторонення від робочого місця і йому було відмовлено, з приводу чого він звернувся з позовом до суду щодо оскарження бездіяльності, яка порушує право на отримання інформації. Судом позов було задоволено, а на час розгляду справи в суді відповідач викреслив його зі списку на отримання м’яса, що належить до соціального пакету працівника. На даний час заборгованість по м’ясу становить – 94,5 кг. 28.11.14р. на святкуванні завершення польових робіт, громадянин ОСОБА_7, у п’яному вигляді почав його ображати, лаятися нецензурним словами і виганяти з приміщення, що призвело до нервового стресу та погіршення стану здоров’я і він був змушений звернутися в лікарню.

Із 03.01.2015р. з роботи його відправили на ? частини заробітної плати перебувати вдома. Вийшовши 02.03.2015р. на роботу його заставили щоденно проходити передрейсовий медичний огляд, хоча роботи так і не дали. 24.03.2015р. коли він хотів сісти у робочий автобус, то юрист товариства ОСОБА_8 заборонив, мотивуючи рішенням ТзОВ «Даноша» про неможливість їздити ним цим автобусом, що є протиправним і дискримінаційним діями по відношенню до нього. У наступні дні датчанин ОСОБА_9 приставив до нього охоронця і заборонив перебувати у роздягалці та вказав йому на територію на якій він може знаходитися, внаслідок чого він увесь день перебував на сильному вітрі і холоді, що призвело до простуди і підняття артеріального тиску і він змушений був піти на лікарняний, при цьому повідомивши про це свого керівника ОСОБА_10 Натомість, працівники товариства почали шукати його по лікарнях та принижувати перед медпрацівниками. Потім приїхали до нього додому у складі трьох чоловік і просили сусідку підписати акт, а також прислали листа з погрозою про звільнення з роботи за прогул. 06.04.2015р. вийшовши після лікарняного на роботу до нього в 11:00 год. звернувся ОСОБА_10 з розмовою про його звільнення і під великим психологічним тиском він був змушений написати заяву про звільнення. Оскільки по відношенню до нього працівниками товариства вчинялися незаконні дії з серпня 2014р. по квітень 2015р.

При вищенаведених обставинах, припинення трудових відносин є незаконним, так як всі вищезазначені протиправні дії відповідача по відношенню до нього підтверджуються угодою від 06.04.2015р.

Позивач є інвалідом ІІ групи і відповідно до ЗУ «Про зайнятість населення» має додаткові гарантії при працевлаштуванні. В даному випадку він не мав наміру звільнятися, так як йому не вистачає 25 років стажу для переоформлення пенсії. Крім того, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідачем при звільненні не було проведено повного розрахунку.

Позивач зазначає, що угода від 06.04.2015р. не є угодою про розірвання трудового договору, а є угодою про врегулювання трудового спору. Вищезазначена угода не має назви документа та номера, місце укладення угоди зазначено м. Калуш а не с. Копанки, відсутній пункт про те, що договір складений у двох примірниках для кожної із сторін і мають однакову юридичну силу, а також, дана угода підписана не Генеральним директором товариства – ОСОБА_11, а неналежною особою, тому дана угода суперечить ЦК України і є недійсною.

Внаслідок безпідставного під тиском звільнення, порушення його трудових прав та протиправних дій відповідача, позивачу заподіяно значну моральну шкоду, яка полягає у психологічних стресах від серпня 2014р. по квітень 2015р., які не давали можливості виконувати свої обов’язки; переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій відповідача внаслідок використання відповідачем домінуючого положення та здійснення морального тиску щодо підписання заяви про звільнення. Також, позивач є інвалідом ІІ групи, і нервові стреси та психічні страждання тяжко позначилися на його здоров’ї, що підтверджується листками непрацездатності від 18.08.2014р. № 417590; від 04.09.2014р. № 417839; від 11.12.2014р. № 262022; від 26.03.2015р. № 261744.

На даний час позивач є безробітним і дане незаконне звільнення під тиском та дискримінаційне відношення вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, для того щоб існувати, тому позивач, доповнивши первісні позовні вимоги звернувся і позовом до суду про: визнання угоди від 06.04.2015р. недійсною; визнання дій відповідача щодо звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України такими, що здійснювалися під тиском і були незаконними; поновлення на роботі водія бензовоза на ТзОВ «Даноша»; стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу з 06.04.2015р. до дня поновлення на роботі; стягнення моральної шкоди в розмірі 49691 грн. 70 коп.; визнання заяви на ім’я генерального директора ТзОВ «Даноша» ОСОБА_11 Брокопа про звільнення з роботи за угодою сторін від 06.04.2015р. недійсною та скасування; визнання наказу № 112-к від 06.04.2015р. «Про звільнення з роботи працівника та розірвання з ним трудового договору» ОСОБА_1 згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін недійсним та скасування.

У судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 свій позов підтримав та зазначив, що дії відповідача щодо його звільнення є незаконними і його звільнили під постійним погрозами, психологічним тиском та примусом. Ствердив, що наказ та угода про його звільнення є незаконними, так як підписані неналежною особою. Відповідачем було грубо порушено його трудові права, а також працівниками підприємства щодо до нього чинились дії дискримінаційного характеру та приниження, чим йому завдано значної моральної шкоди та призвело до додаткової організації власного життя. Просив позовні вимоги задоволити повністю.

У судовому засіданні, представник позивача ОСОБА_2, також позовні вимоги підтримала та ствердила, що її чоловіка звільнили незаконно під психологічним тиском. Чоловік є інвалідом ІІ групи і внаслідок незаконних та дискримінаційних дій осіб підприємства, переживав нервові стреси, психічні страждання та приниження, що значно шкодить його здоров’ю. Просила позов задоволити у повному обсязі.

У судовому засіданні, представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_1 добровільно написав заяву про звільнення без будь-якого примусу і погроз. Твердження позивача про незаконне звільнення під психологічним тиском є безпідставними та необґрунтованими, тому що проти позивача ніхто з працівників підприємства не чинив якихось подібних дій і всі події на підприємстві, наведені позивачем у позовній заяві відбувалися у присутності багатьох працівників. ОСОБА_1 власноручно без ніякого примусу та тиску, написав заяву про звільнення у робочому офісі адміністративного приміщення підприємства на виду у багатьох працівників. Тому, керівництво підприємства було здивоване, отримавши матеріали позовної заяви від ОСОБА_1 Також, він завжди був невдоволений завданнями по роботі і належним чином не хотів виконувати свої обов’язки, а згодом, особисто у присутності сторонніх працівників висказувався, що звільняється, оскільки йому не підходять наявні умови праці. Просив у позові відмовити повністю.

Суд, вислухавши доводи позивача та його представника, заперечення представника відповідача та показання свідків, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ «Даноша» та ОСОБА_1 03.02.2014 р. було укладено цивільно-правовий договір про виконання позивачем послуг водія бензовоза на строк з 03.02.2014 р. по 30.04.2014р., а також, 05.05.2014 р. було укладено аналогічний договір на строк з 05.05.2014 р. по 31.07.2014 р. (а.с. ). Позивачу було сплачено вартість наданих послуг у повному обсязі, що підтверджується актами приймання-здачі робіт (а.с. 67). Згідно Наказу «Про прийняття на роботу» № 147 від 01.07.2014 р., ОСОБА_1 з 01.07.2014 р. прийнятий на роботу водієм бензовоза з 01.07.2014 р. з випробувальним терміном 3 місяці (а.с. 65). Згідно Наказу «Про звільнення з роботи працівника та розірвання з ним трудового договору» № 112-к від 06.04.2015 р., ОСОБА_1 звільнено з 06.04.2015 р. згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з виплатою вихідної допомоги у розмірі 2 середньомісячних зарплат (а.с. 3).

Доводячи незаконність дій відповідача щодо його звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, позивач посилається на примушування його роботодавцем до написання заяви про звільнення під психологічним тиском.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вимогами ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов’язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Вирішуючи спір, суд визначає, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та якими належними доказами вони підтверджуються.

Досліджуючи обставини справи, судом встановлено, що позивача звільнено з роботи за його заявою про звільнення від 06.04.2015 р. (а.с. 30).

У судовому засіданні, свідок ОСОБА_6 дав показання, що працює у ТзОВ «Даноша» економістом відділу «Рослинництва», а також виконував обов’язки перекладача, з позивачем у неприязних стосунках не перебував, хоча мав з ним конфліктні ситуації. Виконуючи обов’язки водія бензовоза, ОСОБА_1 неодноразово висловлював свою незгоду із завданими йому маршрутами розвозу дизпалива по полях, які знаходяться в різних районах області, постійно пред’являв претензії з приводу завдань по роботі. В кінці серпня, в час збору урожаю, позивач неодноразово відбував на лікарняному, що призводило до збою постачання на поля пального і виникла загроза належного виконання плану польових робіт під час збору урожаю. Керівництву товариства в час збору урожаю не підходять працівники, які по стану здоров’я часто знаходяться на лікарняному і зривають план польових робіт, так як це негативно позначується на господарській та підприємницькій діяльності товариства. В кінці серпня 2014 р., керівник відділу «Рослинництва» ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_1 більш легшу роботу, або звільнити його за непроходження випробовувального терміну. Переклавши сказане та повідомивши про це позивача, останній відповів нецензурною лайкою та матюкливими словами на його адресу та керівництва товариства. Запропонувавши ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі його трьох місячних заробітних плат, на що він відмовився та пригрозив, що буде звертатись у прокуратуру і інші компетентні органи, і що у товариства будуть проблеми.

У судовому засіданні, свідок ОСОБА_12 дала показання, що працює у ТзОВ «Даноша» інспектором з кадрів, з позивачем у неприязних стосунках не перебувала. Щодо спірних правовідносин зазначила, що їй відомо, що між керівництвом товариства і ОСОБА_1 виникали конфліктні ситуації з приводу виконання останнім своїх обо’язків та розподілом маршрутів розвозу дизпалива, а також те, що позивач отримав догану за непроходження передрейсового медогляду і був відсторонений від роботи на один день. Також, свідок ствердила, що у день звільнення психологічний тиск на позивача не чинився. Вважає, що на заяві про звільнення повинна бути резолюція генерального директора.

У судовому засіданні, свідок ОСОБА_4 дала показання, що працює у ТзОВ «Даноша» менеджером з постачання, з позивачем перебувала у неприязних відносинах через його постійні претензії щодо завданих йому маршрутів. Позивач їй не був підлеглим, вона лише роздавала водіям маршрути доставки пального і по використанню пального складала і здавала звіти в бухгалтерію. ОСОБА_1 постійно був незадоволений та протестував проти призначених маршрутів розвозки дизпалива.

У судовому засіданні, свідок ОСОБА_10 дав показання, що працює у ТзОВ «Даноша» начальником відділу логістики і є керівником ОСОБА_1 з вересня 2014 р., з яким у неприязних стосунках не перебував. Позивач, будучи постійно невдоволеним призначеними йому маршрутами, не хотів належним чином виконувати свої обов’язки, в час збору урожаю неодноразово перебував на лікарняному, внаслідок чого зривались поставки пального на поля і могла б виникнути загроза збору врожаю. При звільненні, на позивача ніхто психологічного тиску не чинив, ОСОБА_1 особисто, в присутності багатьох працівників, говорив, що він не хоче працювати, так як йому робота не підходить.

У судовому засіданні, свідок ОСОБА_3 дав показання, що працює у ТзОВ «Даноша» юристом, з позивачем у неприязних стосунках не перебував. Йому стало відомо, що між керівництвом і ОСОБА_1 виник конфлікт з приводу невдоволення останнім призначеними йому маршрутами розвозу палива. В пору збирання урожаю, позивач часто перебував на лікарняному, внаслідок чого ОСОБА_1 було запропоновано більш легшу роботу, або припинити трудові відносини з вихідною допомогою у розмірі його трьох місячних заробітних плат, на що він відмовився і продовжував працювати. У вересні 2014 р. на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани, за не проходження перед рейсового медогляду і відсторонено від роботи на один день. Свідка здивувало те, що ОСОБА_1І мотивує позовні вимоги тим, що його було звільнено під примусом та психологічним тиском, оскільки він його бачив напередодні і впродовж дня звільнення, спілкувався з ним і безпосередньо бачив, як позивач добровільно, в офісі адміністративної будівлі товариства на рецепції за столиком писав заяву про звільнення, але однак, ОСОБА_1 зовсім не виглядав психологічно пригніченим чи схвильованим, і не складав враження людини, яка пише заяву під примусом. Також, отримавши матеріали позовної заяви від ОСОБА_1, керівництво товариства було здивоване, оскільки позивач особисто добровільно написав заяву про звільнення і власноручно розписався про ознайомлення з наказом про звільнення.

У судовому засіданні, свідок ОСОБА_13 дала показання, що працює у ТзОВ «Даноша» керуючою відділом персоналу, з позивачем у ніяких відносинах не перебувала, лише знає, що він раніше працював. Наказ про звільнення підписала на підставі наказу від генерального директора товариства, згідно якого їй надано право підпису наказів про звільнення працівників.

Твердження позивача про те, що на нього чинився психологічний тиск і він під примусом написав дану заяву про звільнення не беруться судом до уваги та спростовуються показаннями свідків. Зокрема, свідок ОСОБА_10 зазначив, що позивач особисто в присутності багатьох працівників говорив, що не хоче працювати і його не влаштовують умови праці, і заяву про звільнення він писав добровільно без ніякого тиску. Свідок ОСОБА_3, також зазначив, що безпосередньо бачив, як позивач добровільно, в офісі адміністративної будівлі товариства на рецепції за столиком писав заяву про звільнення, даний факт, також підтвердила свідок ОСОБА_12М, але однак, ОСОБА_1 зовсім не виглядав психологічно пригніченим чи схвильованим, і не складав враження людини, яка пише заяву під примусом, а також позивач власноручно розписався про ознайомлення з наказом про його звільнення, що свідчить про добровільність написання заяви.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено незаконність дій відповідача щодо його звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Позивач просить визнати угоду від 06.04.2015 р. недійсною, посилаючись на відсутність назви документа та номера, зазначене неправильне місце укладення та те, що угода підписана не генеральним директором, а неналежною особою.

Із зазначеної угоди вбачається, що її предметом є мета мирного врегулювання трудового спору між сторонами (а.с. 32). ОСОБА_7 угода містить всі необхідні типові умови та реквізити, і підписана сторонами. Належність підпису з боку відповідача підтверджується наказом № 155 від 20.06.2014 р. (а.с. 43). ОСОБА_7 угода не регулює питання звільнення відповідача.

З огляду на наведене, суд вважає, що вищезазначена угода не порушує прав та обов’язків сторін, і позивач не довів законних підстав визнавати її недійсною, тому слід відмовити позивачу у задоволенні цієї позовної вимоги.

Також, суд вважає, що позивач не довів позовні вимоги в частині визнання його заяви на ім’я генерального директора ТзОВ «Даноша» ОСОБА_11 Брокопа про звільнення з роботи за угодою сторін від 06.04.2015р. недійсною та скасування; визнання Наказу № 112-к від 06.04.2015р. «Про звільнення з роботи працівника та розірвання з ним трудового договору» ОСОБА_1 згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін недійсним та скасування.

Як зазначалось вже судом вище, позивач не довів незаконність дій відповідача щодо його звільнення. Відповідачем винесено Наказ № 112-к від 06.04.2015р. «Про звільнення з роботи працівника та розірвання з ним трудового договору» ОСОБА_1, який виносився на підставі заяви позивача на ім’я генерального директора ТзОВ «Даноша» ОСОБА_11 Брокопа про звільнення з роботи за угодою сторін від 06.04.2015р., і твердження позивача про написання ним заяви про звільнення примусово під психологічним тиском, суд відхиляє, як голослівні і непідтверджені належними доказами.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано жодних доказів недійсності даних документів, тому йому слід відмовити у задоволенні в цій частині позову, а також, слід відмовити позивачу у поновленні на роботі водія бензовоза, оскільки ним не доведено незаконності його звільнення і наказ про його звільнення є чинним, а вимоги позивача в цій частині - безпідставними.

Також, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 06.04.2015 р. до дня поновлення на роботі.

Згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи вимоги зазначеної статті, суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як позивачу відмовлено у задоволенні вимог про поновленні на роботі.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відшкодування моральної шкоди, позивач обґрунтовує тим, що пережив душевні та психологічні страждання внаслідок незаконних дій відповідача та його незаконного звільнення з роботи.

Судом вже встановлено, що позивачем не доведено незаконність дій відповідача щодо його звільнення та незаконність самого звільнення, таким чином відсутні підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди.

Суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, заявленої в сумі 49691 грн. 70 коп., за безпідставністю.

Вирішуючи позов, суд, керуючись вимогами чинного законодавства, вивчивши матеріали справи та аналізуючи докази, прийшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Враховуючи наведене, на підставі ст. ст. 36, 235 КЗпП України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України та керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Взадоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Даноша» про визнання дій відповідача щодо звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України такими, що здійснювалися під тиском і були незаконними; визнання угоди від 06.04.2015р. недійсною; поновлення на роботі водія бензовоза на ТзОВ «Даноша»; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.04.2015р. до дня поновлення на роботі; стягнення моральної шкоди в розмірі 49691 грн. 70 коп.; визнання заяви на ім’я генерального директора ТзОВ «Даноша» ОСОБА_11 Брокопа про звільнення з роботи за угодою сторін від 06.04.2015р. недійсною та скасування; визнання наказу № 112-к від 06.04.2015р. «Про звільнення з роботи працівника та розірвання з ним трудового договору» ОСОБА_1 згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін недійсним та скасування – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Івано-Франківської області через Калуський міськрайонний суд протягом 10-ти днів з часу проголошення.

Головуючий: