АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження : 22ц/790/4345/15 Головуючий 1-ї інстанції - Шмадченко С.І.

Справа № 2-640/2034/15 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірне.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Пономаренко Ю.А., Івах А.П.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2015 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Солли» про визнання незаконним розірвання в односторонньому порядку Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» договору НОМЕР_1 від 25.05.1997 року та стягнення матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Солли» (далі Товариство) про визнання незаконним розірвання в односторонньому порядку Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» договору НОМЕР_1 від 25.05.1997 року та стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на те, що наприкінці 90-х років для власних потреб ним був придбаний металевий гаражний бокс НОМЕР_1 на автомобільній стоянці відповідача по АДРЕСА_1. Гаражний бокс був збудований Товариством за кошти інвестора, який в подальшому відчужив бокс у його власність.

Відповідач зобов'язався постійно надавати послуги по обслуговуванню гаражного боксу та прилеглої території, на підтвердження чого у травні 1997 року між ним та Товариством був укладений безстроковий договір на обслуговування гаражу.

З березня 2012 року Товариство в односторонньому порядку відмовилось від виконання своїх обов'язків згідно договору, про що його повідомлено листом з вимогою звільнити гараж. В свою чергу він повідомив Товариство про згоду на припинення договору і зносу гаражного боксу виключно при умові попередньої компенсації його вартості.

Проте, без його згоди Товариство демонтувало гаражний бокс, чим завдало матеріальну шкоду.

Згідно висновку ТОВ АН «Восток-2007» станом на 10 травня 2012 року вартість гаражного боксу становила 40 868 грн., яку він і просить стягнути з відповідача на свою користь, а також інфляційні витрати в сумі 10 477,52 грн. з часу знищення гаражу з жовтня 2012 року станом на початок 2015 року, а також 3% річних в сумі 2 687,48 грн.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на його безпідставність, оскільки демонтований гаражний бокс був самочинним будівництвом і не являвся власністю позивача.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2015 року та додатковим рішенням від 19 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що Виробничо-комерційне Товариство з Обмеженою Відповідальністю «СОЛЛИ» правомірно здійснило демонтаж самочинно збудованого гаражу, яким користувався позивач ОСОБА_1, розмішеного на належній відповідачу на праві власності земельній ділянці та також з того, що право на грошову компенсацію має особа, якій на праві власності належить відповідне майно, а оскільки позивач власником гаража не був, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за знесений гараж та визнання незаконним розірвання в односторонньому порядку договору по обслуговуванню гаражу.

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 2,7606 га, на якій був розташований в тому числі і металевий гараж, яким користувався ОСОБА_1, належить на праві власності ВК ТОВ «Солли» з цільовим призначенням для обслуговування торгівельного комплексу з автостоянкою. Державний акт містить адресу за межами населеного пункту на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області. Підставою набуття права власності ВК ТОВ «СОЛЛИ» на вказану земельну ділянку в Державному акті на право власності на земельну ділянку зазначено договір купівлі-продажу від 1 лютого 2006 року (а.с. 26).

Матеріали справи свідчать про те, що 25.05.1997 року між ОСОБА_1 та Виробничо-комерційним Товариством з Обмеженою Відповідальністю «СОЛЛИ» укладено договір на обслуговування вказаного гаражу, згідно якого позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов'язання з поточного експлуатаційного обслуговування гаражу НОМЕР_1 (а.с.13).

При цьому в договорі відсутні посилання про правомочність гаражу як об'єкту нерухомості.

Вказаний договір також не містить даних, які свідчать, що власником металевого гаражу НОМЕР_1 являється ОСОБА_1, оскільки зазначеною угодою не було передбачено право власності позивача на гараж, який був переданий йому в користування.

З листів директора автостоянки ВК ТОВ «СОЛЛИ» від 01.03.2012 року та від 01.08.2012 року вбачається, що ОСОБА_1 був повідомлений щодо розірвання договору про обслуговування гаражів та йому запропоновано в строк до 10 серпня 2012 року звільнити земельну ділянку на якій розташований гараж, шляхом вивезення за власний рахунок металевих конструкцій, що перебувають у його користуванні, через намір використовувати власником земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (паркування автотранспорту) ( а. с. 8).

Після отримання попередження ОСОБА_1 відмовився звільнити металевий гараж НОМЕР_1, направивши ВК ТОВ «СОЛЛИ» 11 травня 2012 року відповідного листа (а. с. 7).

У серпні 2012 року зазначений гараж, разом з іншими гаражами, був демонтований ВК ТОВ «СОЛЛИ» .

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно сплачувати земельний податок, своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом.

Питання захисту прав власності на землю регулюються главою 23 ЗК України.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до пункту 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

Самочинним будівництвом вважається будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірний металевий гараж НОМЕР_1 належав на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 Твердження ОСОБА_1 про те, що він наприкінці 90-х років придбав у власність гараж НОМЕР_1 не відповідає дійсності, адже ніякого договору купівлі-продажу не укладалося, а був укладений лише договір НОМЕР_1 про обслуговування гаражу від 27.05.1997 року, який не передбачає можливості набуття позивачем права власності на гараж.

Не надані такі докази позивачем ОСОБА_1 і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Більше того, позивач ОСОБА_1 сам у своїй позовній заяві вказує на те, що право власності на гаражі ніколи не реєструвалось, оскільки вони були тимчасовими спорудами (а.с.4). Проте будь-яких доказів того, що гараж офіційно мав статус тимчасової споруди також не надано.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Вимог про визнання права власності на металеві конструкції із яких був облаштований спірний гараж позивач не заявляв.

Та обставина, що Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» пропонувалось ОСОБА_1 демонтувати та вивезти за межі земельної ділянки металеві конструкції гаражу та інше майно, позивачем не заперечувалось.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що демонтований гараж як споруда не є приватною власністю ОСОБА_1, гараж був установлений на земельній ділянці ВК ТОВ «СОЛЛИ» без належного оформлення, а отже він є самочинно зведеним нерухомим майном. За таких обставин позивач не має права на компенсацію витрат за самочинне будівництво від відповідача, та правомірно відмовив позивачеві у задоволенні позву про стягнення грошової суми і визнання незаконним розірвання в односторонньому порядку Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» договору НОМЕР_1 від 25.05.1997 року, оскільки, по суті, вказаний договір укладений відносно самочинного майна.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2015 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: