Справа № 199/3064/15-ц

(2/199/1803/15)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Карабань А.Є.

За участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, ОСОБА_5 та Дніпропетровська міська рада, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_6 просить суд усунути перешкоди у користуванні нею будинком № 35 по вул. Новоковальській м. Дніпропетровська шляхом виселення з цього будинку відповідачки ОСОБА_7 Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є співвласником зазначеного домоволодіння. Відповідачка доводиться їй невісткою – дружиною її сина ОСОБА_8, і була зареєстрована в будинку за її згодою в якості члена сім’ї. З часом відносини між сторонами стали погіршуватися – відповідачка почала ображати позивачку, висловлюватися на її адресу нецензурною лайкою. Потім відповідачка стала застосовувати до позивачки заходи фізичного впливу – наносила удари по тулубу та обличчю, тягала за волосся, штовхала, разом з дітьми висміювала її, неодноразово виганяла з будинку, через що позивачка була вимушена проживати у знайомих, знімати помешкання для власного проживання або, взагалі, проводити ніч на вулиці. Крім цього, відповідачка обмежує можливість позивачки користуватися кухонною плитою, прибрала з кухні належні позивачці полиці для посуду, періодично викидає речі позивачки на вулицю, а в ніч з 23 на 24 грудня 2014 року вибивала сокирою двері та погрожувала позивачці фізичною розправою. Також, відповідачка відібрала у позивачки правовстановлюючі документи на будинок та тривалий час утримувала їх у себе. Позивачка неодноразово зверталася до міліції, прокуратури та адміністрації президента, однак заходи впливу, які застосовувалися до відповідачки результату не дали. Відповідачка відмовляється добровільно знятися з реєстрації та виселитися з будинку. На думку позивачки, поведінка ОСОБА_3 свідчить про те, що остання систематично порушує правила співжиття, які роблять неможливим для позивачки проживання разом з нею в одному приміщенні, а тому відповідачка підлягає виселенню з будинку без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в суді заперечили проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідачка жодних протиправних дій по відношенню до позивачки не вчиняла. Остання сама систематично провокує відповідачку на конфлікти, сама влаштовує сварки а потім скаржиться до міліції, однак за результатами перевірок такі звернення позивачки не знаходили свого підтвердження. Відповідачка іншого житла не має та виїжджати їй нікуди.

Третя особа ОСОБА_5 показав суду, що він є співвласником будинком № 35 по вул. Новоковальській м. Дніпропетровська. В зазначеному будинку він не мешкає та пояснити по суті позовних вимог нічого не може. Просить справу вирішити згідно вимог закону.

Дніпропетровська міська рада, залучена до участі у розгляді справи у якості третьої особи ухвалою суду від 06 серпня 2015 року, належним чином та завчасно сповіщена про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не направила. За ухвалою суду справа розглянута за відсутності їх представника.

На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

На підставі оцінених в сукупності копії свідоцтва про право власності за законом (а.с. 6), довідки БТІ (а.с. 8), інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 9) та копії рішення народного суду 1-ї дільниці Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська від 19 березня 1954 року (а.с. 80-81) судом встановлено, що співвласниками домоволодіння № 35 по вул. Новоковальській м. Дніпропетровська є позивачка ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_5 з частками у праві власності 2/3 та 1/6 відповідно. Решта 1/6 частка у праві власності вищевказаним рішенням суду була визнана за ОСОБА_9.

Сторонами визнаний той факт, що останній помер в п’ятдесятих роках 20-го сторіччя, однак зазначений факт підрозділом РАЦСу підтверджений ну був (а.с. 139), у зв’язку з чим до участі у розгляді справи у якості третьої особи і була залучена Дніпропетровська міська рада.

Матеріали інвентаризаційної справи на зазначене домоволодіння, які були досліджені під час судового розгляду, не містять документів щодо визначення порядку користування приміщеннями будинку між співвласниками.

Згідно довідки адресно-довідкового відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області (а.с. 24), відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована за зазначеною адресою з 11 лютого 1983 року.

Суд враховує роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у п. 9 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», за якими вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Сторонами визнаний той факт, що відповідачка заселилися до будинку з дотриманням встановленого порядку за згодою позивачки у якості члена її сім’ї.

Згідно ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Суду не надавалися докази на підтвердження встановлення сторонами при вселенні до будинку порядку користування його приміщеннями.

За наведених обставин, на підставі ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу, відповідачка набула право користування житловим будинком № 35 по вул. Новоковальській в м. Дніпропетровську.

Суд виходить з того, що відповідно до ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Наведені положення кореспондуються з відповідними приписами ст. 47 Конституції України.

Згідно ст. 157 Житлового кодексу, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 116 Житлового кодексу, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Під передбаченими ч. 1 ст. 116 Житлового кодексу заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Суд враховує Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році, виходячи з офіційного характеру заходів запобігання і громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, відповідно до правил ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди тощо), повинні підтверджуватися письмовими доказами.

Таким чином, обов’язковими фактичними обставинами, які є підставою для виселення члена сім’ї власника житла є:

-систематично руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або неможливість для інших проживання з такими особами в одній квартирі чи в одному будинку внаслідок систематичного порушення такими особами правил співжиття;

-застосування до таких осіб внаслідок таких дій заходів запобігання і громадського впливу;

-безрезультативність таких заходів.

Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вчинення відповідачкою дій з систематично руйнування чи псування жилого приміщення позивачки, або використання його не за призначенням, або систематичного порушення позивачкою правил співжиття позивачкою та іншими учасниками розгляду суду не надано.

Більше того, допитаний судом за клопотанням позивачки у якості свідка сусід ОСОБА_10 показав, що останні два роки декілька разів на рік він чує сварки в дворі позивачки, під час яких чує голос самої позивачки та її сина ОСОБА_11, а голос відповідачки під час сварок не чує. Зі слів сина позивачки ОСОБА_8, ініціатором сварок є його мати. ОСОБА_3 він характеризує як спокійну.

Аналогічні свідчення при допиті суді дав свідок ОСОБА_12, який також є сусідом сторін.

Крім цього, допитані у якості свідків діти позивачки ОСОБА_8 і ОСОБА_13 показали суду, що позивачка постійно провокує конфлікти в родині, при тому що відповідачка протиправні дії відносно позивачки не вчиняє.

Допитаний у якості свідка онук позивачки ОСОБА_14 показав суду, що бабуся вигнала його з будинку, а тепер виживає і матір.

Інша онука позивачки ОСОБА_15 показала суду, що відповідачка доглядала позивачку, коли тій було погано. Позивачку не били та з будинку не виганяли. Остання є ініціатором усіх конфліктів.

Голова квартального комітету за місцем проживання сторін ОСОБА_16 у якості свідка показала суду, що в її присутності в липні-серпні 2014 року позивачка не пускала відповідачку до будинку. Підтверджує той факт, що відповідачка доглядала позивачку, коли та хворіла.

Суд враховує, що позивачку ОСОБА_6 за її клопотанням було допитано у якості свідка і під час допиту вона дала показання про застосування до неї з боку відповідачки насильства фізичного та психологічного характеру, які судом відхиляються, оскільки спростовуються сукупністю вищенаведених доказів.

У якості доказу застосування до відповідачки заходів запобігання, позивачкою надано копію офіційної попередження про недопустимість антигромадської поведінки (а.с. 23), виданого відповідачці ОСОБА_3 27 грудня 2014 року дільничним інспектором міліції.

При допиті в судовому засіданні дільничний інспектор міліції ОСОБА_17, який обслуговує вул. Новоковальську в м. Дніпропетровську, показав, що за результатами розгляду неодноразових звернень позивачки жодні протиправні дії з боку відповідачки встановлені не були. Офіційне попередження відповідачці було винесене не як наслідок противної поведінки, а з профілактичною метою.

Наведене узгоджується з тим, що аналогічні офіційні попередження про недопустимість антигромадської поведінки виносилися міліцією і на адресу позивачки за зверненнями відповідачки (а.с. 91, 92).

За таких обставин, фактичні обставини, на які позивачка посилається в обґрунтування позовних вимог, в судовому засіданні свого підтвердження не знайшли.

Сам лише факт того, що на час звернення до суду сторони фактично не є членами однієї сім’ї, не є підставою для виселення відповідачки з будинку, оскільки за ч. 3 ст. 156 Житлового кодексу, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє відповідачку права користування займаним приміщенням.

На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі, а понесені позивачкою судові витрати на підставі ст. 88 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, ОСОБА_5 та Дніпропетровська міська рада, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення – відмовити в повному обсязі.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :