ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 "06" липня 2006 р.                                                           Справа № 8/2235

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Гулової А.Г.

суддів:                                                                        Пасічник С.С.

                                                                                   Шкляр Л.Т.

при секретарі                                                            Павловській Л.П. ,

за участю представників сторін:

від позивача:     не з'явився

від відповідача: Дубовика П.В. - представника за довіреністю №22 від 18.03.2005р., прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах Житомирської області Стемковського Д.Б., посвідчення №114,

 

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу", м.Київ  

на рішення господарського суду Житомирської області

від "11" листопада 2005 р. у справі № 8/2235 (суддя Гансецький В.П.)

за позовом Державного підприємства "Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу", м.Київ  

до Відкритого акціонерного товариства "Бердичівський комбінат хлібопродуктів", м.Бердичів Житомирської області

про стягнення 351428,38грн.,  

ВСТАНОВИВ:

  

Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.11.2005р. у справі №8/2235 в позові Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" (м.Київ) до Відкритого акціонерного товариства "Бердичівський комбінат хлібопродуктів"  про стягнення 351428,38грн., серед яких 297606,28грн. основного боргу за поставлені пально-мастильні матеріали, 44893,92грн. інфляційних нарахувань та 8928,18грн. -3-х % річних, відмовлено.

Вважаючи, що вказане рішення прийняте місцевим господарським судом з неповним з'ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача 297606,28грн.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає наступне:

- однією з підстав для відмови в позові суд вказав на те, що залучені до матеріалів справи договори купівлі-продажу №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998р., №356 від 30.09.1998р. не містять назву постанови КМУ, а також посилання на рік та місяць прийняття постанови, що не підтверджує факт укладення зазначених  договорів на виконання саме постанови КМУ №77 "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників паливно-мастильними матеріалами в 1998 році", однак, такий висновок суду спростовується тим, що повноваження з поставки пально-мастильних матеріалів сільськогосподарським товаровиробникам були покладені на ДАК "Хліб України", засновником якої, відповідно до постанови КМУ №1000 від 22.08.1996р., є Кабінет Міністрів України, а предметом її діяльності, згідно затвердженого постановою КМУ №240 від 14.03.2001р. Статуту, є функції  державного агента по державній закупівлі зерна та продуктів його первинної обробки на регіональному та загальнодержавному рівнях, які визначені лише Постановою №77 від 24.01.1998р. "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами в 1998 році", інших підстав для поставки ПММ держава Державній акціонерній компанії "Хліб України" не надавала, і поставка пально-мастильних матеріалів ВАТ "Бердичівський комбінат хлібопродуктів" ДАК "Хліб України" здійснювалась саме на виконання вищезазначеної постанови КМУ;

- судом не враховано, що поставка пально-мастильних матеріалів проводилась на виконання постанови КМУ №77 від 24.01.1998р. централізовано, через оптових постачальників ПММ, що підтверджується пунктами 1 і 2 виданого на виконання вимог постанови "Порядку забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами під урожай 1998 року", згідно яких забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами під урожай 1998 року здійснює ДАК "Хліб України" відповідно до договорів, укладених з оптовими постачальниками цих нафтопродуктів, а обов'язок визначення регіональних нафтобаз або заготівельних підприємств, які будуть приймати пально-мастильні матеріали, та подання зведених обсягів планових поставок пального Державній акціонерній компанії "Хліб України", на підставі яких остання закріплює оптових постачальників ПММ за регіонами на умовах поставки франко-станція призначення нафтобази або заготівельного підприємства, покладається на обласні дочірні підприємства ДАК "Хліб України";

- та обставина, що договори купівлі-продажу №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998р., №356 від 30.09.1998р. датовані пізніше, ніж відбулася поставка залізницею пально-мастильних матеріалів, пояснюється тим, що лише після отримання боржником через залізницю відповідної кількості паливно-мастильних матеріалів від оптових постачальників, проводилось документальне оформлення фактичної кількості поставки між ДАК "Хліб України" і ВАТ "Бердичівський комбінат хлібопродуктів";

- договір доручення, на який посилається суд першої інстанції, фактично носить характер договору поставки (купівлі-продажу), оскільки в п.1.2 договору зазначено, що доручення вважається виконаним після повного розрахунку Одержувача з ДАК "Хліб України" коштами або поставками на адресу компанії сільськогосподарської продукції на суму отриманого пального, однак, повного розрахунку ні з ДАК "Хліб України", ні з його правонаступником - позивачем у справі - проведено не було, а відтак суд дійшов помилкового висновку, що відповідач належним чином виконав договір доручення і не повинен оплачувати отримані ПММ;

- ухвалою від 18.03.2005р. суд за власною ініціативою, без згоди позивача, призначив по справі судово-бухгалтерську експертизу, оплату якої, в порушення ст.49 Господарського процесуального кодексу України, поклав на позивача, однак, зазначену експертизу не було проведено, а клопотання позивача про доручення проведення судово-бухгалтерської експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, судом не було задоволене з не передбачених законом підстав - ненаданням позивачем гарантій щодо сплати вартості експертизи;

- відхилення судом клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи для вирішення питань, що виникли у справі і потребували спеціальних знань, призвело до неповного, необ'єктивного розгляду судом всіх обставин в їх сукупності, що є порушенням ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач надав письмові заперечення за №17 від 30.01.2006р. на апеляційну скаргу (а.с.63), де вказав на відсутність законних підстав для задоволення апеляційної скарги.

Прокуратурою Житомирської області, яка вступила в справу відповідно до заяви №08/1828-02 від 15.07.2002р., письмового відзиву на апеляційну скаргу не подано.  

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про причини його нез'явлення суд апеляційної інстанції не повідомлено.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.

Прокурор в судовому засіданні зазначив, що при вирішенні спору покладається на суд.

Зважаючи на те, що про призначення розгляду справи на 06.07.2006р. позивача було повідомлено належним чином (ухвалу від 18.04.2006р. про відкладення розгляду апеляційної скарги було надіслано позивачу рекомендованим листом 19.04.2006р. згідно реєстру відправки рекомендованої кореспонденції, що додається до матеріалів справи), ту обставину, що розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався, що надавало учасникам процесу можливість подавати докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень, враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що нез'явлення в засідання суду представника позивача, а також неподання прокурором письмового відзиву на апеляційну скаргу, не перешкоджають переглядові справи за наявними в ній доказами.

Заслухавши пояснення представника відповідача, прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В липні 2001 року Державна акціонерна компанія "Хліб України" (ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.01.2004р. (т.2 а.с.109) замінена її правонаступником – "Державним підприємством "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" на підставі поданих останнім заяви про заміну позивача, Статуту підприємства, постанови КМУ №690 від 15.05.2003р. "Про утворення Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу", т.2 а.с.86-93) звернулась в господарський суд Житомирської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Бердичівський комбінат хлібопродуктів" 351428,38грн., серед яких 297606,28грн. боргу за поставлені нафтопродукти, 44893,92грн. інфляційних нарахувань за порушення договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати нафтопродуктів, 8928,18грн. – 3-х % річних.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що здійснив для відповідача по накладних №№1905,1908 від 25.09.1998р., №2425 від 25.11.1998р. (копії яких знаходяться в матеріалах справи, т.1 а.с.10-12) поставку паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 335483,95грн., які відповідач прийняв, що вказує на прийняття пропозиції та про укладення між сторонами договору, але в повному обсязі не оплатив, поставивши в рахунок оплати нафтопродуктів продукцію на суму 33782,67грн. та перерахувавши кошти в сумі 4095,00грн.  

На підтвердження факту залишку у відповідача заборгованості в сумі 297606,28грн. за поставлені паливно-мастильні матеріали позивач надав копію акта звірки проведення розрахунків станом на 01.06.2000р. (т.1 а.с.13,40).

Відповідач у відзиві №151 від 04.09.2001р. (т.1 а.с.14-16) на позовну заяву стверджує, що поставка позивачем паливно-мастильних матеріалів здійснювалась на виконання постанови Кабінету Міністрів України №77 від 24.01.1998р. "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами у 1998 році" на підставі договору доручення №2, який передбачав, що  ДАК "Хліб України" (довіритель), доручає Бердичівському комбінату хлібопродуктів (повіреному), укласти двосторонні договори з сільськогосподарськими товаровиробниками на постачання пально-мастильних матеріалів, що і було зроблено повіреним, а сільськогосподарські товаровиробники повинні проводити розрахунки з повіреним, обов'язком якого, в свою чергу, є негайна передача одержаних коштів на рахунок довірителя.

Як зазначає відповідач, свої зобов'язання за договором доручення №2 він виконав, уклавши договори на поставку ПММ сільськогосподарським товаровиробникам і без зволікання передаючи отримувані від них кошти і продукцію ДАК "Хліб України", а матеріальна відповідальність повіреного за невиконання умов договору третіми особами (в даному випадку – сільськогосподарськими товаровиробниками) вказаним договором не передбачена.

Позивач заявами б/н і дати, №02-04к/89999 від 04.11.2002р., №1-2-24/2772 від 22.08.2003р. (т.1 а.с.42"а"-43, т.2 а.с.2-8,77-78,133-134) в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України неодноразово змінював підстави і предмет позову, уточнював позовні вимоги.

Так, в заяві б/н і дати (т.1 а.с. 42"а"-43) позивач зазначав, що поставляв відповідачу пально-мастильні нафтопродукти по накладних №2425 від 25.11.1998р., №1908 від 25.09.1998р. та №1905 від 25.09.1998р. (т.1 а.с.10-12,54,58,62) на підставі договорів купівлі – продажу, відповідно, №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998 р., №356 від 30.09.1998р. (т.1 а.с.44-49,52-53,56-57,60-61,111-116).

Однак, такі твердження позивача є безпідставними, оскільки в накладних №2425 від 25.11.1998р., №1908 від 25.09.1998р. та №1905 від 25.09.1998р. взагалі відсутні посилання на будь-які договори, а в договорах №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998р., №356 від 30.09.1998р., які були укладені пізніше, ніж відбулася поставка по вищезазначених накладних, жодним чином не обмовлено про те, що передача пального здійснювалася саме по цих накладних.

Доводи позивача, що причиною того факту, що договори купівлі-продажу №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998р., №356 від 30.09.1998р. датовані пізніше, ніж відбулася поставка залізницею пально-мастильних матеріалів, є те, що документальне оформлення фактичної кількості поставки між ДАК "Хліб України" і ВАТ "Бердичівський комбінат хлібопродуктів" проводилось лише після отримання боржником через залізницю відповідної кількості паливно-мастильних матеріалів від оптових постачальників, належними доказами не підтверджені.

В адресованій позивачем відповідачу претензії №02-04к/261 від 09.04.2001р. (т.1 а.с.160-161) з вимогою перерахування коштів в сумі 452880,21грн., з яких 297606,28грн. боргу, решта – інфляційні нарахування, а також в доарбітражному нагадуванні за №02-04к/484 від 29.11.2000р. (т.1 а.с.166-167) позивач зазначає про те, що договори №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998р., №356 від 30.09.1998р. укладені на виконання постанови Кабінету Міністрів України №77 від 24.01.1998р. "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами у 1998р.", і хоча в даних договорах не визначено порядок розрахунків, такий порядок визначено в п.3 постанови.

Проте, договори №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998р., №356 від 30.09.1998р. не містять вказівок, що їх укладено на виконання вищевказаної постанови КМУ.

За таких обставин, договори купівлі-продажу №424 від 31.07.1998р., №353 від 30.09.1998р., №356 від 30.09.1998р., на які посилався позивач, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, посилаючись на те, що первинні документи на передачу пального видані до укладання договорів  купівлі-продажу і на виконання саме договору доручення, про що свідчать дії сторін та матеріали справи, а також аудиторський висновок (т.1 а.с.135-137).

В заявах про уточнення позовних вимог (т.2 а.с.77-78,133-134) позивач, визнавши, що поставка пально-мастильних матеріалів на суму 335483,95грн. була здійснена для відповідача згідно договору доручення №2 від 04.03.1998р., зазначив, що, в порушення ст.386 Цивільного кодексу України та умов договору доручення, без погодження з власником дизпалива – ДАК "Хліб України" – самостійно розпорядилось ним, уклавши з сільськогосподарськими товаровиробниками договори на поставку пально-мастильних матеріалів від власного імені, а також просив стягнути з відповідача на свою користь 297606,28грн. збитків, завданих неналежним виконанням договору доручення.

Судовою колегією враховується наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 24.01.1998р. "Про умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами у 1998р." доручалось ДАК "Хліб України" забезпечити поставку нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам під заставу високоліквідної продукції, нерухомості, цінних паперів та врожаю 1998р. та установлено, що розрахунки за поставлені нафтопродукти здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками коштами або зерном та іншою сільськогосподарською продукцією за коефіцієнтами, визначеними виходячи з цін на пально-мастильні матеріали на франко-складі господарства з податком на додану вартість та цін на зерно або іншу сільськогосподарську продукцію, які складуться на біржових торгах за спотовими контрактами на момент проведення розрахунків, з вирахуванням виробничих накладних витрат, пов'язаних з реалізацією цієї продукції.

На виконання даної постанови, 04.03.1998р. між Державною акціонерною компанією "Хліб України" в особі  Житомирського представництва ДАК "Хліб України" (довірителем) та Бердичівським комбінатом хлібопродуктів, правонаступником якого є ВАТ "Бердичівський комбінат хлібопродуктів" (Статут товариства, п. 5.2, т.1 а.с.142-147) - повіреним, був укладений договір доручення №2 (т.1 а.с.107-108)

Згідно зі ст.386 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (чинного на момент укладення договору доручення й поставки ПММ) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Предметом договору доручення №2 від 04.03.1998р. було укладання з сільськогосподарськими товаровиробниками двосторонніх договорів поставки пально-мастильних матеріалів (пункт 1.1 договору).

Пунктом 2.3 договору сторони встановили обов'язок повіреного повідомити про укладання двосторонніх договорів з сільгоспвиробниками довірителя, а в термін до        5 числа місяця, наступного за звітним, подавати довідку про хід виконання постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998 р. № 77 (п. 2.2 договору)

Згідно п.2.4 договору обов'язком повіреного є передача пального лише товаровиробникам, передбаченим постановою КМУ №77 від 24.01.1998р., після підписання договорів, в яких обумовлено порядок і строки розрахунків за поставлене пальне.

Сторонами у справі не заперечується, що Бердичівським комбінатом хлібопродуктів на виконання постанови КМУ №77 від 24.01.1998р.  у 1998 році було отримано від ДАК "Хліб України" пально-мастильні матеріали – 569,029тн дизельного пального та 58,6тн дизмасла на загальну суму 335483,95грн.

Виконуючи умови договору доручення №2 від 04.03.1998р., Бердичівський комбінат хлібопродуктів, як повірений, за відповідними вказівками довірителя (ДАК "Хліб України") поставляв сільськогосподарським товаровиробникам Бердичівського району та Житомирської області пально-мастильні матеріали, попередньо уклавши з сільгоспвиробниками договори про поставку ПММ.

Відповідно до договорів поставки пально-мастильних матеріалів, останні поставлялись Бердичівським комбінатом хлібопродуктів безпосередньо товаровиробникам, які і мали за них розраховуватись з відповідачем або поставляти на адресу ДАК "Хліб України" сільськогосподарську продукцію для реалізації за вказівкою ДАК "Хліб України" в рахунок погашення боргу за отримані пально-мастильні матеріали.

Такі договори не є підставою для виникнення у відповідача обов'язку розраховуватись за отримані матеріальні цінності з позивачем.

В розрахунок за отримане пальне позивачем було отримано зернових на суму 33782,20грн. та кошти в сумі 4095,00грн., про що свідчить підписаний представниками сторін акт звірки проведення розрахунків за поставлені позивачем матеріальні цінності (т.1 а.с.13,40).

Позивач вважає, що неналежне виконання відповідачем договору доручення йому спричинило збитки на суму 297606,28грн.

Однак, позивач не врахував наступне.

Згідно ст.4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також із дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, останній зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки  (ст.203 Цивільного кодексу УРСР).

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було  виконано боржником.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на особу зазначеної майнової відповідальності.

При цьому необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови вини особи у заподіянні збитків (ст.209 Цивільного кодексу УРСР), безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла збитки, і самими збитками.

Як передбачено п.1.2 договору, доручення вважається виконаним після повного розрахунку одержувача з ДАК "Хліб України" коштами або поставками на адресу компанії сільськогосподарської продукції на суму отриманого пального.

Стверджуючи, що розрахунки за ПММ з довірителем має здійснювати відповідач, позивач невірно трактує пункт 1.2 договору доручення, оскільки одержувачами пально-мастильних матеріалів в даному випадку є саме сільськогосподарські товаровиробники, а тому договір вважатиметься виконаним з моменту оплати сільськогосподарськими виробниками пально-мастильних матеріалів на суму 297606,28грн.

Договором доручення не передбачена відповідальність повіреного за невиконання сільськогосподарськими товаровиробниками обов'язку щодо розрахунку за отримані нафтопродукти.

Всупереч ст.33 Господарського процесуального кодексу України, яка покладає на сторони обов'язок доказування та подання доказів в обґрунтування своїх вимог і заперечень, позивач належних доказів, які б підтверджували заподіяння йому відповідачем збитків, не надав.

Таким чином, місцевий господарський суд, дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, прийняв правильне рішення про відмову в позові.

Колегія не вбачає порушення судом норм процесуального права при відхиленні клопотання позивача про призначення судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої позивач вимагав доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 18.03.2005р.             (т.3 а.с.39) господарський суд призначав у справі судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручав аудиторській фірмі "Актив плюс".

Як зазначено в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/424 від 11.11.1998р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду справи має нести заінтересована сторона (в даному випадку позивач). Після закінчення розгляду справи такі витрати підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Оплату вартості експертизи суд поклав на позивача.

Протягом шести місяців позивач оплату вартості експертизи не здійснив, в зв'язку з чим 23.09.2005р. матеріали справи були повернуті експертом аудиторської фірми "Актив-плюс" до господарського суду.

Мотивуючи несплату виставленого експертом рахунку на суму 6000,00грн., позивач зазначив, що вказані кошти для підприємства є вищими, ніж у державних експертних установах, зокрема, в Київському науково-дослідному інституту (т.3 а.с.43).

Однак, такі твердження позивача ґрунтуються на припущеннях, які не можуть бути взяті судом до уваги.

Гарантії, що позивачем в майбутньому буде оплачено вартість експертизи, дорученої державній експертній установі, відсутні.

З моменту повернення аудиторською фірмою "Актив-плюс" матеріалів справи, представник позивача на виклик в судові засідання 28.10.2005р., 11.11.2005р. без поважних причин не з'являвся, що викликало труднощі у розглядові спору, а тому, суд, з метою недопущення подальшого затягування розгляду справи, дійшов вірного висновку про відхилення клопотання позивача та розгляд спору по суті за наявними в матеріалах справи доказами.

Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими, спростовується вищенаведеним і не являються підставою для скасування оскарженого рішення.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 11.11.2005р. у даній справі слід залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу з вимогою його скасування - без задоволення.

 Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 11 листопада                            2005 року у справі №8/2235 залишити без змін, а апеляційну скаргу  Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу", м. Київ - без задоволення.

2. Матеріали справи №8/2235 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                 Гулова А.Г.

судді:

                                                                                           Пасічник С.С.  

                                                                                           Шкляр Л.Т.  

 Віддрук. 5 прим.

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу

4 - прок-ру Житомирської області

5 - в наряд