РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 700/1239/14-ц
Провадження № 2/700/395/14
10 грудня 2014 року Лисянський районний суд Черкаської області в складі:
Головуючого судді: Пічкур С.Д.,
При секретарі: Сіденко Н.П.,
За участю позивача: ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2,
Представника відповідача: ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справі за позовом ОСОБА_1 до Лисянської центральної районної лікарні про поновлення на роботі,
встановив:
24 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 01.09.2009 року він працював на посаді зубного техніка госпрозрахункового відділення Лисянської ЦРЛ, а з жовтня 2012 року йому надано 0,25 ставки техніка зубного ортодонта. Наказом №181 від 10 листопада 2014 року його звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки він дійсного бажання звільнятися з роботи з жодної посади не мав, написати заяву про звільнення його вмовив головний лікар 10 листопада 2014 року, коли він ще був в палаті під крапильницею через наркотичне отруєння, яке сталося з вини його знайомого, інтерна ОСОБА_4, тому просить поновити його на роботі.
Представники відповідача у своїх заперечення на позов та в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили повністю вказуючи на те, що жодних доказів примусу написання заяви позивач суду не надав. Заяву про звільнення писав добровільно в присутності свого адвоката та в його ж присутності передав секретарю в приймальні головного лікаря. Сам був в стані наркотичного сп’яніння, раніше неодноразово допускав порушення трудової дисципліни, а його поновлення на посадах не можливе, так-як вони скорочені. Крім цього, позивач самостійно забрав трудову книжку, ознайомився з наказом, заяву про звільнення відкликав тільки через тиждень, на лікарняному не перебував, його всі доводи є надуманими, а пояснення захисника неправдивими. Згідно п. 6.7. Статуту районної лікарні, до виключної компетенції головного лікаря належить звільнення та прийом на роботу працівників.
В судовому засіданні позивач свій позов підтримав повністю і додатково пояснив, що в заяві він не вказував з якої саме посади бажає звільнятись оскільки звільнятись взагалі не бажав, головний лікар не мав права підписувати його наказ про звільнення так-як в той час був у відпустці. Його знайомий лікар ОСОБА_4 пригостив його цигаркою в якій виявилась наркотична речовина внаслідок чого він отруївся та про це заявив в міліцію і лікувався в лікарні 09 та 10 листопада 2014 року від наркотичного отруєння. 10 листопада 2014 року вранці до нього зайшов лікар ОСОБА_5, який сказав, що його викликає головний лікар, але він сказав, що не може до нього прийняти так-як погано себе почуває. Потім до нього прийшла його дружина і в цей час прийшов головний лікар ОСОБА_6, який залишився в палаті з ним один та вмовляв написати заяву про звільнення за власним бажанням, вказуючи, що звільнить по іншій статті. Він був ще під дією лікарських засобів і в палаті написав заяву. Потім пішов до кабінету головного лікаря, так-як хотіли везти його до психіатричної лікарні, і він в цей час зателефонував своєму адвокатові, оскільки не знав як правильно поступити. Коли приїхав адвокат, то вони зайшли до головного лікаря і вирішували питання щодо поїздки до психіатричної лікарні, мова про звільнення не йшла. Заяву він залишив у приймальні бо був стривожений і не знав як правильно діяти в цьому випадку. Будь-яких дисциплінарних стягнень за період роботи він не мав
Вислухавши пояснення сторін та свідків, вивчивши письмові докази, встановивши обставини справи та відповідні до них правовідносини суд виходить з наступного.
Згідно наказу в.о. головного лікаря Лисянської ЦРЛ №46 від 31.08.2009 року, ОСОБА_1 з 01.09.2009 року зараховано на посаду зубного техніка на період декретної відпустки ОСОБА_7 Наказом головного лікаря №196 від 15.08.2011 року ОСОБА_1 переведений з повної ставки посади зубного техніка госпрозрахункового відділення на 0,25 ставки зубного техніка госпрозрахункового відділення. Наказом №164 від 15 жовтня 2012 року надано сумісництво посади зубного техніка ортодонта 0,25 ставки поліклінічного відділення.
Таким чином, станом на день подання заяви про звільнення, позивач працював на посаді зубного техніка госпрозрахункового відділення на 0,25 ставки та по сумісництву на посаді техніка ортодонта 0,25 ставки поліклінічного відділення.
Згідно довідки №1993 від 18 листопада 2014 року, ОСОБА_8 перебував на лікуванні в терапевтичному відділенні з діагнозом енцефалопатія з 09 по 10 листопада 2014 року.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він працює на посаді завідуючого терапевтичним відділенням Лисянської ЦРЛ. 09 листопада 2014 року по швидкій допомозі поступив хворий ОСОБА_1, який зателефонував йому та просив оглянути, скаржився на головний біль, нудоту. Він приїхав та оглянув його і повідомив, що з боку терапії скарг немає, потрібно лікуватись в неврології. Вранці 10 листопада 2014 року дійсно головний лікар викликав ОСОБА_1 до себе, але він повідомив, що погано себе почуває і не може прийти так яку був під крапельницею. Через деякий час прийшов ОСОБА_6 і вони залишились з ОСОБА_1 в палаті і про щось розмовляли, що було далі йому не відомо.
Свідок ОСОБА_9, дружина позивача, також пояснила, що дійсно її чоловік 09 листопада 2014 року попав в лікарню з отруєнням наркотичним засобом, а 10 числа, вранці до нього приходив головний лікар, але про що вони говорили вона не знає, бо вона пішла додому за паспортом, так-як сказали, що його хотіли везти до психіатричної лікарні. Раніше вона жодного разу не помічала, щоб він вживав наркотичні засоби. Коли вона повернулась з паспортом то вони пішли до дому і чоловік був розгублений, не знав що робити.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що працює секретарем в Лисянській ЦРЛ. 10 листопада 2014 року головний лікар ОСОБА_6 був у відпустці, а його обв’язки виконувала ОСОБА_11 ОСОБА_9 сам головний лікар прийшов на роботу і до нього разом з адвокатом ОСОБА_2 прийшов ОСОБА_1 Вони пішли в кабінет головного лікаря, і після того як вийшли, Дивний залишив заяву про звільнення за власним бажанням, в якій в присутності адвоката дописував дату і потім пішов, ще й питав, що йому робити далі. Вона занесла заяву про звільнення у відділ кадрів.
10 листопада 2014 року ОСОБА_1 подав через секретаря головного лікаря заяву, в які просить звільнити його з посади за власним бажанням з 10.11.2014 року. Дана заява ніде не зареєстрована, на ній міститься резолюція виконуючої обов’язки головного лікаря: «И.О. г/л в наказ з 10.11.2014 року». Також в заяві не вказано з якої саме посади бажає звільнитись позивач, чи з однієї чи з обох посад.
В той же час, наказ № 181 від 10 листопада 2014 року підписаний вже головним лікарем ОСОБА_6 згідно якого, ОСОБА_1, зубного техніка, з 10.11.2014 року звільнено з роботи по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Наказ про звільнення з посади техніка ортодонта 0,25 ставки поліклінічного відділення відсутній, так само як і відсутня заява про звільнення позивача з займаної посади.
Разом з тим, з трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що згідно наказу №181 від 10.11.2014 року, запис № 5, він звільнений з роботи по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, яка міститься після записів про прийняття на роботу зубним техніком та сумісництва техніка зубного ортодонта.
Трудовий договір укладається на виконання певної роботи на певній посаді, але в даному випадку про звільнення з однієї посади зубного техніка - є наказ про звільнення, а з іншої посади - техніка ортодонта, наказ відсутній, але запис в трудовій книжці здійснений про звільнення з роботи вцілому.
Згідно п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказами Міністрества праці України, Міністерства юстиції України, Міністрества соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58, зареєстрованого в Мінюсті України 17 серпня 1993 р.за N 110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
18 листопада 2014 року ОСОБА_1 після подання заяви про повторний прийом на роботу, подав заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням так-як, він передумав звільнятися з роботи.
Листом від 18 листопада 2014 року відповідач повідомив позивача про неможливість його прийняття на роботу, оскільки обидві посади, на яких він працював, скорочені згідно наказу №126а від 14 листопада 2014 року.
В сукупності вказані докази та сама поведінка позивача; та обставина, що він в день подання заяви про звільнення приймав ще лікування; в заяві чітко не вказав саме з якої посади він бажає звільнитись і які причини звільнення саме в день подання заяви 10.11.2014 року, а не через два тижні; бесіди з головним лікарем, який в той день перебував у відпустці; подальше відкликання заяви в межах двотижневого строку, вказують на те, що не було чіткого та безумовного волевиявлення позивача на звільнення з роботи з займаних посад за власним бажанням.
Власник, або уповноважений ним орган, вправі звільнити працівника з власної ініціативи у спосіб та в порядку визначеному законодавством, але не має права за наявності підстав звільнення, в такому випадку спонукати працівника до написання заяви про звільнення за власним бажанням.
Згідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Таким чином, для припинення трудового договору з цієї підстави необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким, добровільним і вираженим у письмовій формі. Необхідною умовою правомірності звільнення працівника за ст. 38 КЗпП України є наявність у нього дійсного власного бажання залишити займану посаду.
За змістом ч. 2 ст. 38 КЗпП України право працівника на відкликання протягом двотижневого строку поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням є безумовним. Така правова позиція викладена в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 12.08.2009 року, справа №6-3146св09, а також в ухвалах від 31.01.2001 року справа №6-263п00, від 01.10.2008 року справа №6-13308св08.
Крім цього, головний лікар, як керівник районної лікарні є посадовою особою та перебуває з установою у трудових відносинах, що регулюються нормами трудового законодавства України. У період відпустки керівник не може виконувати посадові обв’язки. Оскільки відпустка є формою відпочинку, що гарантується усім працівникам Конституцією України. Природно, що у період відпустки працівник не може бути притягнутий до відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, а тому цілком об’єктивно, його повноваження на цей період припиняються. Більше того, статтею 79 КЗпП України передбачена можливість відкликання працівника з відпустки у встановленому порядку, а також передбачено можливість суміщення обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Для виконання функцій керівника на час його відпустки може бути призначений виконувач обов’язків керівника, який користується усіма повноваженнями керівника.
За викладених умов, доводи представника відповідача про виключні повноваження головного лікаря щодо прийому та звільнення працівників, визначені статутом, стосуються лише самої посади головного лікаря, які за чинним законодавством в період відпустки може суміщати інша посадова особа, але це не дає права головному лікарю підписувати розпорядчі документи, здійснювати інші повноваження в період відпустки. Про перебування ОСОБА_6 10.11.2014 року у відпустці та виконання обов’язків головного лікаря ОСОБА_11 в цей день, вказує резолюція в.о. головного лікаря на заяві про звільнення, свідок ОСОБА_10, та це визнав в судовому засіданні сам представник позивача.
За викладених обставин, звільнення ОСОБА_1 проведено з істотним порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для його поновлення на роботі.
Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Разом з тим, згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Частинами 1, 2 статті 8 ЦПК України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Позивачем, письмова вимога у встановленому порядку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до суду не заявлялась, відтак суд позбавлений законних підстав для винесення рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст. 24, 38, 235 КЗпП України, ст.ст. 11, 57, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Лисянської центральної районної лікарні задовольнити повністю.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посадах зубного техніка та техніка ортодонта з 10 листопада 2014 року.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Черкаської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Лисянський районний суд Черкаської області.
Головуючий суддя – С. Д. Пічкур