Справа-22-670 ас-2006 р Головуючий у 1 інстанції: Грубник О.М.
Категорія : 27 Доповідач: Кіянова С.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2006 року Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуючого - судді Осипчук О.В.
суддів : Кіянової С.В., Лук"янової С.В.
при секретарі: Андрусішіній М.Г.
за участю представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дружківського міського суду від 16 березня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Дружківського управління праці та соціального захисту населення про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення,
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, якій просив скасувати постанову суду і прийняти нову про задоволення вимог позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд-
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дружківського міського суду від 16 березня 2006 року, якою йому відмовлено в задоволені позову про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення. Посилався на те, що він має 2 категорію учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і відноситься до категорії осіб, які постраждали під час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" він має право на одержання щорічної компенсації на оздоровлення у розмірі п"яти мінімальних заробітних плат. Незважаючи на вимоги Закону, відповідач виплачує йому щорічну компенсацію у розмірі 26,70 грн., в результаті чого за період 2000 -2004 р. недоплата складає 5417,30 грн., яку просив стягнути на його користь. Суд при ухваленні постанови не прийняв до уваги вимоги Закону і необгрунтовано дійшов висновку про те, що компенсація на оздоровлення йому виплачується правильно відповідно до положень Постанов Кабінету Міністрів України.
Постановою Дружківського міського суду від 16 березня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дружківського управління праці та соціального захисту населення про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення відмовлено. При цьому суд виходив з положень Закону України "Про державний бюджет" на відповідні роки і Постанови КМУ №836 від 28.07.1996 року, якою чітко встановлені розміри вказаних виплат.
Не визнаючи позову, відповідач посилався на те, що виплати, розмір яких пов'язаний з мінімальною заробітною платою, проводяться в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Компенсаційні виплати вказаній категорії осіб проводилися на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 28 липня 1996 р. і на теперішній час постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 р. Крім того, Законами України „Про Державний бюджет України" на поточні роки (тобто 2000-2004 рр.) не передбачені витрати на компенсаційні виплати у розмірі, на якому наполягає позивач, при цьому заборгованість за попередні роки не враховувалася. В Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2003 р." йдеться мова про поетапну зміну мінімальної заробітної плати, але при цьому питання про застосування таких розмірів стосовно інших правових актів не передбачено.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав
Суд повно та всебічно з»ясував дійсні обставини справи, дав належну правову оцінку представленим доказам і постановив законне і обгрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
При розгляді справи судом було встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна компенсація на оздоровлення, зокрема інвалідам 2 групи, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі 5-х мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до ст. 62 названого Закону, застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Ст. 63 зазначеного Закону, фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Вказані норми Закону не суперечать Конституції України, оскільки ст. 95 Конституції передбачено, що тільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ст. 116 Основного Закону, розроблення проекту закону про Державний бюджет України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, а відповідно до ст. 117 Конституції України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання.
Таким чином, виходячи з наведеного, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із вимог постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", якою визначено розмір виплат.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №987 від 20 червня 2000 р. "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" передбачено, що фінансування видатків Фонду здійснюється Державним казначейством у межах наявних фінансових ресурсів шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства на підставі поданого Міністерством надзвичайних ситуацій розподілу коштів Фонду. Перелік видатків на здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, що фінансується з Фонду, затверджується Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Так, відповідно до ст.21 Закону України „Про Державний бюджет України на 2001 р.", встановлено, фінансування виплат у 2001 році з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2002 р.", саме на Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету покладено обов'язок затвердити розподіл бюджетних призначень на погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розрізі бюджетних програм.
Статтею 33 Закону України "Про державний бюджет на 2003", визначено, що Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету затверджено розподіл коштів на погашення заборгованості по соціальним виплатам, передбаченим програмою по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, чим підтверджена наявність заборгованості державним бюджетом. Статтею 28 Закону України „Про Державний бюджет на 2004 р." встановлена необхідність передбачити бюджетні призначення за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні" у сумі 14.108.908,1 тис. гривень, з яких на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено 1.659.228,1 тис. гривень, у тому числі соціальні виплати, які здійснюються безпосередньо громадянам, - 1.341.235,1 тис. гривень, з яких 414.279,4 тис. гривень - на повне погашення заборгованості, що виникла у минулі роки. Заборгованість при цьому враховувалися в межах розміру, встановленого вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, в цих розмірах кошти надходили на відповідний рахунок УПСЗН, з якого і проводилися виплати. Проведення виплат бюджетних коштів з інших рахунків, являється порушенням Бюджетного Кодексу України і тягне за собою певну відповідальність.
Суд правильно дійшов висновку, що відповідачем проводилися виплати відповідно до вимог діючого законодавства, а тому не було підстав для задоволення позовних вимог.
Постановлене судом рішення є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержань
Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.198 ч.І п.1, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дружківського міського суду від 16 березня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня складання ухвали в повному обсязі.