ПОСТАНОВА

Іменем України

 

«03» лютого 2009 року             Справа №2а-15044/09      

Категорія №2.20    

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Судді:                                       Чиркіна С.М.,

при секретарі:                          Балабановій О.М.,

за участю                        

представника позивача:         ОСОБА_1 (дов. 12.01.2009 р. №1-12/34) ,

представника відповідача:    ОСОБА_2дов.№17 від 05.01.2009 р.),

 

             розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Антрацит» в особі відокремленого підрозділу ш.«Комсомольська» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції в розмірі 2544456,90 грн.,-

 

ВСТАНОВИВ:

У липні 2008 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до державного підприємства «Антрацит» в особі відокремленого підрозділу ш.«Комсомольська»  про стягнення несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році в розмірі 2432559,60 грн. та пеню за порушення терміну сплати санкції в розмірі 111897,30 грн., всього 2544456,90 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що в порушення ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875 -Х11 відповідач у 2007 році замість 112 інвалідів працевлаштував 31 інваліда, в порушення ст.20 цього Закону за 2007 рік підприємством не було перераховано 2432559, 60 грн. Сума заборгованості відповідача перед Державним бюджетом складає 2432559,60 грн. Розмір нарахованої пені за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції становить - 111897,30 грн. На день подання позову підприємство самостійно адміністративно-господарську санкцію за порушення нормативу робочих місць для  працевлаштування інвалідів не відрахувало.

У судовому засіданні позивач позов  підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав,  надав заперечення, в якому вказуючи на аналіз законодавства про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, посилається на те, що фактичне робоче місце має бути створене з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому, безпосереднє створення робочого місця для інваліда здійснюються в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця. Відокремлений підрозділ ш. «Комсомольська» ДП «Антрацит» на виконання вимог ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» надавав інформацію про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів - даний факт підтверджується листом Антрацитівського міського центру зайнятості та копіями звітів за формою 3-ПН з вказівкою на те, що основною вимогою до претендента є інвалідність.  Відповідач посилається на специфіку ВП ш.»Комсомольська», так як більшість посад пов'язана з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, тому з огляду на приписи Закону України «Про охорону праці» відповідач зобов'язаний використовувати працю інвалідів тільки на роботах без шкідливих умов. Вважає, у зв'язку з цим, що підприємство  зобов'язане створити кількість робочих місць для інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників не зайнятих на роботах з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці. Так, чисельність працівників на ш. «Комсомольська» на роботах, не пов'язаних з шкідливими умовами праці складає 175 чоловік і таким чином у підприємства виник обов'язок створити робочі місця і працевлаштувати 7 інвалідів. Позовні вимоги представник відповідача вважає безпідставними.

            Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

            Позивач відповідно до пункту 9 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434  є територіальним органом Фонду, який на виконання наданих повноважень здійснює контроль за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом і сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.96 Цивільного Кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Юридична особа (головне підприємство) є  відповідачем в суді і за свої відокремлені підрозділи, самостійно вирішує питання щодо виконання 4% нормативу створення робочих місць для працевлаштування як на Головному підприємстві, так і на своїх відокремлених підрозділах, або приймає рішення про виконання зобов'язання - перерахування адміністративно-господарських санкцій в Державний бюджет України.

      Відповідач зареєстрований в якості  юридичної особи з державною формою власності, яка використовує найману працю, та має зобов'язання перед Фондом по забезпеченню працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, у тому числі і по відокремленому  підрозділу ш.«Комсомольська», яка  входить до складу юридичної особи  Державного підприємства «Антрацит».

З урахуванням викладеного,  відповідальність  по несплаченим адміністративно-господарським санкціям за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів Відокремленим підрозділом ш.«Комсомольська» повинно нести Державне підприємства «Антрацит» як юридична особа.              

              Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-ХІІ від 21.03.1991 (далі - Закон України № 875-ХІІ), встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

              Згідно зі ст. 19 Закону України № 875-ХІІ,  відповідачу встановлений норматив робочих місць інвалідів у кількості 112 працівників. У 2007 році замість 112 інвалідів працювало 31 інваліда, кількість робочих міcць не зайнятих інвалідами становить 81 особа (розрахунок позовної заяви за 2007 рік (арк.спр.5-6), зазначений факт сторонами не оспорюється.

        З наданої відповідачем копії звіту про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за 2007 рік встановлено, що кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 112 осіб, на протязі всього року працювало 31 інвалід ( арк. спр.10).

            Таким чином, між сторонами виник спір щодо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, правомірності нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році.

Згідно зі ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

      Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ, складаються з  виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць,  створені для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації,  забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством,   надавати  державній службі зайнятості інформацію необхідну для організації працевлаштування інвалідів,  звітувати перед  Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

      Відповідно до п. З, п. 14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю  представників  МСЕК,  органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

            Відповідно до п. 5 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

      Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляли територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів  згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкцію щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" від 10.02.2007 N 42 щороку  до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.

      Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці повинні  повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі N 3-ПН згідно з  наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року N 420, який на відміну від раніше діючого наказу  Державного комітету статистики України від 06.07.98 N 244 не передбачає щомісячний період звітності.

        Згідно з наданою Антрацитівським міськрайцентром зайнятості інформацію, ВП ш. «Комсомольська» ДП «Антрацит» надавала звітність про створення  (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів у 2007 році. (арк.спр.9).

            Відповідач надав копії звітів, які підтверджують цю інформацію (арк.спр.24-35).

      На підтвердження звернення до управління праці та соціального захисту населення у м.Антрациті з інформацією про наявність вакантних місць, де може використовуватись праця інвалідів, відповідач надав копії листів (арк.спр. 36-41).

      У звітах відповідача форми №3-ПН за 2007 рік відображалась інформація щодо наявності на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів і, крім того, відповідач окремими листами інформував Антрацитівський міський районний центр зайнятості та управління труда та соціального захисту населення про свою готовність працевлаштувати інвалідів на вільні вакансії.

             З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач здійснював заходи для виконання 4% нормативу, однак не  в повному обсязі, що необхідно для виконання обов'язку, визначеного діючим законодавством України з питання соціальної захищеності інвалідів, по створенню робочих місць для інвалідів у 2007 році.

          З матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що атестація та створення  підприємством робочих місць для інвалідів спеціальною комісією підприємства відповідача за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів не проводились.      

Кількість робочих місць на підприємстві, не зайнятих інвалідами,  не створення робочих місць для інвалідів та не проведення атестації щодо цих робочих місць,  сума адміністративно-господарської санкції за нестворені робочі місця, відповідачем не оспорюються.

Відповідно до  ч.2 ст.20 Закону №875-Х11 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки  Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частина 4 ст. 20 зазначеного Закону передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 цього Закону.

           Відповідач самостійно адміністративно-господарську санкцію не відрахував. Розмір нарахованої пені за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції становить 111897,3 грн. (розрахунок пені , арк.спр. 7).

           Відповідно до акту звірення розрахунків від 22.07.2008 року, підписаного уповноваженими представниками сторін, заборгованість ВП ш. «Комсомольська» ДП «Антрацит» по сплаті адміністративно-господарських санкцій становить 2432559,60 грн., пені - 111897,30 грн., всього 2 544 456, 90 грн.(арк.спр. 8).

              Слід зазначити, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів”, з 01.01.2006 відмінено дію положень статті 250 Господарського кодексу України щодо строків стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів.

Як було зазначено, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону. У відділень Фонду виникає право на звернення до суду з позовом після 15 квітня року, що настає за звітним, при цьому слід керуватися законодавством, чинним на зазначену вище дату. Тобто, за правопорушення, що виникли у 2007 році штрафні санкції розраховуються і сплачуються у 2008 році, а тому стаття 250 Господарського кодексу України застосуванню не підлягає.  

              Зазначене свідчить, що відповідач повинен сплатити нараховані адміністративно-господарські  санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році,  факту пропуску строку звернення до суду судом не встановлено.

Посилання відповідача на визначення для нього нормативу зі створення робочих місць для інвалідів виходячи із зменшення середньооблікової чисельності штатних працівників  на кількість працівників, які займають посади, пов'язані з важкими та шкідливими умовами праці суд оцінює критично з наступних підстав. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.  Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про охорону праці» працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки  та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Статтею 12 цього Закону визначено, що  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати  для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів.

Таким чином, особливості господарської діяльності підприємства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого  статтею 19 Закону №875 нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Обґрунтування відповідачем  створення робочих місць для інвалідів в залежності від  чисельності штатних працівників не зайнятих на роботах з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці суд оцінює критично, оскільки норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів розраховується відповідно до ст.19 Закону №875 у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.

За таких підстав суд вважає позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Антрацит» в особі відокремленого підрозділу ш.«Комсомольська» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції у 2007 році в розмірі 2432559,60 грн. та пені за порушення терміну сплати  санкції в розмірі 111897,30 грн., всього 2544456,90 грн., обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.            

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р.№875-Х11, п. З, п.5, п. 14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, Наказом Міністерства праці та соціальної політики України  від15.05.2007р. №223 «Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати», ст.ст.2,19, 239 250 Господарського Кодексу України, ст. ст. 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                 ПОСТАНОВИВ:

Позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Антрацит» в особі відокремленого підрозділу ш.«Комсомольська» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції у 2007 році, задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Антрацит» в особі відокремленого підрозділу ш.«Комсомольська» (одержувач: Державний бюджет м.Антрацит, р/р 26008309150573 «Промінвестбанк», МФО 304331, код 32226065) несплачену адміністративно-господарську санкцію у 2007 році в розмірі 2432559,60 грн. та пеню за порушення терміну сплати  санкції в розмірі 111897,30 грн., всього 2544456,90 грн.  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку  до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі  в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.  Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 03.02.2009 року.

Суддя    

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приймаючи ухвалу, суд касаційної інстанції керувався тим, що у 2005 році кількість робочих місць, які підлягають створенню на підприємствах для працевлаштування інвалідів, визначалася не відповідно до зазначеного Закону, а на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Водночас касаційний суд зазначив, що згідно з статтями 18 - 20 цього Закону, статті 177 Господарського кодексу України , пункту 12 частини першої статті 34 Закону України від 21 травня 1997 " Про місцеве самоврядування в Україні " обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.

Усуваючи розбіжності в застосуванні законодавства, яке гарантує соціальну захищеність інвалідів, необхідно виходити з того, що діяльність держави щодо цих осіб виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону N 875-XII  з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.

Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного й додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Разом з тим стаття 18 Закону N 875-XII  встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.