Справа № 2-а-97/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

03 березня  2009 року                                               смт. Великий Березний

     Суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області Цибик І.Й.,  розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Управління пенсійного Фонду України про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,

В С Т А Н О В И В :

         Позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі, в якому просять суд поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їм, як дітям війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у відповідності до ст. 6 закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

    В обгрунтування своїх позовних вимог позивачі посилалися на те, що вони належать до соціальної категорії "Дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" мають право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком.

    Відповідач всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", в тому числі й щодо зупинення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення пенсії.

    У поданих до суду запереченнях на позови відповідач просить суд в задоволенні позовів відмовити. В обгрунтування своїх доводів зазначає, що позивачі у відповідності до вимог Закону України "Про соціальний захист дітей війни" мають статус дитини війни. У відповідності до ст. 6 Закону Українв "Про соціальний захист дітей війни" мають право на отримання з 01 січня 2006 року щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак не передбачено яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел, та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення пенсій.

    Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного фонду України. Кошти пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, а згідно ч. 2 ст. 73 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

        Крім того зазначає, що виплати позивачам щомісячної державної соціальної допомоги у 2006 році не проводились через відсутність механізму їх проведення та коштів у Державному бюджеті, а в 2007 році така допомога проводилась лише тим “дітям війни” які є інвалідами, на підставі ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”. Оскільки позивачі по справі не являються інвалідами, то такі виплати у 2006-2007 роках їм не проводилися.

        Також мотивував, що абзац перший частини першої ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частина третя цієї ж статті передбачає, що  мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті застосовується виключно для визначення розміру пенсії, призначених відповідно до цього закону, тобто не застосовується для перерахунків або підвищень пенсій.

    Також, відповідач наполягав на відмові в задоволенні позовів через пропущення позивачами строку звернення до суду з адміністративними позовами, визначеного ст. 99 КАС України.

В судове засідання позивачі та представник відповідача не з'явились, позивачі у позовних заявах, а відповідач у клопотанні просили розглянути справи без їх участі, тому суд, відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, розглянув справу без їх участі в порядку письмового провадження.

    З матеріалів справи та наявних у ній доказів, судом встановлено наступне.

    Позивачі мають статус "Діти війни", що також підтверджується їх пенсійними посвідченнями з відповідними штампами, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи зазначений статус позивачів, вони відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" мають право з 01.01.2006 року на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі      30 % мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.0.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.

Закони України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та виплачувати позивачам доплату до пенсій, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

          Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачам доплат до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

    Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війнн", з урахуванням статті 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ноложень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до п. 3 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України - положення статей 29, 36 абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66 пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

        Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Великоберезнянському районі повинен був нараховувати та сплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачам відповідні доплати.

        Що стосується вимог позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_6,           ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 про зобов'язання відповідача виплачувати їм в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обгрунтованими, виходячи з наступного.

    Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: Дітям війни (крім тих, на які поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуеться замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального закисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

    Як вбачається з довідки Управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі Закарпатської області з 01 січня 2008 року позивачам  нараховується та виплачується підвищення до пенсії в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму.

    Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. l-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідае Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

    Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв"язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов"язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Відповідно до п. 5 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України - положення Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

    Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Великоберезнянському районі повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком

    Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

    Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України - звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні механізму здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх нездійснення або відмови в задоволенні позову.

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсій, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

    Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни виходячи з наступного.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачів, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ за місцем проживання позивача.

        Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

    Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

    За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав або встановлював інший розмір, не має.

    З огляду на вищевикладене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 5 ст. 2 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни”.

        Суд відхиляє позицію відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

        Частиною 1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.2 цієї норми закону передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналися або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів .

    Європейський суд з прав людини, у рішенні у справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00) від 8 листопада 2005 року зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (рішення у справі Broniowski v. Poland, №31443/96, пар. 98 ).

    У преамбулі Закону України від 18.11.2004 року № 2195-N "Про соціальний захист дітей війни" зазначено що цей Закон встановлює правовий статус дітей війни і визначае основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

    Статтею 1 цього Закону встановлено, що державна соціальна гарантія - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

    Згідно ст. 6 цього Закону держава взяла на себе зобов'язання підвищити дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Таким чином, громадянин у відповідності до чинного законодавства очікує на отримання від держави гарантованого матеріального забезпечення, складовою якого є встановлене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення пенсії, тобто має „законні сподівання” на отримання майна.

    Оскільки позивач має право на матеріальний інтерес, невиплата передбаченого Законом підвищення пенсії становить порушення його майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка передбачає, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом чи загальними принципами міжнародного права.

    Статтею 177 Цивільного кодексу України передбачено, що об'єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

    Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права або інтересу  встановлюеться тривалістю у три роки.

    Крім того, згідно ч. 2 ст. 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ „Про пенсійне забезпечення” суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком. Частиною 2 ст. 46 Закону України від 9 липня 2003 року „Про загальнобов'язкове пенсійне страхування” передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

    Також, враховуючи, що законом не передбачено подання заяви пенсіонером або іншої форми його волевиявлення для отримання підвищення до пенсії, обов'язок виплати покладається на органи Пенсійного фонду України, порушення права позивача тривало з 9 липня по 31 грудня 2007 року, враховуючи похилий вік позивача, віднесення його до вразливих верств населення, які обмежені у засобах користування офіційними урядовими виданнями засобів масової інформації, що перешкоджає своєчасній правовій обізнаності позивача, з огляду на обмежені фінансові можливості доступу до правової допомоги, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в Великоберезнянському районі доплати до пенсії у визначеній грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважае, необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовник вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Великоберезнянському районі, по невиконанню з 09.07.2007 р. приписів ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав позивачів на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.

    Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" вказані виплати слід провести за рахунок коштів державного бюджету України.

    На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни", ст. ст. 6-14, 71, 159-163, 167, l86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

    Позовні заяви задовольнити частково.

    Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі.

    Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі здійснити перерахунок пенсій ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 також за 2008 рік, починаючи з 22.05.2008 року за рахунок коштів Державного бюджету України.

    В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

    Постанова набуває законної сили в порядку та строк, визначені ст. 254 КАС України.

    На постанову суду може бути подана апеляція до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження в десятиденний строк з моменту її проголошення через цей суд.

    Суддя Великоберезнянського

    районного суду                             ОСОБА_12