ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.02.2007 Справа № А17/308-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Лотоцької Л.О.
суддів: Бахмат Р. М. (доповідача), Євстигнєєва О.С.
при секретарі: Стуковенкової Н.В.
Представники сторін не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпродзержинськ на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.06 року у справі № А17/308-06
за позовом: Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська
до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпродзержинськ
про звернення стягнення на активи у сумі 3 374 грн. 47 коп.
В С Т А Н О В И В :
Постановою господарського суду Дніпропетровської обл. від 02.11.2006 р. у справі № А17/308-06 (суддя Стрілець Т.Г.), яка була підписана 08.11.06 р і оформлена відповідно до ст. 165 КАСУ, частково задоволено позов Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпродзержинськ про звернення стягнення на активи у сумі 3 374 грн. 47 коп.
З відповідача на користь позивача стягнуто 3 374 грн. 47 коп.
У частині позовних вимог про звернення стягнення на майно відповідача еквівалентно загальній сумі боргу - відмовлено.
Відповідач не погодився з вказаною постановою господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову і прийняти постанову, якою відмовити позивачу в позові повністю.
Скаржник вважає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що суддею проігноровано положення Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” № 13-92 від 26.12.1992 р. та Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” № 727/98 від 03.07.1998 р. лише з тих підстав, що спірні питання, на її думку, мають регулюватися виключно Законом “Про пенсійне страхування”, хоча такого обмеження, щодо спірних питань, законом взагалі не передбачено, навпаки ж, спірні питання регулює Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.
Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4. Закону № 2181-ІІІ, який регулює саме ситуацію, що склалася у даному конкретному випадку, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до положень преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі за текстом Закон № 2181-ІІІ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування...
Відповідно до ст. 2 Закону № 2181-ІІІ, контролюючими органами, які при провадженні своєї діяльності користуються цим законом, є органи Пенсійного фонду України -стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до Указу Президента № 746/99 від 28.06.1999 р., спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:
- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім”ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єктом підприємницької діяльності -приватним підприємцем ОСОБА_1 вчасно та в повному обсязі сплачувалася сума єдиного податку, про що наявні квитанції. Сума єдиного податку після її надходження розподіляється відповідно до чинного законодавства, в тому числі до Пенсійного фонду України в розмірі 42 відсотків від суми, отриманої держказначейством, тому зауваження позивача з приводу того, що особи, які працюють у ОСОБА_1 не будуть отримувати пенсію, необґрунтовані та безпідставні, а отже, не заслуговують на увагу.
Скаржник посилається на те, що з 1 січня 2004 р. до внесення відповідних змін до законодавства України суб'єкти господарювання -платники єдиного податку сплачують внески до Пенсійного фонду України згідно з нормами Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”.
Скаржник вважає, що позивачем при поданні позову порушено строки позовної давності, встановлені ст.. 99 КАСУ і питання щодо поновлення цих строків не ставилося, що таким чином суд вийшов за межі позовних вимог при ухваленні постанови.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає нормативні акти, якими він керувався.
У запереченні на апеляційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржувану постанову, так як постанова є законною, обґрунтованою та такою, що винесена з додержанням норм процесуального та матеріального права.
Позивач не згоден з доводами відповідача відносно того, що суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, слід керуватися законами, які встановлюють відмінні умови пенсійного забезпечення від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІУ від 09.07.2003 р. пенсійному страхуванню підлягають громадяни України..., які працюють у приватних підприємців -суб'єктів підприємницької діяльності (включаючи юридичних та фізичних осіб), які обрали особливий спосіб оподаткування -фіксований податок, єдиний податок.
Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними і державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ, на який послався скаржник, був прийнятий 21.12.2000 р. і регулював питання розбіжностей зі сплати податків та страхових внесків на пенсійне забезпечення.
09.07.2003 р. був прийнятий Закон України № 1058-ІУ, яким законодавець повністю врегулював питання сплати страхових внесків на пенсійне страхування (ч.1 ст. 14).
У п.6 Указу Президента України № 746/99 від 28.06.1999 р. зазначено, що підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування, звільнені від сплати інших зборів та податків. Дійсно, відповідно до норм Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26.06.97 р. № 400/97 приватні підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування, не мали обов'язку нарахувати 32 % з фонду оплати праці найманих працівників. З останніх утримувалось лише 1-2% (в залежності від розміру заробітної плати). З набуттям чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” термін “внески” замінив термін “збір”. Тобто, якщо відповідно до Указу підприємці звільнені були від податків та зборів, то з 1 січня 2004 року підприємці повинні сплачувати внески, а не збір.
Відмінністю двох пенсійних законів є те, що у старому (1997 року) використовувався термін “трудовий стаж”, який зараховувався людині по даним трудової книжки, а не по фактично сплаченому збору. З 2004 року, з моменту вступу в дію нового закону , ввелось в дію поняття “страховий стаж”, який сьогодні зараховується людині для майбутньої пенсії пропорційно фактично сплаченим внескам. Кожного року із прийняттям Закону України “Про державний бюджет” встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, з якої розраховується мінімальний страховий внесок на місяць на кожну застраховану особу (якою є найманий працівник приватного підприємця). Сплачений підприємцем страховий внесок за найманого працівника дає останньому впевненість на отримання пенсії в майбутньому. Несплата страхових внесків тягне за собою соціальну незахищеність людини пенсійного віку, яка не за своєю провиною позбавлена права на гідне існування.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про час і місце засідання повідомлені належним чином, не повідомили суд про поважність причини неявки, не скористалися наданим законом права на участь свого представника у судовому засіданні.
Надіслана на адресу відповідача ухвала була повернута з відміткою пошти: “За закінченням терміну зберігання”.
Проте апеляційний господарський суд вважає відповідача таким, що повідомлений належним чином про час і місце проведення судового засідання, виходячи з того, що він повідомлений за адресою його місце проживання, зазначеного у свідоцтві про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (а.с. 36) та у позовній заяві.
Неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи. Справа розглядалася за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, вказані в апеляційній скарзі, у запереченні на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідач 15.02.2001 р. зареєстрований в Державному реєстрі фізичних осіб як платник податків та інших обов'язкових платежів за НОМЕР_1 і є платником внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За період з 01.04.04 р. по 20.07.2006 р. відповідачем подавалися звіти форми Додаток 23 (копії звітів додані до позовної заяви), з яких видно, що підприємець нараховує заробітну плату найманим працівникам, але не нараховує внески в розмірі 32 % з фонду оплати праці найманих працівників, чим порушує норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідач надав до матеріалів справи свідоцтва про сплату єдиного податку, а також копії довідок податкового органу про відсутність заборгованості перед бюджетом по сплаті єдиного податку.
Згідно ст. 14 Закону України “Про пенсійне страхування”, страхувальниками є роботодавці фізичної особи -суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності), які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент). Зважаючи на викладене відповідач є страхувальником в розумінні Закону України “Про пенсійне страхування”.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про пенсійне страхування” страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування; на ці внески не поширюється податкове законодавство, законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Частинами 6, 12 ст. 20 Закону “Про пенсійне страхування” встановлено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду; страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до ст. 58 Закону “Про пенсійне страхування” Пенсійний фонд є органом, який проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Статтею 64 вказаного Закону передбачено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків.
Згідно ст. 106 Закону “Про пенсійне страхування” суми страхових внесків, своєчасно не сплачені та/або не нараховані страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч.3 ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що позивач правомірно звернувся з позовом про стягнення з відповідача недоїмки в розмірі 3 374 грн. 47 коп.
Відповідач не надав доказів сплати страхових внесків, а тому господарський суд правильно стягнув з відповідача 3 374 грн. 47 коп. недоїмки.
На підставі викладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Господарським судом при винесенні постанови правомірно відмовлено у позовних вимогах щодо звернення стягнення на майно відповідача еквівалентно загальної суми боргу, так як ст. 106 Закону “Про пенсійне страхування” передбачає лише право позивача звернутися з позовом про стягнення недоїмки, тобто така вимога не відповідає передбаченим законом способу захисту порушених прав позивача.
Колегія суддів вважає, що постанова господарського суду, яка оскаржується, відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпродзержинськ залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2006 р. у справі № А17/308-06 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в місячний строк.
Головуючий Л.О. Лотоцька
Судді: Р.М. Бахмат
О.С. Євстигнеєв
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко
23.02.07 р.