Старобільський районний суд Луганської області

м. Старобільськ, вул. Пролетарська, 38а, 92700, (06461) 2-22-52

Справа № 2-833

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2010 року Старобільський районний суд

Луганської області

у складі: головуючого - судді Озерова В.О.,

при секретарі Туловової А.С.,

за участі сторін:

позивача не з’явився,

представника відповідача не з’явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Старобільську цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену соціальну допомогу «Дітям війни»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі (далі УПФ) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання нарахувати і виплатити недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни», у якому просить суд визнати неправомірною бездіяльність УПФ щодо не нарахування і невиплати йому, як «Дитині війни» щомісячної соціальної допомоги за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року; зобов’язати УПФ нарахувати і виплатити йому недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року у сумі 1 225 грн. 20 коп.

В обґрунтування позову ОСОБА_1посилається на те, що він є дитиною війни і відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2009 році йому така пенсія виплачувалась частково в розмірі 10%. Відповідач відмовляється нарахувати і виплатити передбачену законом вказану допомогу. Про порушення прав йому стало відомо після звернення до УПФ.

Позивач ОСОБА_1в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача – Управління Пенсійного Фонду України по Старобільському району в судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В своїй письмовій заяві просить суд розглянути справу у її відсутності. Надала суду письмові заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ст.169 ЦПК України судовий розгляд справи здійснюється без участі сторін на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши докази по справі, суд вважає позов частково обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлені такі факти і відповідні ним правовідношення:

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни та є пенсіонером за віком, що підтверджується копією паспорту, копією пенсійного посвідчення і не оспорюється відповідачем УПФ.

У зв'язку з чим відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, що набрав чинності з 01 січня 2006 року, - з 1 січня 2006 року передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, - позивач має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Управління Пенсійного фонду відмовило в такій доплаті з тих підстав, що фінансування таких виплат законодавчо не врегульовано і кошти на ці виплати не передбачені. При цьому УПФ у 2009 році передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком позивачу сплачувало частково у розмірі 10% , що підтверджується розрахунком та виплатою надбавки до пенсії, вказаним у письмових запереченнях відповідача. Таким чином відповідач порушив права позивача.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI та ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року № 1646- VI встановлений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 01.01.2009 року –498 грн., з 01.11.2009 року – 573 грн.

У 2009 році ніяких змін до діючого законодавства - щодо внесення змін в ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», - не було, а тому вказана норма Закону діяла у 2009 році.

Таким чином, починаючи з 01.01.2009 року відповідач при виплаті позивачу доплати до пенсії дітям війни повинен був виходити з зазначених сум.

Враховуючи, що позивачу починаючи з 01.01.2009 року сплачується підвищення до пенсії у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року відповідач повинен донарахувати та сплатити позивачу недоплачену пенсію.

При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до вимог ст.147 Конституції України, - визнання неконституційними законів України є виключно компетенцією Конституційного Суду України.

Суд також враховує, що ч.1 ст.3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю.

Суд вважає, що вимога ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-УI, якою було надане право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки на виконання вищезазначеної норми Кабінетом Міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «дитина війни». Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян» передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,1 гривні, з 1 липня – 48,2 та з 1 жовтня – 49,8 гривні, проте вказана Постанова Кабінету Міністрів протиречить принципам верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х IV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Крім того, статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №2017-111, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, оскільки чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09 липня 2003 року, іншого закону або нормативно-правового акту, який визначив би цей розмір або встановлював інший, немає, застосуванню підлягає саме стаття 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року у редакції Закону України № 2981 – III від 17.01.2002 року, - пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Згідно пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, - Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. На нього покладено обов’язок призначення пенсії, підготовки документів для їх виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до положень пункту 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.2002 №8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 25.02.2008 № 5-5 ), - управління Пенсійного фонду України (далі — Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі — Управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі — регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії покладено на органи Пенсійного фонду України, а тому суд сам не має право в своєму рішенні вказувати належні до сплати позивачу суми доплати до пенсії.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.7 ст.8 ЦПК України, - якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Але відповідно до вимог ч.2 ст.11 КАС України, - суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Оскільки нормами ЦПК України не врегульвано вихід за ініціативою суду за межі позовних вимог, то суд застосовує вимоги ч.2 ст.11 КАС України.

Суд враховує, що відповідно до вимог ст.ст.2,12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII позивач має право на трудову пенсію за віком і не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року № 1727-IV, відповідно до якої врегульоване питання надання державної соціальної допомоги.

Таким чином суд задовольняє позов частково: визнає неправомірною бездіяльність УПФ щодо не нарахування і невиплати позивачу, як «Дитині війни» недоплачену пенсію, а не щомісячну соціальну допомогу за період за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року; а також суд не стягує вказану у позові суму 1 225 грн. 20 коп., а зобов’язує відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача підвищення до пенсії, а не державну соціальну допомогу, як дитині війни виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV за вказаний період з урахуванням фактично виплачених сум.

При цьому суд акцентує увагу на те, що задоволення позову таким чином (не у сумі, а у розмірі 30%) не є виходом за межі позовних вимог, оскільки вимоги позивача грунтовані саме на положеннях ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а також тієї обставини, що позивачу призначена пенсія за віком.

Суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки позивач у квітні 2010 рокузвертався до УПФ з заявою щодо одержання надбавки дітям війни, однак 13.04.2010 рокуйому було відмовлено в цьому. Тому суд вважає, що позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод і інтересів з 13.04.2010 року, тобто з моменту, коли йому було відмовлено в надбавці до пенсії УПФ. А відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Також суд приймає до уваги, що відповідно до ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», - нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більше як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії; суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Аналогічні положення містяться і у ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, суд враховує, що строк позовної давності відрізняється від строку, вказаному у ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який є строком, за який може бути стягнута певна сума пенсії.

Також суд враховує, що відповідно до преамбули і п.13 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» під розміром і виплатою пенсії розуміється пенсія з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством. Таким чином, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, включено до пенсії.

Незважаючи на те, що постановою Старобільського районного суду від 02.04.2009 рокупозивачу було відмовлено в задоволенні вимог: при нарахуванні пенсії з 01.01.2009 року враховувати ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, оскільки підставою відмови задоволення вимог в цій частині було те, що КАС України передбачено відновлення лише порушеного права громадянина, а на той час суд не встановив порушеного права. При розгляді справи зараз 2009 рік минув і суд встановив, що відповідачем порушено право позива.

Відповідно до вимог ст.82 ЦПК України суд звільняє позивача від сплати судових витрат, враховуючи її майновий стан, оскільки вона є пенсіонером і отримує незначну пенсію. Відповідач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 30.04.1993 року № 43-93 з наступними змінами.

Разом з тим відповідач згідно до діючого законодавства – положень ст.ст.79, 81, 88 ЦПК України не звільняється від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а тому суд стягує з відповідача вказані витрати у сумі 37 грн. 00 коп.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача УПФ проти позову, оскільки обґрунтування відповідача протиречать вимогам діючого законодавства, про що суд вказав вище в своєму рішенні. Посилання відповідача на відсутність коштів не приймається до уваги, оскільки протиречить принципам верховенства права. Також не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІУ.

На підставі наведеного і ст.ст.6, 8, 19, 22, 46, 92 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», положеннями Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, положеннями Закону України “Про прожитковий мінімум”, ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI та ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року № 1646- VI, керуючись ст.ст. 8,10-11, 209-210, 212-215 ЦПК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» № 1691-VI від 18.02.2010 року, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання нарахувати і виплатити недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни» задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області щодо нездійснення нарахування і належних виплат ОСОБА_1як «дитины війни» недоплаченої пенсії за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1недоплачену пенсію, як дитині війни виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням фактично виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1відмовити за необґрунтованістю.

Звільнити ОСОБА_1від сплати судових витрат.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 гривень 00 коп. (тридцять сім гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення складено та підписано в нарадчій кімнаті 11 травня 2010 року.

Суддя В.О. Озеров