Апеляційний суд Рівненської області

___________________________________________________________

В И Р О К

Іменем України

19 листопада 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді                               - Піскунова В.М.,

суддів                                                  - Баглика С.П., Маринича В.К.,

секретаря судового засідання          - Степанюк В.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у судовому розгляді справи судом першої інстанції на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 березня 2014 року, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013190010003416, про обвинувачення:

-          ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, вересня місяця, 25 числа, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, середньою-спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого 28.10.2008 року Рівненським міським судом за ч.2 ст.186 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі,

за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.190 КК України;

-          ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, січня місяця, 19 числа, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, неодруженого, не працюючого, раніше судимого останній раз 10.10.2013 року Рівненським міським судом за ч.1 ст.185 КК України зі змінами згідно ухвали Апеляційного суду Рівненської області 04.12.2013 року до покарання у виді штрафу в розмірі 1020 /одна тисяча двадцять/ гривень,

за ч.3 ст.185 КК України;

з участю

прокурора                                        - Салайчука Т.І.

обвинувачених                              - ОСОБА_1

                                                  - ОСОБА_2

захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - ОСОБА_3

потерпілої                                         - ОСОБА_4          

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21 березня 2014 року:

- ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.190 КК України з призначенням йому покарання:

за ч.2 ст.185 КК України у виді 1 /одного/ року позбавлення волі;

за ч.3 ст.185 КК України у виді 4 /чотирьох/ років позбавлення волі;

за ч.2 ст.190 КК України у виді 1 /одного/ року і 6 /шести/ місяців позбавлення волі.

У відповідності до ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання – 4 /чотири/ роки позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання ОСОБА_1 звільнено з випробуванням з іспитовим строком два роки.

На підставі ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_1 слідуючі обов'язки:

-          не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції,

-          повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-          періодично, відповідно до ч.3 ст.13 КВК України, з'являтися для реєстрації в

кримінально-виконавчу інспекцію.

- ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч.3 ст.185 КК України з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 /чотири/ роки.

На підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання ОСОБА_2 звільнено з випробуванням з іспитовим строком 1 /один/ рік 6 /шість/ місяців.

На підставі ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_2 слідуючі обов'язки:

-          не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції,

-          повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-          періодично, відповідно до ч.3 ст.13 КВК України, з'являтися для реєстрації в

кримінально-виконавчу інспекцію.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області 04.12.2013 року вирок Рівненського міського суду від 10.10.2013 року в частині призначення покарання ОСОБА_2 змінено, призначено ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.185 КК України у виді штрафу в розмірі 1020 /одна тисяча двадцять/ гривень.                      

Згідно вироку суду, ОСОБА_1, 04 серпня 2012 року, біля 22.00 год., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно, діючи з корисливих мотивів, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, користуючись відсутністю спостереження з боку ОСОБА_5, таємно викрав її мобільний телефон марки "Нокія Х3-00" вартістю 506,64 грн., в якому знаходилась сім-карта мобільного оператора « Київстар» вартістю 15 грн. на рахунку якої було 10 грн., а також карта пам'яті об'ємом 4 гб. вартістю 60 грн., чим спричинив ОСОБА_5 матеріальної шкоди на суму 591,64 грн.

Він же, в середині квітня 2013 року, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно, діючи з корисливих мотивів та діючи за попередньою змовою із ОСОБА_2, шляхом зірвання навісного замка з підвального приміщення , що в м. Рівне по вул.Набережній № 10а. проникли до нього, звідки таємно викрали телевізор марки "Славутич-206", вартістю 190 грн., що належав ОСОБА_6, спричинивши останній матеріальну шкоду на суму 190 грн.

Крім цього, 06 червня 2013 року, біля 06 год. 30 хв., ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно, діючи з корисливих мотивів та діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, шляхом вибиття дверної рамки із дверима та навісним замком підвального приміщення, що знаходиться в будинку № 10а по вул.Набережній в м. Рівне, проникли до нього, звідки таємно викрали ручну електричну шліфувальну кутову машинку марки "Арсенал-УШМ-125920Е" вартістю 260,90 грн., дрель марки радянського виробництва, вартістю 100 грн., що належали ОСОБА_7, чим спричинили останньому матеріальної шкоди на суму 360,90 грн.

В кінці липня 2013 року, ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно, діючи з корисливих мотивів та діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, шляхом зірвання навісного замка з підвального приміщення, що знаходиться в будинку № 10а по вул.Набережній в м. Рівне, проникли до нього, звідки таємно викрали каністру із бензином, в якій було 15 літрів бензину марки А-92 вартістю 160грн., 6 мідних труб загальною вартістю 200 грн., що належали ОСОБА_6, чим спричинили останній матеріальної шкоди на суму 360 грн.

Також, 07 серпня 2013 року, біля 15.00 год., ОСОБА_1, маючи умисел на незаконне заволодіння чужим майно з корисливих мотивів, повторно, знаходячи у дворі будинку неподалік магазину "Пенсіонер", що на продуктовому ринку в м. Рівне, шляхом зловживання довірою, під приводом зателефонувати, отримав від ОСОБА_4, мобільний телефон марки " Самсунг Е250", вартістю 147,40 грн., в якому знаходилась сім-карта мобільного оператора "Київстар", вартістю 10 грн., на рахунку якої було 15 грн., після чого, скориставшись відсутністю уваги з боку останньої, таємно від неї зник разом з викраденим мобільним телефоном, в результаті чого заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на суму 172,40 грн.

Не погодившись з вироком суду прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції оскаржив його в апеляційному порядку. Не оспорюючи вирок в частині фактичних обставин справи та кваліфікації дій засуджених, вважає що вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та осіб обвинувачених. Вказує, що судом при обиранні міри покарання обвинуваченим було необґрунтовано враховано наявність пом’якшуючих вину обставин та оцінено особи останніх. Зокрема, на думку прокурора судом не було взято до уваги, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 раніше притягувалися до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, а саме злочинів проти власності, що вказує на незмінний характер поведінки зазначених осіб та схильність до вчинення кримінальних правопорушень. Ствердив, що вчиненню злочинів сприятиме і відсутність джерела доходів, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 офіційно безробітні. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.190 КК України, а ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.185 КК України, призначивши ОСОБА_2 покарання за ч.3 ст.185 КК України – 4 роки позбавлення волі, ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.185 КК України – 4 роки позбавлення волі, за ч.3 ст.185 КК України – 4 роки позбавлення волі, за ч.2 ст.190 КК України – 3 роки позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України призначити ОСОБА_1 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим – 4 роки позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора який підтримав апеляційну скаргу подану прокурором, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, заперечення проти апеляційної скарги обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведення вини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів встановлені сукупністю зібраних у справі доказів, яким судом дана повна та всебічна оцінка, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ніким не оспорюються.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України за клопотаннями учасників судового розгляду суд першої інстанції визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинувачених, потерпілих й дослідженням характеризуючих даних на обвинувачених. Учасникам судового розгляду було роз’яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні таємного викрадення чужого майна, вчиненому повторно (ч.2 ст.185 КК України), а також вина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням в інше приміщення (ч.3 ст.185 КК України), та вина ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно (ч.2 ст.190 КК України) повністю доведена показами потерпілих та власними показами обвинувачених, в котрих вони не заперечували встановлені обставини вчиненого та ствердили власну вину у інкримінованих злочинах.

Відповідно до ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про осіб винних. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини вчинення злочину, особу винного який позитивно характеризується, розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочинів та те, що потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 претензій до ОСОБА_2 не мають.

Покликання ж прокурора щодо необґрунтованого застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_2 ст.75 КК України та призначення йому несправедливого, занадто м'якого покарання через недостатнє врахування ступеня тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого колегія суддів розцінює критично виходячи з наступного.

В роз’ясненнях, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року з послідуючими змінами «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК стосовно загальних засад призначення

покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу

винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.

На думку колегії суддів, встановлені судом обставини, що пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 – щире каяття, сприяння розкриттю злочинів, відшкодування завданих збитків, у своїй сукупності є такими, що істотно знижують тяжкість злочину, та з урахуванням особи винного який позитивно характеризується, сумлінно з'являвся на судові засідання, є достатніми підставами для призначення покарання із застосуванням ст.75 КК України.

Разом з тим, наведені прокурором твердження щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_1 є слушними.

Так, суд першої інстанції приймаючи рішення про необхідність звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням покликався на обставини вчинення злочину, особу винного, позитивні характеризуючи дані та пом’якшуючі обставини.

Поряд з цим, на думку колегії суддів, встановлені у провадженні обставини не є достатніми підставами для висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, суд всупереч загальним засадам призначення покарання, передбачених ст.65 КК України виносячи ОСОБА_1 покарання не врахував тяжкість вчинених ним злочинів, а саме вчинення на протязі року 5 злочинів та його особу, зокрема те, що останній був неодноразово судимий за корисливі злочини, завданих злочином збитків потерпілій ОСОБА_4 не відшкодував, на неодноразові виклики суду в судові засідання добровільно не з'являвся.

Щодо доводів прокурора стосовно незмінності характеру та поведінки обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як і їх схильності до вчинення кримінальних правопорушень – то вони є лише можливим припущенням їх поведінки, немаючим під собою жодного правового підґрунтя, а тому до уваги не беруться.

Стосовно наведеного прокурором твердження, що відсутність джерела доходів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сприятиме вчиненню злочинів – то згідно приписів ст.43 Конституції України закріплено, право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а тому наведені прокурором в даному контексті мотиви апеляційної скарги до уваги не беруться.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить достатньо аргументованих підстав для задоволення вимог апеляційної скарги прокурора в частині скасування вироку суду з мотивів призначення ОСОБА_2 покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та його особі внаслідок м'якості, висновки суду першої інстанції в даному контексті розцінюються як об’єктивні, відповідаючі фактичним обставинам вчинення інкримінованих ОСОБА_2 злочинів, останні ґрунтуються на доказах, яким судом дана вірна юридична оцінка та в повній мірі стверджуються дослідженими матеріалами кримінального провадження.

Разом з тим, колегія суддів вважає об’єктивними й ґрунтовними доводи апеляційної скарги прокурора в частині скасування призначеної вироком суду першої інстанції міри покарання ОСОБА_1 з мотивів неврахування особи обвинуваченого ОСОБА_1, тяжкості вчинених ним злочинів та невідшкодування заподіяних злочинними діями збитків.

Керуючись ст.ст. 407, 419, ч.2 ст.420 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити частково.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 березня 2014 року стосовно ОСОБА_1 – скасувати частково.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді 4 /чотирьох/ років позбавлення волі; за ч.3 ст.185 КК України у виді 4 /чотирьох/ років позбавлення волі; за ч.2 ст.190 КК України у виді 3 /трьох/ років позбавлення волі.

У відповідності до ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання – 4 /чотири/ роки позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 змінити на взяття під варту в залі суду.

Строк відбування покарання обчислювати з моменту затримання, а саме з 19 листопада 2014 року.

В решті вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення його повного тексту судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

          Судді:                              

                     В.М. ОСОБА_8 ОСОБА_9 Маринич