Справа № 22ц - 349/09 Головуючий у 1 інстанції - Свередюк А.В.
Категорія -52 Доповідач - Веремчук Л.М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2009 року м.Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Мудренко Л.І.,
суддів : Веремчук Л.М., Русинчука М.М.
при секретарі - Шереметі С.А.
за участю:
прокурора Ткачука С.Я.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Федосєєва О.С.
третя особа особа на стороні відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом прокурора міста Нововолинська в інтересах ОСОБА_1 до житлово-комунального підприємства № 1 Нововолинської міської ради, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу за апеляційними скаргами відповідача та третьої особи на рішення Нововволинського міського суду Волинської області від 26 січня 2009 року ,-
в с т а н о в и л а:
З пропуском строку звернення до суду з даним позовом, 2 жовтня 2008 року прокурор міста Нововолинська звернувся в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до житлово-комунального підприємства № 1 Нововолинської міської ради про поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу. Покликається на те, що наказом від 04.07.2008 року № 104-вк ОСОБА_1 звільнена з роботи в зв»язку з скороченням штатної одиниці майстра будівельно-монтажних робіт з виплатою матеріальної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та виплатою компенсації за невикористану чергову відпустку без попередньої згоди профспілкової організації підприємства на проведення скорочення штатної одиниці майстра будівельно-монтажних робіт, їй не було запропоновано будь-яку іншу роботу на підприємстві, які були в наявності на час звільнення її з роботи. Крім того, позивач розлучена, самостійно утримує доньку, яка навчається у вищому навчальному закладі. Просить поновити її на посаді майстра з будівельно-монтажних робіт та стягнути їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В ході судового розгляду були уточнені позовні вимоги. Позивачі просили поновити строки позовної давності у цивільній справі, поновити ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді, стягнути на її користь 3311.95 грн. заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Нововолинського міського суду позов прокурора задоволений. Постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді майстра будівельно-монтажних робіт житлово-комунального підприємства № 1 ЖКО № 1 Нововолинської міської ради з 26 січня 2009 року. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 3311.95 грн. за час вимушеного прогулу з 5.07.2008 року по 26.01.2009 року. В частині поновлення на роботі допущено негайне виконання рішення суду.
Не погоджуючись з рішенням суду житлово-комунальне підприємство № 1 та третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 в своїх апеляційних скаргах вважають, що рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства. Крім того, позивачка звернулась в суд з позовом з порушенням встановленого місячного терміну, причин для поновлення якого не було. Просили рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам по справі та невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов суд виходив з того, що при звільненні працівника із займаної посади відповідачем не були дотриманні вимоги ч.2 ст.49-2 КЗпП України про порядок вивільнення працівників, та ч.3 ст.40 КЗпП України згідно яких звільнення з підстав зазначених у пунктах 1,2,6 ст.40 КЗпП України допускається, якщо не можливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, та що вивільнення працівника повинно було бути погоджено із комітетом профспілки, що в даному випадку зроблено не було.
Однак такі висновки суду не в повній мірі відповідають дійсним обставинам справи і зроблені з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 та ч. 3 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника.
Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку скорочення чисельності або штату працівників.
На підставі розпорядження генерального директора житлово-комунального об»єднання Нововолинської міської ради № 9 від 08.04.2008 року «Про скорочення чисельності працівників», начальником житлово-комунального підприємства № 1 видано наказ № 72 від 21.04.2008 року «Про подальше реформування житлово-комунального господарства» (а.с.7) про скорочення штатної одиниці майстра будівельно-монтажних робіт з 21.06.2008 року. Про розірвання трудового договору ОСОБА_1 була письмово попереджена 21.04.2008 року у відповідності до вимог ч.1 ст.49-1 КЗпП про скорочення з 21 червня 2008 року посади, яку вона обіймає (а.с.5).
Наказом від 04.07.2008 року № 104-вк ОСОБА_1 звільнена з роботи в зв»язку з скороченням штатної одиниці майстра будівельно-монтажних робіт з виплатою матеріальної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та виплатою компенсації за невикористану чергову відпустку.
Переважного права на залишення на роботі ОСОБА_1 не мала, оскільки ідентичної посади та працівників, які виконували таку саму роботу, як і майстер будвельно-монтажних робіт на підприємстві відповідача не було.
У відповідності до ст..43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди профспілкового органу допускається у випадку звільнення працівника, який не є членом профспілки.
Відповідно до довідки профкому ЖКП-1 від 20.10.2008 року (а.с.30) ОСОБА_1 на обліку в об»єднаній профспілковій організації не перебувала. Тому порушення вищенаведеної норми закону з боку відповідача при звільненні її з посади без згоди профспілки не було.
Відповідно до згаданої статті ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників. Погіршення умов праці, можуть здійснюватись тільки після завчасного надання профспілкам інформації з цього питання. Але в ЖКП № 1 не відбулося ні ліквідації, ні реорганізації, ні зміни форм власності або часткового зупинення виробництва. Тому посилання суду на порушення в даному випадку вимог ст.49-4 КЗпП є безпідставним і не відповідає встановленим обставинам справи.
Згідно ст.49-2 ч.3 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв»язку із змінами в організації виробництва та праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Вільних посад за професією чи спеціальністю, які могли бути запропоновані позивачці ОСОБА_1 не було, що підтверджується звітами про наявність вільних вакансій та актом перевірки територіальної державної інспекції праці у Волинській області № 03-04-17-0053 від 4 вересня 2008 року (а.с.20). Натомість були вакантними інші професії - двірника, електрогазозварювальника, пічника, покрівельника, тесляра, токаря ( а.с.120). Робота двірником пропонувалась ОСОБА_1 начальником ЖКП № 1 ОСОБА_2 в усній формі від якої вона відмовилась, інші вказані вакансії не пропонувались, так як вони потребують відповідної кваліфікації та спеціальності. Згідно диплому НОМЕР_1 ОСОБА_1 закінчила Нововолинський електромеханічний технікум за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво» та згідно свідоцтва НОМЕР_2, виданого Волинським інститутом економіки та менеджменту здобула професію «Секретар керівника (організації, підприємства, установи)»(а.с.14), тобто за вище вказаними професіями працювати вона не могла.
Покликання місцевого суду на те, що при звільнені позивача із займаної посади, їй не була запропонована вакантна посада двірника не відповідає встановленим обставинам справи. А саме, допитані як свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 показали суду, що ця посада пропонувалась позивачці, проте вона від неї відмовилась.
Згідно довідки Нововолинського міського центру зайнятості № 1674 від 29.10.2008 року з 15.07.2008 року ОСОБА_1 перебуває на обліку як безробітна, тобто відмовившись від запропонованої їй посади, позивачка вибрала допомогу державної служби зайнятості.
Покликання місцевого суду на порушення норм ст.49-2 ч.1 КЗпП через те, що позивачка не була звільнена з роботи рівно через 2 місяці після її попередження про звільнення є помилковим, оскільки згідно даної норми вона повинна була бути звільнена не раніше ніж 21 червня 2008 року. Позивачка з 2 червня 2008 року по 3 липня 2008 року перебувала на лікарняному, тому її звільнення вірно було перенесено на 4 липня 2008 року, оскільки відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України звільнення працівника з ініціативи адміністрації не допускається в період його тимчасової непрацездатності.
Все це дає суду підстави вважати, що порушень діючого законодавства при звільненні позивачки ОСОБА_1 із займаної посади допущено не було.
Відповідно до ст.233, 234 Кодексу Законів про працю України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний (міський ) суд може поновити ці строки.
Судом встановлено, що з наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена та отримала трудову книжку в день свого звільнення, тобто 4.07.2008 року. Позов пред»явлений прокурором в інтересах позивачки 24.09.2008 року, тобто з пропуском строків, визначених вищезгаданою статтею.
Та обставина, що позивачка з 01.08.2008 року по 24.09.2008 року доглядала свою матір не може бути підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки ця обставина не підтверджена належними доказами по справі. Копія не завіреної належним чином довідки Любомльської міської ради з дописками у ній не може свідчити про надання матері такої допомоги. Крім того, про те, що позивачка надавала цю допомогу спростовує довідка територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Любомльської районної державної адміністрації Волинської області № 282 від 14.11.2008 року ( а.с.57) з якої вбачається, що мати позивачки ОСОБА_5 перебуває на постійному обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома територіального центру з 25.12.2003 року по даний час.
У зв'язку з викладеним відсутні передбачені законом підстави для поновлення позивача на попередній роботі. Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає викладеним обставинам справи і постановлено з порушенням вищенаведених норм процесуального права, його слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.307,309,314,316 ЦПК України колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги житлово-комунального підприємства № 1 Нововолинської міської ради, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Нововолинського міського суду від 26 січня 2009 року в даній справі скасувати та ухвалити нове.
В задоволені позову прокурора міста Нововолинська в інтересах ОСОБА_1 до житлово-комунального підприємства № 1 Нововолинської міської ради, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Судді