Справа № 22ц - 64/09 Головуючий у 1 інстанції-Кихтюк Р.М.
Категорія-31 Доповідач - Веремчук Л.М.
________АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2009 року . м.Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Мудренко Л.І.,
суддів : Веремчук Л.М., Русинчука М.М.
при секретарі - Губарик К.А.
за участю: позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу и позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної здоров"ю внаслідок ДТП та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2008 року ,-
встановила:
26.05.2008 року ОСОБА_1 звернувся в Луцький міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування 1495.72 грн. матеріальної та "0 000 грн. моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
02.09.2008 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування 3655 грн. майнової та 5000 грн. моральїкн шкоди, заподіяної йому при цій же дорожньо-транспортній пригоді.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від !3 листопада 2008 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3540 грн. матеріальної та 300 грн. моральної шкоди, 89.50 грн. судових витрат, а всього стягнуто 3929,50 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до нього відмовити через неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволені первісного позову та задовольняючи зустрічну позовну заяву, місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що використання велосипеда є діяльність, пов"язана з використанням джерела підвищеної небезпеки, а тому дорожньо-транспортну пригоду необхідно розглядати як взаємодію джерел підвищеної небезпеки, наслідком чого с цивільно-правова відповідальність за завдану шкоду, яка відшкодовується на загальних підставах.
Однак такий висновок суду грунтується на неправильному застосуванні судом норм матеріального права.
Виходячи з положень правових норм, у яких визначено поняття "транспортні засоби", зокрема, примітки до ст.286 КК, ч.б ст.121 КпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 транспортними засобами, про які йдеться у статтях 286, 287, 289, 290 КК, статтях 121, 122, 1221, 1222, 123, 124, 130, 132 КпАП, слід вважати всі види автомобілів, трактори й самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, що приводяться в рух за допомогою двигуна з робочим об"ємом 50 куб.см і більше або електродвигуна потужністю понад 3 кВт.
До транспортних засобів в розумінні положень цих нормативних актів, зокрема, належать моторолери, мотоколяски й інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг; інші механічні транспортні засоби - всюдиходи, аеросани, амфібії тощо; а також причепи. Не є транспортними засобами мопеди, велосипеди з двигуном із робочим об"ємом до 50 куб.см.
Стаття 1187 ЦК України містить перелік предметів, пов"язана з якими діяльність вважається джерелом підвищеної небезпеки. На підставі роз"яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р. № 6 можна виділити три характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки. Як зазначено у п.4 згаданої Постанови ВСУ, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість повного контролю за нею людини, а також діяльність з використання, транспортування, зберігання предметів, речовин та інших об"єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості.
З аналізу вищевказаного випливає, що джерелом підвищеної небезпеки вважається використання, зберігання або утримання не усіх транспортних засобів, а лише тих, які створюють підвищену небезпеку як для володільця, так і для інших осіб.
Діяльність по використанню велосипеда не є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст.1187 ЦК України, оскільки джерело підвищеної небезпеки характеризується не підконтрольністю з боку осіб, які управляють відповідною діяльністю або користуються певними предметами внаслідок чого повністю не виключається можливість заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.
Із матеріалів справи вбачається, що 16.09.2006 року на 164 км автодороги "Доманово-Ковель_Чернівці-Тереблече" відбулось зіткнення автомобіля "Фольксваген-Гольф" д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та велосипедиста ОСОБА_1, який виконував поворот ліворуч. Внаслідок
ДТП останній отримав тілесні ушкодження, що потягнули короткочасний розлад здараа"я. Був пошкоджений також автомобіль "Фольксваген-Гольф", власником якого являється відповідач ОСОБА_2
У відповідності з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Обов"язок з відшкодування заподіяної джерелом підвищеної небезпеки шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди, тобто і за випадково заподіяну шкоду. Отже, в усіх випадках, у тому числі і за відсутності вини володільця джерела підвищеної небезпеки, останній відшкодовує шкоду потерпілому.
Оскільки при дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 16.09.2006 року внаслідок заподіяння шкоди потерпів позивач, відшкодувати її має відповідач ОСОБА_2, володілець автомобіля "Фольксваген-Гольф", яким було заподіяно шкоду ОСОБА_1 :;
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 використав ка амбулаторне лікування після травми, отриманої ним 16.09.2006 року 661грн.80 коп., що підтверджується довідкою медичної установи (а.с. ).
Вимоги щодо стягнення коштів за лікування з 11.08.2008року по 22.08.2008 року позивачем в суді першої інстанції не заявлялись, а тому при підрахунку цих витрат судом не береться до уваги довідка про використання ліків у цей період на суму 836.86грн.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України на користь позивача ОСОБА_1 підлягає до відшкодування моральна шкода, яку суд визначає в розмірі 1500 грн.
Відшкодування шкоди, заподіяної відповідачеві ОСОБА_2 при даній дорожньо-транспортній пригоді слід відмовити, оскільки покладання ка позивача ОСОБА_1 з цих підстав відповідальності за шкоду, заподіяну при цьому джерелу підвищеної небезпеки, статтею 1187 ЦК не передбачено.
Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи," а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і відмову у задоволені позову ОСОБА_2
Судові витрати по справі в сумі 59.50грн. судового збору та 30.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи слід покласти на відповідача у відповідності до п.З ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.307,309,314,316 ЦПК України колегія суддів -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 13 листопада 2008 року в даній справі скасувати та постановити нове.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 661.80 (шістсот шістдесят одну)грн. 80 коп. відшкодування шкоди, заподіяної здоров"ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 (одну тисячу п"ятсот) грн. відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 59грн..(п"ятдесят дев"ять)грн. 50 коп. судового збору та ЗО.ОО(тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволені позову ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Судді