09.12.2014

Провадження № 2/331/1813/14

ЄУН 331/7012/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2014 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний м. Запоріжжя області у складі:

головуючого - судді Світлицької В.М.

при секретарі Богач А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом вселення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом вселення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що їм на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 16.04.2013 року державним нотаріусом П’ятої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 належить по 1/8 частині квартири АДРЕСА_1 загальною площею 51,21 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 2491582. Співвласниками квартири є ОСОБА_3, якій належить 1/8 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 16.04.2013 року державним нотаріусом П’ятої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 та ОСОБА_4, якій належить ? частини квартири на підставі свідоцтва №533 про право власності на житло, виданого Жовтневою районною адміністрацією Запорізької міської ради 06.05.1999 року, зареєстрованого в ОП ЗМБТІ 20.05.1999 року в реєстровій книзі № 190 за № 35074 та 1/8 частина квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 16.04.2013 року державним нотаріусом П’ятої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 В зазначеній квартирі фактично мешкає лише відповідач ОСОБА_4 Відповідачі перешкоджають у здійсненні права власності позивачам, у зв’язку з чим позивачі звертались до органів міліції. За результатами перевірки дільничним інспектором встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 двері ніхто не відчиняє. Посилаючись на зазначені обставини, просять суд усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 шляхом вселення їх у зазначену квартиру, а також стягнути з відповідачів судовий збір.

В судовому засіданні позивачі та їх представник, посилаючись на обставини, викладені у позові, на позовних вимогах наполягають і просять суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі в судовому засіданні заперечують проти задоволення позову в повному обсязі, з тих підстав, що спірна квартира складається з двох житлових кімнат житловою площею 28 кв. м., а тому, згідно з невеликого розміру часток в спільній власності – по 1/8, вселення позивачів в дану квартиру провести неможливо. Просять суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 16.04.2013 року державним нотаріусом П’ятої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 16.04. 2013 року ОСОБА_5 державним нотаріусом П’ятої Запорізької державної нотаріальної контори належить по 1/8 частині квартири АДРЕСА_1 загальною площею 51,21 кв.м., житловою площею 28,0 кв.м., яка складається з коридору (1) площею 9,4 кв.м., ванної кімнати (2) площею 2,6 кв.м., туалету (3) площею 1 кв.м., кухні (4) площею 8,0 кв.м., кладовки (5) площею 1,2 кв.м., кімнати (6) площею 10,8 кв.м., кімнати (7) площею 17,2 кв.м., балкону площею 1,008 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 2491582 від 16.04.2013 року.

Відповідно до технічного паспорту на вищевказану квартиру від 09.07.2014 року, ОСОБА_4, крім 1/8 частини квартири, належить ? частини квартири.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується учасниками процесу, відповідачі не впускають позивачів до квартири, якою спільно володіють.

З листів відповідачів від 29.08.2014 року вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відмовили позивачам в надані ключів від квартири АДРЕСА_1, з тих підстав, що згідно з ст. 47 ЖК України житлова площа на одного члена сім’ї складає 13,56 кв.м., а тому, 1/8 частини спадкового майна недостатньо для того, щоб позивачі мали змогу вселитися в окрему кімнату та проживати у даній квартирі.

Позивачі зверталися із відповідною заявою до дільничого інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області та просили вжити заходи до ОСОБА_4 і ОСОБА_3, які перешкоджають їм потрапити до квартири.

Згідно з висновком ДІМ Жовтневого РВЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області за матеріалом перевірки ЄО № 6634 від 15.07.2014 року, в результаті перевірки дільничним інспектором встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 двері ніхто не відчиняє, а інформація, викладена у заяві не підлягає реєстрації в ЄРДР, у зв’язку з чим перевірку припинено.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася    17    липня    1997    року    відповідно    до    Закону України від 17 липня 1997 року    № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції",    закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися                    і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,    відповідно    до    закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. 391 ЦК України.

Права власника житлового будинку, квартири, визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, а також проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

З огляду на зазначені положення закону,    власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачі відповідно до вказаних вимог процесуального закону довели, а відповідачі не спростували тієї обставини, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 чиняться перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 в користуванні власністю, а саме, квартирою №37 в будинку №4-Б по вулиці Запорізькій у м. Запоріжжі.

Посилання відповідачів на ст.ст. 103, 104, 47 ЖК України та доводи про те, що по 1/8 частини спадкового майна недостатньо для того, щоб позивачі мали змогу вселитися та проживати у даній квартирі є такими, що не відповідають нормам закону.

Стаття 47 ЖК України встановлює норму жилої площі, яка складає 13,56 кв.м. на одну особу.

Статті 103, 104 ЖК України стосуються прав наймача житлового приміщення, а не його власника, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості які б підтверджували, що кимось з співвласників ставилось питання про встановлення порядку користування спірною квартирою.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач ОСОБА_4 посилається на те, що в разі вселення в зазначену квартиру позивачів призведе до необхідності розподілу рахунків на оплату комунальних послуг між співвласниками.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 20, 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначені обов’язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Зокрема, обов’язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов’язком виконавця – надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору.

Таким чином, вищевказані доводи відповідача ОСОБА_4 не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки позивачі на теперішній час не є споживачами комунальних послуг, та нестимуть обов’язок по укладанню договорів на надання житлово-комунальних послуг з моменту вселення та споживання вказаних послуг.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачі неправомірно чинять перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_1, ОСОБА_2, у зв’язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивачів понесених ними судових витрат.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 59, 60, 61, 88, 107, 207, 208, 209, 212, 214, 215, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_4.

Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_5.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 121,80 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 121,80 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя В.М. Світлицька