ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:                Шульги О.Ф. – головуючого, Козир Т.П., Кота О.В., розглянувши у відкритому  судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “ЕОК РИСК Україна” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 р. у справі № 10/153 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “ЕОК РИСК Україна” про стягнення      8 500 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Бауман Ю.Т. дов. № 5761/12 від 19.06.2006 р.;

від відповідача(скаржника): Порохня Д.А. дов. № 207 від 20.09.2005 р.;

Аветісов О.О. директор ТОВ “ЕОК РИСК Україна”.

ВСТАНОВИВ:

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України  звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “ЕОК РИСК Україна” 8500 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2005 р. позов задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “ЕОК РИСК Україна” в доход Державного бюджету України 8500 грн. штрафу, 102 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю порушень з боку відповідача вимог Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, в зв’язку з чим позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення в доход Державного бюджету штрафних санкцій.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2005 р. залишено без змін. Апеляційна інстанція, встановивши факт здійснення cкаржником відповідних фінансових операцій, прийшла до висновку про обов’язок останнього надавати інформацію щодо цих операцій контролюючому органу, оскільки вони підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу.

У касаційній скарзі відповідач просить рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Касаційна скарга вмотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки відповідач не є суб’єктом первинного фінансового моніторингу та не є фінансовою установою. Судами зроблений необґрунтований та безпідставний висновок про наявність факту порушення відповідачем вимог Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.  

У відзиві на касаційну скаргу Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України заперечує проти скарги, та просить суд відмовити в її задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи  касаційної  скарги, перевіривши  юридичну  оцінку  обставин  справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивачем було проведено перевірку щодо дотримання вимог чинного законодавства у сфері фінансових послуг відповідачем за період з 01.01.2003 р. по 01.10.2004 р., про що складено акт № 1320/08 від 25.10.2004 р., в якому відображено факт виявлення трьох фінансових операцій по отриманню страхового платежу від Українсько –німецького ЗАТ “Графія Україна” на суму, яка перевищує 80 000 грн. та має одну або більше ознак, визначених ст. 11 “Фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу” Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28.11.2002 р. № 249-1У. Реєстрація вищевказаних фінансових операцій відповідальною особою за проведення фінансового моніторингу не здійснювалась, інформація суб’єктом первинного фінансового моніторингу відповідачем позивачеві не подана.

В зв’язку з наведеним позивачем прийнято постанову про застосування до відповідача штрафу за невиконання вимог Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” у розмірі 8500 грн., який сплачується у доход Державного бюджету України.

В липні 2005 року прийнято Кодекс адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

Приймаючи постанову апеляційний господарський суд України не врахував наступне.

Відповідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи  (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють  підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Статтею 12 ГПК України встановлено, які справи підвідомчі господарським судам.

Виходячи з положень п.п. 1, 7, 9 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень є справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).

Вирішення спору фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відповідно до п. 1       ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до компетенції адміністративного суду.

У відповідності до ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Таким чином, при вирішенні спору апеляційний господарський суд повинен був встановити, до юрисдикції яких судів (господарських чи адміністративних) віднесено спір за позовом  Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “ЕОК РИСК Україна”, що зроблено не було.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з викладеного та встановивши правильну підсудність спору, апеляційний господарський суд за наслідками повинен був визначити, норми яких законодавчих актів необхідно застосовувати – Господарського кодексу України чи Кодексу адміністративного судочинства України. Проте, вказаного зроблено не було, що є порушенням норм процесуального права.

Враховуючи порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, постанова апеляційного господарського суду у  справі підлягає скасуванню, а справа –передачі для розгляду суду апеляційної інстанції.    

При новому розгляді справи господарському суду належить врахувати викладене в цій постанові, вжити заходів щодо повного, об’єктивного, всебічного з'ясування обставин справи і, залежно від установленого, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 108, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “ЕОК РИСК Україна” задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 р. у справі № 10/153 скасувати, а справу передати до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий                                                                                          О. Шульга

Суддя                                                                                                   Т. Козир

Суддя                                                                                                    О. Кот