УХВАЛА

Іменем України

11 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 462/3050/21

провадження № 61-3286ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод

у користуванні квартирою шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду

м. Львова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив усунути перешкоди

у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення останньої з цієї квартири. В обґрунтування позову вказує,

що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого

2007 року він є власником вказаної вище квартири. Зазначає, що 30 квітня

2009 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, який рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2020 року розірвано. Від спільного подружнього життя вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка разом з ним зареєстрована у вищезазначеній квартирі. Вказує, що відповідно до статті 3 СК України відповідач не є членом його сім`ї, у зв`язку чим він 30 грудня 2020 року звернувся до неї з вимогою добровільно виселитись із квартири, однак, отримав відмову. Зазначає, що проживання ОСОБА_2

в даній квартирі порушує його права як власника, створює для нього відповідні незручності, які обмежують його права вільного володіння, користування

та розпорядження своїм майном

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

23 лютого 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку

до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду

м. Львова від 23 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 січня 2022 року. Повний текст постанови апеляційного суду складено

28 січня 2022 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З касаційної скарги убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони перебували

у зареєстрованому шлюбі, який 03 листопада 2020 року в судовому порядку розірвано. Від спільного подружнього життя сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВЕЕ № 208533

від 08 лютого 2007 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 , і у ній зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Згідно з інформаційною довідкою № 269830975 від 10 серпня 2021 року

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (особа померла).

Відповідно до довідки ЛКП «Левандівка» № 1035 від 07 вересня 2021 року

у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_6 мати відповідача та ОСОБА_8 - донька відповідача від першого шлюбу, а згідно акта № 179 від 07 вересня 2021 року в такій фактично проживає, але не зареєстрований ОСОБА_9 - чоловік ОСОБА_8 .

З даними технічного паспорта, квартира АДРЕСА_2 складається із двох кімнат житловою площею 31,8 кв. м.

Відповідно до довідки ОСББ «Марія» № 41 від 29 грудня 2020 року квартира

АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат і кухні, загальна площа якої 64,4 кв. м.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається

в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення,

а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною другою статті 64 Житлового кодексу УРСР до членів сім`ї наймача віднесено дружину наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем

і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати

в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються

в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна

за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом (частини друга, четверта статті 406 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Таким чином, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги

як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири)

за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі

№ 569/4373/16-ц зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи

чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен

у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання

у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги

як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири)

не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_2 вселилася у спірну квартиру як член сім`ї

та за згоди власника.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того,

що наявність реєстрації ОСОБА_2 за іншим місцем, де вона не проживає,

з огляду на технічні характеристики такого житла та кількість осіб, які у ньому

на законних підставах проживають, не може бути обставиною для виселення

із спірної квартири, у якій фактично, та після розірвання шлюбу між сторонами, проживає ОСОБА_2 та неповнолітня донька, яка зареєстрована у спірній квартирі, іншим житлом не забезпечена, та питання про виселення доньки позивачем не ставиться.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє

у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить,

що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Ураховуючи наведене, судові рішення ухваленоз дотриманням норм матеріального та процесуального права. Правильне застосування норм права

є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування

чи тлумачення.

Керуючись частинами першою, четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова

від 23 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 27 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська