Постанова

Іменем України

21 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 523/10919/18

провадження № 61-17665св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 07 серпня 2008 року вона уклала із Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк», банк), кредитний договір.

Разом з тим вважає, що банк ввів її в оману при укладенні договору, а сам договір укладений із порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №3161-ІV), Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Постанова № 168), ЦК України та норм діючого законодавства.

Про зазначені обставини вона довідалась після того, як банк почав у березні 2018 року вимагати від неї повернення кредиту в незрозумілих для неї сумах та розмірі. На її замовлення було проведено експертне дослідження кредитного договору, з висновку якого вона дізналась про порушення своїх прав.

Також позивачка зазначає, що кредитний договір не відповідає вимогам статей ст. 11, 18 Закону №3161-ІV, зокрема, їй як споживачу фінансових послуг банку не надано повної інформації про кредитні умови, а саме: інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту; недостовірну інформацію про дійсну вартість та перелік необхідних до сплати комісій банку, супутніх послуг на користь третіх осіб та їх нормативної обґрунтованості; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (нотаріуса, страховика, експерта тощо), пов`язаних із одержанням кредиту та укладанням договору; інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним; всупереч пункту 3.2 Постанови № 168 графіки погашення кредитних коштів з сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання за результатами отримання кожного траншу окремо не складались; графік погашення кредиту банком розрахований за умови використання усього ліміту кредитної лінії за увесь час користування кредитними коштами (400 000 дол. США), що документально не підтверджується; при встановленій договором відсотковій ставці 15% фактично реальна процентна ставка становить 19,8%.

Ураховуючи викладене та посилаючись на те, що кредитний договір містить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача та нечесну підприємницьку діяльність, позивач просила визнати договір про надання невідновлювальної кредитної лінії від 07 серпня 2008 року

№ 08-660/160-302, укладений між нею та АТ «Укрсоцбанк», недійсним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір про надання невідновлювальної кредитної лінії від 07 серпня 2008 року №08-660/160-302, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, містять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 1 921 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредитний договір та додаткові угоди підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони на момент укладення цього договору не заявляли додаткових вимог щодо його умов та у подальшому виконували його. Крім того, апеляційний суд наголосив, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач зверталася до банку із заявами про роз`яснення їй умов кредитного договору чи із заявами про відмову від договору. Тому, підстав для визнання договору недійсним із заявлених позивачем обґрунтувань немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також посилається на порушення судом норм процесуального права щодо стягнення із неї судового збору за розгляду справи у суді апеляційної інстанції (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Обставини справи, встановлені апеляційним судом

07 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №08-660/160-302 (далі - договір), відповідно до умов якого, банк прийняв на себе зобов`язання надавати позивачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

На забезпечення указаного кредитного договору банк того ж дня уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «Укрнафтоагропром» договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля АДРЕСА_1 , площею 445,1 кв. м.

Пунктом 1.1.1 кредитного договору передбачено надання кредиту окремими частинами (траншами) зі сплатою 15 % річних за кредитом та комісій в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору з досягненням максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 400 000,00 доларів США.

Згідно із пунктом 1.1.2 договору погашення кредиту проводиться відповідно до графіку - щомісячно, починаючи з серпня 2009 року по липень 2018 року, рівними частинами у сумі 3 669,72 доларів США, а в серпні 2018 року у сумі 3 670,24 доларів США, з кінцевим терміном погашення не пізніше 05 серпня 2018 року. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в додатку 3 до договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредит надається шляхом зарахування банком коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , який відкритий у валюті кредиту на підставі письмової заяви позичальника. Такий кредит згідно пунктом 2.2 договору, вважається наданим в момент перерахування грошових коштів з позичкового на поточний рахунок.

В свою чергу, нарахування відсотків за наданим кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту за методом «факт/360» (пункт 2.3 договору). Сплата процентів за використані кредитні кошти здійснюється Позичальником у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_3 (пункт 2.4. договору). Нарахування та сплата відповідних комісій здійснюється на рахунку Позичальника за № НОМЕР_4 (пункт 2.5. договору) в порядку, в сумі та в строки, що встановлені тарифами.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що кредит вважається наданим в момент перерахування коштів в повній та частковій сумі з позичкового рахунку зазначеного в пункті 2.1 цього договору на підставі письмової заяви позивальника на перерахування коштів за рахунок кредиту.

В період дії договору з 07 серпня 2008 року по 05 серпня 2018 року позивачу надавались кредитні кошти у вигляді траншів, зокрема: 07 серпня 2008 року на суму 50 000 доларів США; 27 серпня 2008 року на суму 100 000 доларів США; 24 вересня 2008 року на суму 10 000 доларів США та 10 вересня 2008 року на суму 10 000 доларів США, що загалом складає 170 000 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на не роз`яснення їй банком при укладенні кредитного договору інформації, передбаченої Законом

№ 3161-ІV та положеннями Постанови № 168, що, на думку позивача, є підставою для визнання цього договору недійсним.

Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно із положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону №3161-ІV (тут і далі у редакції, чинній на день укладення оспореного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Пунктом 3.1 Постанови № 168 встановлено, що банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надати детальний розпис сукупної вартостi кредиту з урахуванням процентної вартості ycix сукупних послуг, а також iнших фінансових зобов`язань споживача.

У пункті 3.3 Постанови №168 встановлено, що банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Пунктом 3.4 Постанови №168 визначено, що банки зобов`язані в кредитному договорі зазначити вищевказанi умови.

В оскарженому кредитному договорі та додатках до нього визначенi всi передбаченi наведеними законодавчими актами вiдомостi щодо вартостi кредиту, відсоткової ставки, строку користування кредитом, сум щомiсячних платежів, шляхів повернення кредиту, штрафних санкцій та iнших вiдомостей передбачених умовами Постанови №168 та Закону №3161-ІV.

Крім того, у позові ОСОБА_1 посилалася на те, що банк ввів її в оману при укладенні договору щодо обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону №3161-ІV встановлено, що недійсними є правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №3161-ІV нечесна підприємницька практика включає наступне: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Зі змісту статті 652 ЦК України випливає, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, однак в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договору або уклали його на інших умовах.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилами частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами введення її в оману банком та його нечесної підприємницької діяльності при укладенні оспореного договору.

Кредитний договір та додаткові угоди були підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони на момент укладення цього договору не заявляли додаткових вимог щодо його умов та у подальшому виконували умови договору.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зверталась до банку із заявами про роз`яснення їй умов кредитного договору чи із заявами про відмову від договору.

Таким чином колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно стягнув із ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді з огляду на таке.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів»).

Отже, споживач, який пред`явив позов про захист прав споживачів, звільняється від сплати судового збору як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і за апеляційний та касаційний її перегляд.

Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про відшкодування судового збору за розгляд справи в апеляційному суді за рахунок ОСОБА_1 . Відтак, постанова апеляційного суду підлягає частковому скасуванню щодо стягнення з ОСОБА_1 відшкодування судового збору.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» витрат по сплаті судового збору в сумі 1 921 грн скасувати.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

О.С. Ткачук