УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/7904/21

        Провадження № 1-кп/638/749/22

09.05.2022 року                                                         м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 ? ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України.

Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_3 продовжено строк тримання під вартою на 60 діб до 10.05.2022 року.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Прокурор у зв`язку з відсутністю фізичної та технічної можливості бути присутнім у судовому засіданні у зв`язку з введенням на території України воєнного стану, в тому числі дистанційно, тобто у приміщенні іншого суду, а також за допомогою власних технічних закладів, до суду не з`явився, надіслав на електронну пошту суду клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Судом здійснено запит до ДУ «Харківський слідчий ізолятор», у відповідь на який отримано довідку, відповідно до якої в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» відсутній доступ до глобальної мережі інтернет, а тому можливості проведення засідання в режимі відео конференції установа не має.

У зв`язку з введенням на території України воєнного стану та відсутністю технічної можливості дистанційного зв`язку з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» не вдалося забезпечити безпосередню участь обвинуваченого у судовому засіданні. Крім того, за повідомленням керівництва вказаної установи відсутня можливість доставити обвинуваченого до зали суду через введення на території України воєнного стану.

Враховуючи викладене, суд вважає, що питання доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою можливо розглянути без участі вказаних учасників кримінального процесу, виходячи з такого.

Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.24.02.2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Згідно статті 122 цього закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Враховуючи вищевикладене, положення статті 2 КПК України (згідно якої завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура), положення ч.3 ст.331 КПК України (щодо обов`язку суду розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, незалежно від наявності клопотань), введений на даний час на території України Указом Президента воєнний стан, суд дійшов до висновку, що відсутність учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.

Розглянувши клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова відносно обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід – тримання під вартою, який у подальшому продовжувався ухвалами суду з кінцевим строком тримання до 09.05.2022.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч.3 ст.197 КПК України про його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).

З матеріалів кримінального провадження вбачається наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України.

Окрім того судом враховано, що ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність яких була встановлена при обранні запобіжного заходу, на даний час продовжують існувати.

Також, судом враховується і тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України (санкція зазначеної статті передбачає позбавлення волі на строк від 4 до 8 років позбавлення волі).

Згідно ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Отже, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказані злочини, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні та продовженні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Тому суд, вважає, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Виходячи зі встановлених судом обставин, є певні переконання, що ризик продовження злочинної діяльності та переховування від правоохоронних органів є очевидними та таким, що можуть справдитися із великим ступенем вірогідності відносно обвинуваченого.

Таким чином, відносно обвинуваченого продовжують існувати ризики, передбачені п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України.

Враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, розцінюючи зазначений ризик як реальний та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи, суд з урахуванням викладеного, приймає рішення про продовження відносно ОСОБА_3 строку тримання під вартою.

Водночас, під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу, суд розглянув можливість застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого альтернативного запобіжного заходу.

Однак, в даному випадку, враховуючи особу обвинуваченого, суд вважає, що ризик вчинити інше кримінальне провадження та переховування від правоохоронних органів є настільки вагомим, що домашній арешт, не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Керуючись ст. ст. 176, 177, 180, 182, 331, 372, 395 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 діб до 07 липня 2022 року включно.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її проголошення до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.        

Повний текст ухвали складено 09.05.2022 року.

Суддя                                                                                 ОСОБА_1