ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2022 року                                                                        м. Чернівці

справа № 727/4812/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Владичан А. І.

суддів: Литвинюк І.М., Височанська Н.К.

секретар Петранюк Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення матеріальних і моральних збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2022 року (головуючий у 1-й інстанції Слободян Г.М.),-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення матеріальних і моральних збитків.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 червня 2019 року відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення БД №297499, відповідно до якого, біля 15:10 год. вона керувала автомобілем Volкswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_1 та рухалася у напрямку м. Чернівці і під час руху не переконалася, що це буде безпечно допустила зіткнення з автомобілем Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , спричинила пошкодження двох автомобілів, чим порушила вимоги п.10.1 та 10.1 ПДР, за що наступає відповідальність за.ст.124 КУпАП.

Однак, ще під час розгляду адміністративної справи було проведено дві судові автотехнічні експертизи, за результатами проведення яких було встановлено, що вона своїми одноосібними діями не мала технічної можливості уникнути ДТП і те, що таку можливість мала водій іншого автомобіля ОСОБА_2 , в діях якої вбачається невідповідність вимог пункту 12.3 ПДР. Відтак, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно неї було закрито.

________________________________________________________________________

Провадження 22ц/822/353/22

Її автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень, в результаті чого, згідно звіту про оцінку вартості матеріальних збитків №42-2077 від 14.05.2020 року, вартість шкоди становить 240 000 гривень.

Вказувала, що направила заяву –повідомлення про страховий випадок та заяву про страхове відшкодування ПАТ «СК «Уніка», так як автомобіль яким керувала ОСОБА_2 був застрахований. Також, нею було направлено скаргу керівнику Управління патрульної поліції в Чернівецькій області, в якій просила скласти протокол про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП відносно ОСОБА_2 , однак, їй було рекомендовано звернутися за захистом своїх прав в судовому порядку.

Не вирішене у порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення питання наявності вини водія ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, має бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства у зв`язку із даною справою, оскільки термін притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ОСОБА_2 за порушення нею вимог ст.124 КУпАП, сплив.

Зазначала, що так як під час пригоди керувала автомобілем марки Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_2 водій ОСОБА_2 , то за спричинену їй шкоду повинна відповідати вона особисто і страхова компанія, де був застрахований забезпечений керований нею транспортний засіб, відповідно до страхового полісу №АО/3183620, тому має право на відшкодування і моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у моральних переживаннях і душевних страждання, вона переживає через те, що у неї немає грошей на відновлювальний ремонт автомобіля, пошкодження автомобіля порушило її нормальні життєві зв`язки.

Просила суд визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; визнати її цивільним позивачем, а ОСОБА_2 цивільним відповідачем по справі, стягнути з неї на її користь майнові збитки на загальну суму 141 000 гривень, непокриті страховим відшкодуванням та немайнові збитки на суму 50 000 гривень; стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Уніка» на її користь майнові збитки покриті страховим відшкодуванням на загальну суму  99 000 гривень; стягнути з  ОСОБА_2 та ПАТ «Страхова компанія «Уніка» на її користь витрат за складання автотехнічної експертизи у сумі 3014 гривень, за складання  Звіту про  оцінку вартості  матеріального  збитку,  завданого власнику колісного транспортного засобу № 42-2077 від 14.05.2020 року у сумі 2500 гривень, за надання професійної правничої допомоги адвоката  у зв`язку  з підготовкою  цивільного позову  у сумі  10752  гривень, витрат  на сплату  судового збору за подання  заяви майнового  характеру у  розмірі 3063 гривень, за подання заяви немайнового характеру у розмірі 840,80 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Оскаржуване рішення не відповідає нормам законодавства та наявності всіх доказів.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що за змістом ч.3 ст.18, ч.5 ст.82 ЦПК України, відносно особи, яка не брала участі у адміністративній справі, але причетна до ДТП і в її діях є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, при розгляді іншої цивільної справи за їх участю, можна оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. При розгляді адміністративної справи було проведено експертизу і відповідно до висновку експерта №443-А від 18.12.2019 року, в даній дорожній обстановці, тільки в діях водія ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам п.12.3 ПДР, що перебуває у причинному зв`язку із настанням даної пригоди, при цьому в її діях не вбачається невідповідність вимогам ПДР, а тому постановою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02.03.2020 року провадження у адміністративній справі відносно неї було закрито, у зв`язку із відсутністю у її діях складу правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

Апеляційний суд погодився з правовою оцінкою районного суду при розгляді адміністративної справи, висновку експерта №443-А, вважав його повним, науково обґрунтованим із наданням чітких відповідей на поставлені питання. Судовим експертом Карлєчуком Л.Д., на думку апеляційного суду, було зроблено мотивований висновок, при цьому ним до уваги взято усі матеріали справи, пояснення усіх учасників ДТП, а також свідка.

Окрім того, іншим судовим експертом в рамках адміністративної справи було проведено комплексне транспортно- трасологічне дослідження механізму і обставин ДТП від 27.06.2019 року №172/13-29, де було встановлено, що саме водій ОСОБА_2 мала технічну можливість уникнути даної ДТП і тільки в її діях вбачається невідповідність вимог пункту 12.3 ПДР, що з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з настанням ДТП. Експертом зазначено, що водій ОСОБА_2 не тільки не вжила заходів до застосування своєчасного екстреного гальмування, аж до повної зупинки, а здійснила маневрування керованого нею автомобіля ліворуч по ходу свого руху, виїхала на смугу для розвороту, де вже стояв її автомобіль і допустила з ним зіткнення.

Зазначає, що в даній цивільній справі за клопотанням відповідача була проведена судова автотехнічна експертиза №СЕ19/114-21/1246-ІТ від 09.04.2021 року, відповідно до висновку якого, її автомобіль виконав перестроювання з крайньої правої смуги для руху на смугу для розвороту за 4 секунди, а відповідно до розрахунку експерта її автомобіль знаходився в цей час на відстані 66,7-77,8 метрів від місця зіткнення в момент виникнення небезпеки для її руху, при повному зупинному шляху автомобіля 38,9-49,3 метра в даній дорожній ситуації, ОСОБА_2 мала технічну можливість зупинитись до лінії руху її автомобіля, навіть незалежно від траєкторії її руху.

Судом першої інстанції не взято до уваги наявні в матеріалах справи докази, а саме висновок судової автотехнічної експертизи Львівського НДЄКЦ МВС України за СЕ 19/114-21/1246-ІТ від 09.04.2021 року, висновок судової автотехнічної експертизи Чернівецького НДЄКЦ МВС України за №443-А від 18.12.2019 року, дослідження судового експерта за №172/19-29 від 27.06.2019 року, фото таблицю і відеоматеріали, тому неправомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Усі судові експерти в адміністративній і в цивільній справі прийшли до висновку про те, що зіткнення обох транспортних засобів мало місце на смузі розвороту, куди ОСОБА_2 згідно п.12.3 ПДП повертати категорично було заборонено, тому безумовно є тільки її вина у даній ДТП.

Таким чином враховуючи наведені докази, суд першої інстанції повинен був визнати винною в скоєнні ДТП, яке мало місце 16.06.2019 року, водія ОСОБА_2 , та задовольнити в повній мірі заявлений цивільний позов, натомість Шевченківський районний суд м. Чернівці дані докази не врахував, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи і виніс не справедливе рішення.

Просила скасувати рішення суду першої інстанції, і ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції в повному обсязі не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відносно відповідача, як водія, ОСОБА_2 , в законному порядку не встановлено складу адміністративного правопорушення, і вина останньої не встановлена жодним документом у порядку кримінального або адміністративного судочинства, що є однією з обов`язкових ознак адміністративного правопорушення. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не настала, тому у ПАТ «Страхова компанія «Уніка» відсутні правові підстави для визнання даної події страховим випадком, та відповідно, для виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 .

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх такими що не відповідають нормам права та обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт З частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2019 року відносно позивача ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення БД №297499, у якому зазначено, що біля 15:10 год. ОСОБА_1 керувала автомобілем Volкswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_1 рухаючись у напрямку м. Чернівці під час руху не переконалася, що це буде безпечно, тому допустила зіткнення з автомобілем Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , спричинила пошкодження двох автомобілів, чим порушила вимоги п.10.1 та 10.1 ПДР, за що наступає відповідальність за.ст.124 КУпАП. (т.1 а.с. 22-23).

Постановою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02.03.2020 року у справі №720/1338/19 провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. (а.с.25-26, Т.1; 19-20, т.2).

   19.03.2020 року ОСОБА_1 зверталася до Патрульної поліції в Чернівецькій області щодо складання відносно ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП та проведення службового розслідування відносно поліцейської роти №2 БУПП в Чернівецькій області капрала поліції Кошай С. (а.с.58-61, т.1).

Управління патрульної поліції в Чернівецькій області листом «Про розгляд звернення» від 06.04.2020 року №3-189/41/29/03 2020 повідомило ОСОБА_1 , що оскільки з дня вчинення правопорушення минуло три місяці, провадження по справі не може бути розпочате у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП; застосувати до поліцейського дисциплінарне стягнення не вбачається за можливе у зв`язку із тим, що з дня вчинення дисциплінарного проступку минуло понад шість місяців. (а.с. 62-63, т.1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення майнової та немайнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_2 , не встановлена жодним документом у порядку кримінального або адміністративного судочинства та в законному порядку не встановлено складу адміністративного правопорушення.

Однак такі висновки суду є помилковими та спростовуються наступним.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухонебезпечних  і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частини перша - друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Тлумачення статті 1188 ЦК України свідчать про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також вини заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише з вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із матеріалів справи по відношенню до ОСОБА_2 , яка керувала автомобілем марки Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_2 , протокол про адміністративне правопорушення не складався, тому питання про притягнення його до адміністративної відповідальності за  статтею 124 КУпАП не вирішувалось.

Колегія суддів зазначає, що пропуск строку притягнення особи до адміністративної відповідальності не є реабілітуючими підставами та не свідчить про відсутність події дорожньо-транспортної пригоди, однак оскільки у розумінні положень КУпАП наявні обставини, які виключають провадження у справі, це не перешкоджає учасникам дорожньо-транспортної пригоди вирішувати питання про відшкодування майнової шкоди, в тому числі в разі розгляду справи в порядку цивільного судочинства з урахуванням, при необхідності, матеріалів адміністративної справи.

Не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає, що у рамках розгляду адміністративної справи наявні висновок експертного дослідження №172/19-29 від 27.06.2019 року за результатами проведення комплексного транспортно-трасологічного дослідження та дослідження механізму і обставин дорожньо-транспортної пригоди, висновок експерта №443-А від 18.12.2019 року та висновок експерта №094 від 23.01.2020 року, під час розгляду даної цивільної справи наявний висновок експерта №СЕ-19/114-21/1246-ІТ від 09.04.2021 року.

Проаналізувавши вказані докази колегія суддів зазначає, що висновок експертного дослідження №172/19-29 від 27.06.2019 року та висновок експерта №094 від 23.01.2020 року, не є належними доказами підтвердження чи спростування вини учасників дорожньо-транспортної пригоди, оскільки ні в першому ні в другому випадку експерти не попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків за статтями 384,385 КК України.

Стаття 102 ЦПК України визначає вимоги до висновку експерта.

Зокрема, відповідно до ч.1-5 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.  Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.  Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.  Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.  Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.  

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.  Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини (ч.6-8 ст. 102 ЦПК України).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, сторонами ( стороною ) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу).

Відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Експертні дослідження виконуються в порядку, передбаченому для проведення експертиз. Хід і результати таких досліджень викладаються у висновку експертного дослідження.

     Експертне дослідження №172/19-29 від 27.06.2019 року та висновок експерта №094 від 23.01.2020 року не містить положень, які забезпечують правильність висновку та дослідження (зокрема попередження експерта про кримінальну відповідальність).

Що стосується висновку експерта №СЕ-19/114-21/1246-ІТ від 09.04.2021 року, який колегія суддів не приймає до уваги як належний доказ по справі, враховуючи наступне.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2020 року клопотання відповідача ОСОБА_2 про призначення судової автотехнічної експертизи задоволено та призначено по справі експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2020 року, змінено. Виключено з резолютивної частини ухвали абзац третій, що стосується вихідних даних. Доповнено резолютивну частину ухвали суду першої інстанції наступним змістом: «Для проведення експертизи направити експерту матеріали цивільної справи №727/4812/20» та копії матеріалів адміністративної справи №720/1338/19» (а.с.98 т.2).

Однак висновок експерта №СЕ-19/114-21/1246-ІТ від 09.04.2021 року, був здійснені на підставі вихідних даних, які були виключені постановою Чернівецького апеляційного суду від 03.12.2020 року (а.с.135 зв т.2).

Крім того, висновок експерта не є однозначним і чітким, оскільки в ньому наведені альтернативні дані щодо відстані виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 відносно місця зіткнення транспортних засобів «30 метрів», «66,7-77,8 метрів».

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у справі №761/38133/19вказано, зокрема, на таке:  Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

     Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

     Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Як вбачається із висновку експерта №443-А від 18.грудня 2019 року судовий експерт Чернівецького НДЄКЦ МВС України Карлєчук Л.Д., який був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,384 КК України, зробив експертний висновок про те, що в дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 16.06.2019 року, водію ОСОБА_1 необхідно було керуватись вимогами дорожніх знаків 5.16 – «Напрямок по смугах», 5.26 «Місце для розвороту» та пунктів 10.1 і 10.4 ПДР, однак в даній дорожній обстановці вона своїми одноосібними діями не мала технічної можливості уникнути даної ДТП, а тому в діях ОСОБА_1 не вбачається не відповідності вимогам ПДР, які б могли перебувати в причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_2 мала технічну можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди, оскільки в її діях вбачається невідповідність вимогам п.12.3 ПДР, що перебуває у причинному зв`язку із настанням ДТП.

Висновок експерта колегія суддів вважає такими, що повністю узгоджуються з обставинами, встановленими у справі, повним, обґрунтованим із наданням чітких відповідей на поставлені питання, та іншими доказами у справі, дослідженими в судовому засіданні, а тому є об`єктивними.

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до п.10.1 ПДР - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

П. 10.4 ПДР передбачено, що перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в`їзду на перехрестя, де організовано круговий рух напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою. Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині — і попутним транспортним засобам. Водій, що виконує поворот ліворуч, повинен дати дорогу попутним транспортним засобам, які рухаються попереду нього і виконують розворот.

У пункті 12.3. ПДР вказано, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Під технічною можливістю запобігання ДТП називають такі дії водія у визначений момент дорожньої обстановки, які при використанні граничних експлуатаційних якостей транспортного засобу дозволяють уникнути пригоді шляхом зниження швидкості, зупинки транспортного засобу або його маневру.

Дослідивши матеріали справи, копії матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , проаналізувавши всі докази надані сторонами, колегія суддів зазначає, що під час руху автомобіля марки Volкswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_1 в діях водія ОСОБА_1 вбачається невідповідність вимог п.10.1 і 10.4 ПДР, так як вона своїми діями створила небезпеку для руху водію позаду їдучого автомобіля марки Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , змушуючи її змінювати напрямок руху свого автомобіля, однак саме дії водія ОСОБА_2 перебувають у причинному зв`язку із настанням ДТП, оскільки при виникненні небезпеки для подальшого її руху у виді здійснення маневру водієм ОСОБА_1 , вона мала можливість уникнути зіткнення шляхом застосування гальмування. Не застосовувавши гальмування водій ОСОБА_2 здійснила об`їзд автомобіля Volкswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_1 , тобто здійснила маневрування керованого нею автомобіля ліворуч по ходу свого руху, у зв`язку з чим відбулося зіткнення двох автомобілів.

Разом з тим колегія суддів, зазначає, що зіткнення даних транспортних засобів відбулося на межі розділювальної смуги і смуги для розвороту, тому при таких обставинах, вказані невідповідності п.10.1 і 10.4 ПДР в діях ОСОБА_1 не перебувають у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Постановою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02.03.2020 року, яка набрала законної сили, провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП України, у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти – це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Суд першої інстанції не врахував, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Постанова суду про відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП України, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження №61-31395сво18).

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Для визначення вартості матеріального збитку позивач ОСОБА_1 звернулася до суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , що діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача МФ № 6881 від 16.05. 2009 року та надано звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №42-2077 від 14.05.2020 року.

Вартість матеріального збитку завданий власнику автомобіля Volкswagen-Tiguan д.н.з.  НОМЕР_1 , на дату оцінки, становить 240000,34 грн., (а.с.65-90 т.1), та відноситься до збитків, які позивач понесе відновлюючи свої порушені права.

Частина 2 ст. 1187 ЦК України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, при цьому обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або іншій третій особі. Відповідно до ст. 1194 ЦК України - особа, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зокрема, у правовій позиції ВСУ, викладеної як додаток до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 червня 2014 року № 6-49цс14 вказано, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, зокрема й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала цю шкоду, у загальному порядку. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, таке ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобов`язанні ним є страховик. Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

23.02.2019 року між ПрАТ СК «Уніка» та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3183620. Предметом страхування за полісом є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані із відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_2 , ліміт страхової суми за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 гривень.

З огляду на вищевикладене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник і страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Таким чином, дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ СК «Уніка» із заявою-повідомленням про страховий випадок (ДТП) та заявою про страхове відшкодування (а.с.53-55 т.1).

Згідно з п.12.1 ст.12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Із врахуванням суми завданих збитків у розмірі 240000 гривень, із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» слід стягнути на користь ОСОБА_1 страхову суму за шкоду заподіяну майну, із врахуванням розміру франшизи, у сумі 98 000 гривень.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З врахуванням положень статті 1194 ЦК України, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду непокриту страховим відшкодуванням на загальну суму 141 000 гривень.

Разом з тим, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз`яснень, наданих у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральну шкоду апелянт ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, вона зазнає моральних переживань через відсутність коштів на відновлювальний ремонт автомобіля, пошкодження якого порушило її нормальні життєві зв`язки, оскільки вона змушена займатися ремонтом автомобіля, товарний вигляд якого значно погіршився, відповідно і зменшилася його вартість. Крім того, змінила звичний спосіб життя, оскільки з моменту аварії не має змоги користуватися автомобілем, змушена їздити громадським транспортом, користуватися послугами таксі.

Розмір моральних страждань оцінює у 50000 гривень, які просить стягнути на свою користь.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши наявність підстав для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за шкоду, завдану ДТП, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вказаних вимог, оскільки заявлена сума моральної шкоди є значно завищеною, і з урахуванням вищевказаних обставин, підлягає зменшенню, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 гривень, так як саме по собі пошкодження майна позивачки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричинило завдання їй моральної шкоди.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання відповідача ОСОБА_2 винною у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП , оскільки законодавчо не визначено, що в порядку цивільного судочинства можливо притягнути особу до адміністративної відповідальності.

Особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних обставин (правова позиція Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 686/10520/15; від 08.05.2018 у справі № 922/2026/17; від 21.09.2018 у справі  № 910/19960/15).

Законодавцем визначено, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позовні вимоги, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці. Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12). Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Враховуючи наведене, не можуть бути задоволені і позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 цивільним позивачем, а ОСОБА_2 цивільним відповідачем у даній справі.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Суд також враховує положення частини шостої статті 137 ЦПК України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано Договір-доручення №126 про надання правової допомоги від 03.05.2020 року (а.с.96 т.1).

До договору про надання професійної правової допомоги додано розрахунок суми гонорару про надання правової допомоги від 03.05.2020 року (а.с.97 т.1), акт виконаних робіт від 05.06.2020 року про сплату 10752 ( десяти тисяч сімсот п`ятдесяти двох) гривень, згідно договору про надання правової допомоги (а.с.158 т.1).

Відповідно до розрахунку до договору вартість послуг в загальному становить 768 гривень за одну годину роботи, а згідно розрахунку робіт (наданих послуг), правнича допомога адвоката полягала в попередній консультації щодо характеру спірних правовідносин 4 години, вивченні та правовому аналізі наявних доказів (документів) по справі 4 години, підготовки процесуальних документів 4 години, участь у судових засіданнях 2 години, на загальну суму 10752 гривні.

Однак колегія суддів зазначає, що послуга «вивчення та правовий аналіз матеріалів справ» не лише не передбачені договором про надання професійної правничої допомоги, а взагалі, не може вважатись видом професійної правничої допомоги, оскільки адвокат, виходячи зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності зобов`язаний самостійно підвищувати свій професійний рівень, а не аналізувати законодавство і судову практику на підставі договору безпосередньо при наданні правової допомоги клієнту.

Надання консультацій щодо характеру спірних правовідносин в кількості чотирьох годин є значно завищеною.

Враховуючи те що у матеріалах справи наявні клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, і зазначення деяких адвокатських послуг не підпадає під поняття надання правничої допомоги, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 6 годин, та відповідно до (6*768)=4608 гривень.

Розподіл витрат у разі часткового задоволення позову регламентується  статтею 141 ЦПК України.

Розмір витрат на професійну правничу покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем ОСОБА_1 було заявлено шість позовних вимог, 2/3 яких судом підлягають до задоволення, тому розмір витрат на правничу допомогу підлягає стягненню з відповідачів у розмірі 2/3 від суми стягнутих судом витрат на професійну правничу допомогу (4*768)=3072 гривні.

Ураховуючи, що вимоги позивача задоволені частково на суму 242000 гривень і вказана сума від суми позову 290000 гривень (141000+99000+50000) складає 83,4 %, то у відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог відповідачі ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Уніка» розмір відсоткового відношення до суми стягнутої шкоди становить з ОСОБА_2 (141000+3000гривень) – 59,5 % із ПАТ «СК «Уніка» (98000 гривень) відповідно 40,5% від суми задоволених позовних вимог, тому у такому і відсотковому співвідношенні підлягає розподіл стягнутих судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно із відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі (59,5%* 3072)=1827 гривень 84 копійки.

Відповідно із відповідача ПАТ «СК «Уніка» слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі (40,5%* 3072)=1244 гривень 16 копійок.

Таким самим чином слід здійснити розподіл судових витрат щодо сплаченого судового збору.

Звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_1 сплачуючи судовий збір, включила у ціну позову крім розміру завданої шкоди, витрати за складання автотехнічної експертизи та за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку. Однак такі вимоги не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, пов`язані із витребуванням доказів, забезпеченням доказів та пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати за складання автотехнічної експертизи та за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку, були понесені позивачем в рамках розгляду адміністративної справи, не були проведені в даному цивільному провадженні, тому не підлягають до стягненню.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог підлягають розподілу і судові витрати пов`язані із сплатою судового збору.

Розмір матеріальної і моральної шкоди яку позивач ОСОБА_1 просила стягнути становить 290 000 гривень (141000+99000+50000) – розмір судового збору за подання суду першої інстанції позовної заяви повинен був становити 2900 гривень. Розмір задоволених вимог становить 242 000 гривень(141000+98000+3000), тобто ОСОБА_1 задоволено позовних вимог у відсотковому відношенні на 83,4 %, тобто судовий збір який повинен бути стягнути з відповідачів на користь позивача за подання до суду позовної заяви (2900*83,4%)= 2418 гривень 60 копійок.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору апеляційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача за подання апеляційної скарги становить (2418,60*150%)= 3627 гривень 90 копійок.

У відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог відповідачі ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Уніка» розмір відсоткового відношення до суми стягнутої шкоди становить з ОСОБА_2 (141000+3000гривень) – 59,5 % із ПАТ «СК «Уніка» (98000 гривень) відповідно 40,5% від суми задоволених позовних вимог, тому у такому і відсотковому співвідношенні підлягає розподіл судових витрат по платі судового збору.

Відповідно із відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання до суду позовної заяви у розмірі 1439 гривень 06 копійки, за подання апеляційної скарги у розмірі 2158 гривень 60 копійок, а всього на загальну суму (1439,06+2158,60)=3597 гривень 66 копійок.

Відповідно із відповідача ПАТ «СК «Уніка» слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання до суду позовної заяви у розмірі 979 гривень 54 копійки, за подання апеляційної скарги у розмірі 1469 гривень 30 копійок, а всього на загальну суму (979,54+1469,30)=2448 гривень 84 копійки.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 майнової та немайнової шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2022 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 майнової та немайнової шкоди, скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення матеріальної і моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду  покриту страховим  відшкодуванням на загальну суму  98 000 (дев`яносто вісім тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнові збитки непокриті страховим відшкодуванням на загальну суму 141 000 (сто сорок одну тисячу) гривень, та 3000 (три тисячі) гривень моральної шкоди.

 Стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 84 копійки, витрат  на сплату  судового збору за подання  позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3597 (три тисячі п`ятсот дев`яносто сім ) гривень 66 копійок.

Стягнути з  Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1   судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1244 (одна тисяча двісті сорок чотири) гривні 16 копійок, витрат  на сплату  судового збору за подання  позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) гривень 84 копійки.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови 25 травня 2022 року.

Головуючий А.І. Владичан

Судді: І.М. Литвинюк

Н.К. Височанська