Справа №760/27053/21 3/760/3119/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Ріхтер В.В., за участю секретаря судового засідання Божко Ю.В., особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Харчука О.П., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився у м. Києві, з незакінченою вищою освітою, неодруженого, ФОП, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 124 КУпАП; ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу № 326262 від 05.09.2021 року, ОСОБА_1 05.09.2021 року приблизно о 15.43 год. по вул. Нововокзальній у м. Києві керуючи автомобілем «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахував безпечної швидкості руху, дорожньої обстановки, стану транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "Ленд Ровер" державний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 13.1 ПДР України, тобто вчинив правопорушення.

Крім того, згідно протоколу № 326262 від 05.09.2021 року, ОСОБА_1 05.09.2021 року о 17.30 год. по вул. Нововокзальній у м. Києві, керував автомобілем «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, огляд на стан алкогольного сп`яніння, зі згоди водія, у встановленому законом порядку проводився у лікаря нарколога КНП «КМНКЛ Соціотерапія», чим порушив п. 2.9 а Правил дорожнього руху.

Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушень, передбачених ст. 124; ч. 1 ст. 130 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.

Загальні висновки

Дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наданих в суді пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Відповідно до п.п.1.3,1.4, 1.5, 1.9. 2.3-б ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. The United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Щодо питання наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачеого ст. 124 КУпАП, визнав повністю, підтвердив обставини, викладені у протоколі.

Згідно з п. 13.1 ПДР України водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Згідно зі ст. 124 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи, вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, повністю доведена у розумінні ст. 251 КУпАП належними та допустимими доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення, який складений у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема, щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;

- схемою місця ДТП, яка містить графічно зображені та зафіксовані об`єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив`язка об`єктів, транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об`єктів, зображених на схемі, на зворотному боці схеми зазначено характеризуючі дані транспортних засобів та відомості про їх пошкодження.

При цьому, зазначена інформація підтверджена підписами водіїв транспортних засобів, у зв`язку з чим з неї вбачається, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, дійсно порушила зазначені положення ПДР України.

- відомостями, що містяться у письмових поясненнях учасників ДТП, які кореспондуються з даними, що містяться у схемі ДТП та протоколі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, судом встановлено, що 05.09.2021 року, ОСОБА_1 05.09.2021 року приблизно о 15.43 год. по вул. Нововокзальній у м. Києві керуючи автомобілем «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахував безпечної швидкості руху, дорожньої обстановки, стану транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "Ленд Ровер" державний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 13.1 ПДР України, тобто вчинив правопорушення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП вважає, що у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 124 КУпАП.

Разом із тим, пунктом 7 статті 247 КУпАП імперативно визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Згідно положень абзацу 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті.

За таких обставин, суд враховуючи той факт, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, строки, передбачені ст. 38 КУпАП, закінчилися, вважає за необхідне, на виконання імперативних вимог п. 7 ст. 247 КУпАП, розпочате провадження у справі закрити.

Також, суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.

Щодо питання наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП категорично заперечив.

Захисником Горбача О.В. подане письмове клопотання про закриття справи через численні порушення прав ОСОБА_1 при освідуванні останнього, а також при складанні протоколу щодо нього. Одночасно звертає увагу суду на провокацію даного правопорушення зі сторони працівників поліції.

У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.

Системний аналіз змісту положень КУпАП в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ, що ураховується з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.

Сам обов`язок щодо збирання доказів, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Проаналізувавши у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібрані УПП, суд установив, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у розрізі такого.

ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Разом з тим, надані УПП докази в цій справі цим критеріям не відповідають, з огляду на таке.

На підтвердження вини водія у вчиненні адміністративного правопорушення УПП суду надано такі докази: протокол про адміністративне правопорушення, відеофіксацію, а також висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд враховує таке.

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Так, дійсно, з технічного запису убачається, на що звертає увагу захисник, що після вчинення ДТП, зазначаючи на наявність ознак наркотичного сп`яніння у ОСОБА_1 , працівники поліції пропонують останньому переставити/перемістити транспортний засіб з місця ДТП, аби він не заважав іншим учасникам дорожнього руху, що ОСОБА_1 й зробив.

Після вказаного, було проведено процедуру освідування, в результаті якого встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у стані наркотичного сп`яніння, який останній не заперечував та зазначив у лікаря, що дійсно вживав напередодні ДТП марихуану. Вказане ОСОБА_1 також підтвердив в судовому засіданні.

Однак, у подальшому, у протоколі про адміністративне правопорушення, працівники поліції вказали як час вчинення правопорушення саме той, коли самі запропонували ОСОБА_1 здійснити рух транспортного засобу.

При цьому, суд позбавлений можливості вважати зазначений такий час у протоколі технічною помилкою зі сторони працівників поліції, оскільки з технічного запису убачається, що у вказаний час ОСОБА_1 дійсно також керував транспортним засобом на прохання працівників поліції.

Таким чином, суд убачає ознаки провокації у даній спр аві.

Враховуючи це, суд вважає за можливе не відповідати на інші доводи сторони захисту, оскільки це є недоцільним, з урахуванням викладеного вище.

В силу положень п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі "Надточій проти України", п. 33 рішення у справі "Гурепка проти України").

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» зазначив, що підбурювання з боку міліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним переслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений, для того, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування.

При цьому, основні вимоги справедливості, зазначені в ст. 6 Конвенції відносяться до всіх видів злочинів, від самих незначних до особливо тяжких. Суспільний інтерес не може виправдовувати використання доказів, отриманих за допомогою провокації.

Згідно ст. 1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.

Відповідно до сформованої позиції Європейського суду з прав людини наявність державного інтересу не можна використовувати в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства». (Рішення ЄСПЛ у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Худобін проти Російської Федерації» від 26 жовтня 2006 року, «Ваньян проти Російської Федерації» від 15 грудня 2005 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року.)

Європейським судом вироблена концепція провокації, яка порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, і є відмінною від застосування законних оперативних методів попереднього розслідування. Ним встановлено, що, тоді як застосування спеціальних методів розслідування, зокрема негласних, не може саме по собі порушувати право на справедливий судовий розгляд, небезпека поліцейської провокації в результаті таких заходів передбачає, що їх застосування повинно бути обмежене зрозумілими рамками (рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви»).

ЄСПЛ зазначає, що застосування агентів під прикриттям повинно бути обмежене, співробітники поліції можуть діяти таємно, але не займатись підбурюванням (рішення ЄСПЛ від 9 червня 1998 року у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії»).

Під провокацією (поліцейською) ЄСПЛ розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб`єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).

Фактично, матеріалами відео фіксації підтверджено, що пропозиція керувати транспортним засобом була спровокована самими працівниками поліції, які у подальшому склади протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП за фактом керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння. Крім того, поліцейські, наполягаючи на тому, що ОСОБА_1 має ознаки наркотичного сп`яніння, не тільки не відсторонили ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, а навпаки дали вказівку здійснювати рух транспортним засобом.

Таким чином, мала місце провокація вчинення правопорушення працівниками поліції у розумінні ЄСПЛ, тобто схиляння суб`єкта до певних протиправних дій з метою подальшого їх виявлення та порушення питання адміністративного переслідування.

Суд зауважує, що в деяких інших справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

При цьому, слід відмітити, що процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача і судді, і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (див. наприклад пункти 75-79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Карелін проти Росії», пункт 54 справи «Озеров проти Росії», пункти 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»).

У зв`язку із чим Суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.

Не має Суд можливості, з огляду на норми КУпАП, і залучати для участі у справах такої категорії прокурорів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, тим самим не забезпечив розгляд провадження з дотриманням ст. 6 Конвенції.

За таких обставин, суд вважає за необхідне провадження у справі закрити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Згідно п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

У зв`язку з тим, що дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин, визначених п. 1) ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-36, 124, ч.1 ст.130, 251, 252, 283-285, 307-308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Ріхтер В.В.