справа № 2-106/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2011 року липня 20 дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря - Майної Г. Є.,

з участю: відповідача ОСОБА_1 ,

представників: позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовами ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

Відповідач позов визнав частково, заперечуючи придбанням нерухомого майна, зареєстрованого у державному реєстрі прав власності, хоч і під час шлюбу, проте за особисті кошти.

Представники позивача в судовому засіданні виклали доводи позовної заяви, з поданням якої у вересні 2006 року через суд пред`явлений позов на предмет поділу спільного з відповідачем майна, набутого позивачем у шлюбі, з підстав відсутності згоди між ними та необхідності відступу від засад рівності часток на користь позивача з урахуванням проживання з нею спільно дочки, яка походить від них як подружжя, і усиновленого відповідачем сина, інтереси яких мають враховуватися. У зв`язку з цим просили присудити на користь позивача автомобіль, квартиру в будинку на АДРЕСА_1 , і приміщення магазину на АДРЕСА_2 , а відповідачу виділити в натурі квартиру в будинку на жилому масиві « АДРЕСА_3 , з наявними в ній побутовою технікою і меблями та два автомобілі.

Відповідач в судовому засіданні визнав вартість речей, віднесених позивачем до предмета спору, факт перебування у дійсному другому шлюбі з позивачем та визнав спільною сумісною власністю подружжя квартиру в будинку на АДРЕСА_1 . Вказав, що квартира в будинку на жилому масиві « АДРЕСА_3 , за судовими рішеннями визнана спільною сумісною власністю його і дружини за першого шлюбу, через що позивач не вправі на неї претендувати. Наполягав, що на АДРЕСА_2 , він за батьківські гроші, які йому були передані в дар в установленому законом порядку, придбав квартиру, переобладнану за ці ж кошти під магазин. З приводу автомобілів пояснював, що ці речі придбані за кредитні кошти, і один з цих автомобілів він передав у володіння та користування позивача. Вважав, що спір між ними заснований на тому, що позивач бажає нечесним шляхом за собою одноособово залишити квартиру і магазин, що позивач використовує у своїх комерційних цілях з отриманням прибутку, який не хоче втрачати. Стверджував, що син досяг повноліття і закінчив навчання у 2009 році, відповідач аліменти на дочку сплачує добровільно в розмірі 1 000 гривень щотижня, а заборгованості з цих платежів з травня 2011 року немає. Не заперечував проти присудження позивачу в натурі квартири в будинку на АДРЕСА_1 , та меблів.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про задоволення позову частково, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Квартира в будинку на жилому масиві « АДРЕСА_3 , де нині постійно проживає відповідач, придбана у жовтні 1990 року відповідачем під час шлюбу із ОСОБА_6 у члена житлово-будівельного кооперативу № 286, який повністю сплатив пайові внески у 1985 році, що доказуванню не підлягає згідно з ст. 61 ЦПК України як встановлене рішенням Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.06.2009.

ОСОБА_5 і ОСОБА_1 09.10.1991 уклали шлюб, що підтверджено свідоцтвом (а.с. 18), і припинили шлюбні відносини між собою у вересні 2006 року, що доказуванню не підлягає згідно з ст. 61 ЦПК України як встановлене Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська в рішенні від 16.07.2007. Набуте ними протягом цього часу майно згідно з ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України і ст. 60 Сімейного кодексу України належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку.

Зі слів позивача, що не заперечував відповідач, у квартирі в будинку на АДРЕСА_1 , з нею проживають діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які за відомостями свідоцтв про записи актів цивільного стану походять від сторін як від подружжя (а.с. 18-19). Позивачем і його представниками не подано до суду будь-яких доказів, які б вказували на присудження аліментів з відповідача і їх розмір, на час виникнення у відповідача боргу з аліментів і його розмір, на тривалість погашення відповідачем цього боргу. З цих мотивів на засадах змагальності за ст.ст. 10, 60 ЦПК України суд за браком доказів відкидає, як невстановлене, будь-яке ухилення відповідача від сплати позивачу аліментів на дітей та потребу у додаткових витратах на їх утримання, як і ухилення від участі у таких додаткових витратах.

22 березня 2000 року в м. Дніпропетровську приватний нотаріус Іщенко Н. Д. Дніпропетровського міського нотаріального округу із записом у реєстрі під № 1176 посвідчила укладений цього ж дня позивачем і відповідачем договір купівлі-продажу з ОСОБА_10 , на умовах якого згідно з ст.ст. 224, 227 ЦК УРСР квартира загальною площею 139,5 м2 в будинку на АДРЕСА_1 з інвентаризаційною вартістю у 84 505 гривень 46 коп., яка складається з п`яти жилих кімнат, коридорів, кухні, туалету і санвузла, ОСОБА_10 продані позивачу і відповідачу, які сумісно купили цей товар за ціною в 1 000 гривень у спільну власність (а.с. 41).

Навесні 2006 року сторони закінчили обставляти квартиру в будинку на жилому масиві « АДРЕСА_3 , меблями, побутовою технікою та іншими предметами звичайної обстановки і вжитку на запозичені позивачем для їх сім`ї кошти, що встановлено Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська в рішенні від 31.10.2007, яке залишене в силі і стало остаточним за ухвалою Верховного Суду України від 31.03.2010. Наявність цих речей за номенклатурою підтверджена складеним при свідках актом (а.с. 16-17), а їх загальну вартість відповідач беззастережно визнав. Відповідно, не підлягає доказуванню згідно з ст. 61 ЦПК України набуття сторонами спільного сумісного рухомого майна оціненого на суму 136 500 гривень, що підлягає поділу між ними в натурі.

Як визнали сторони і узгоджується з довідкою МРВ-1 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області № 14/1МР-5255 від 06.10.2006 (а.с. 27), за час спільного сімейного життя відповідачем придбані автомобілі: марки «ВАЗ-21099», 1993 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , вартістю на суму 20 000 гривень, марки «Тойота камрі», 1993 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_2 , вартістю на суму 80 000 гривень, марки «Тойота Лексус», 2006 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_3 , марки «Тойота Лексус», 2006 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_4 .

Суд в оцінці заявленої позивачем вартості спірного автомобіля «Тойота Лексус», 2006 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_3 у 300 000 гривень, яку визнав відповідач, виходить з узгодженості такої оцінки з даними укладеного відповідачем договору з АППБ «Аваль» № 014/104039/3161/73/1 від 24.07.2006 про його заставну вартість у 393 362 гривень, за якою цей автомобіль відповідачем з письмової згоди позивача переданий у заставу для забезпечення повернення ним отриманого споживчого кредиту з умовою його зберігання за місцем проживання відповідача на жилому масиві «Тополя-3», 30. У зв`язку з заявою про зменшення розміру позовних вимог з виключенням автомобіля «Тойота Лексус», 2006 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_4 з переліку майна, що підлягає поділу між колишнім подружжям, належить врахувати визнаний сторонами факт його відчуження позивачем за дорученням відповідача на підставі довіреності від 23.08.2006 в рахунок погашення їх солідарного боргу перед третіми особами.

Крім того, під час шлюбу відповідач 04.12.1999 на умовах договору купівлі-продажу придбав квартиру в будинку на АДРЕСА_4 за рахунок належного йому відповідно до ст. 24 КпШС України роздільного майна, а саме: отриманих ним згідно з ст.ст. 243, 244 ЦК УРСР від батька, ОСОБА_11 , в дар 52 635 гривень, еквівалентних 29 000 доларів США, в м. Дніпропетровську на умовах укладеного ними 08.05.1997 договору, посвідченого приватним нотаріусом Кохан Г. Л. Дніпропетровського міського нотаріального округу із записом у реєстрі під № 1159. Після придбання за час спільного сімейного життя цю квартиру відповідач переробив на вбудоване нежитлове приміщення магазину № 22 поз. 1, 2 на першому поверсі будинку під літ. «А-5» на АДРЕСА_2 , з прибудовою під літ. «А1-1» поз. 3-5 та ґанком під літ. «а» загальною площею 79,2 м2, що складається з двох торгових залів, кабінету, коридору і туалету. Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради на підставі свого рішення № 1587 від 19.07.2001 видав відповідачу 08.10.2001 свідоцтво про право власності на це нерухоме майно, набуття якого зареєстровано у державному реєстрі під № 551-153 (а.с. 15).

Позивач з 14.12.2000 набула статусу фізичної особи-підприємця, про що у виконкомі Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради отримала свідоцтво № НОМЕР_5 , і свою комерційну діяльність з торгівлі меблями та іншими непродовольчими товарами в роздріб здійснює в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на АДРЕСА_2 з 13.07.2001, що вбачається з наданого в копії свідоцтва про сплату єдиного податку в сукупності з копією картки реєстрації об`єкта торгівлі. Водночас, суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач сплачувала відповідачу, принаймні, будь-яку частку одержаних нею доходів від здійснюваної діяльності за час спільного сімейного життя, які за роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п.п. 23, 29, 30 постанови № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» мають значення за ч. 2 ст. 70 СК України для визначення часток колишнього подружжя у спільному майні під час його поділу.

Технічний паспорт на спірне приміщення магазину станом на 15.09.2006 інвентаризаційної вартості не містить (а.с. 34-37). Збірний акт вартості будівель та споруд на АДРЕСА_2 , в експлікації та оціночному акті містить посилання на балансову вартість без зазначення конкретної суми (а.с. 12-14). Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, суд згідно з ст. 60 ЦПК України приймає до уваги вказану позивачем вартість приміщення магазину після переробки на час пред`явлення позову на суму 150 000 гривень, з якою в судовому засіданні погодився відповідач, тоді як в підтвердження своїх заперечень про виконання переробки придбаної квартири лише за рахунок належного йому роздільного майна жодних об`єктивних документальних даних відповідач не надав. Так само, позивач, стверджуючи про придбання приміщення магазину у спільну сумісну власність, не лише не надала доказів, а й не змогла привести розумних пояснень джерел походження коштів та їх суму, які були б витрачені на придбання квартири і її переробку у нежитлове приміщення магазину.

Відповідно, відповідачем у формі вартості придбаної ним квартири зроблені вкладення у набуття спільного майна за рахунок роздільного майна, яке було одержане відповідачем під час шлюбу в дар, що має згідно з ст.ст. 57, 71 СК України враховуватися судом для визначення часток подружжя при зміні правовідношення спільної сумісної власності та під час присудження кожному з подружжя майна в натурі, як на те вказував Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови № 16 від 12.06.1998 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України».

Розв`язуючи спір в межах судового розгляду за ст. 11 ЦПК України, суд виходить з наявного конфлікту майнових інтересів співвласників, за якого в інтересах позивача захистити збереження status quo у володінні й користуванні в натурі спірними речами під час їх поділу в обхід Закону, а саме передбаченого порядку врахування розміру часток у спільному майні, в тому числі для розподілу плодів і доходів, за ст.ст. 358, 359 ЦК України, тим самим позивач намагається легалізувати виділ у натурі майна, що нею здійснений де-факто, без сплати відповідачу справедливих компенсацій частини його вартості.

В силу п.п. 1, 2 Прикінцевих положень СК України належить застосовувати правила КпШС України до майнових прав подружжя і підстав їх виникнення до 01.01.2004, а до прав і обов`язків, що виникли після 01.01.2004, та до порядку поділу спільного майна підлягають застосуванню правила чинного СК України, в тому числі відповідно до ст. 8 цього Кодексу із субсидіарним застосуванням ЦК України.

За встановлених обставин суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку, що позивач відповідно до ст. 69 СК України має право на поділ вказаних нею речей, крім квартири в будинку на жилому масиві «Тополя-3», 30/1/140, проте підстав за ч. 3 ст. 70 цього Кодексу для збільшення частки позивача у спільному майні під час такого поділу суд не вбачає через їх недоведеність.

Таким чином, слідуючи тлумаченню Конституційним Судом України об`єкта судового захисту в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 у справі про охоронюваний законом інтерес, у цій справі відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України підлягає вирішенню спір про порядок поділу майна із захистом інтересів позивача у спосіб припинення по суду правовідношення спільної сумісної власності згідно з ч. 2 ст. 18 СК України, проте за позивачем за ч. 2 ст. 15 ЦК України визнається право на захист тих її інтересів, як співвласника, що не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у ст. 3 ЦК України, в тому числі справедливості, добросовісності та розумності.

З урахуванням забезпеченості відповідача житлом присудження в інтересах дітей, які спільно проживають з позивачем, на її користь в натурі квартири в будинку на АДРЕСА_1 , не суперечитиме засадам розумності цивільного законодавства. Водночас, присудження позивачу в натурі також і нежитлового приміщення магазина на АДРЕСА_2 , яке нерівноцінне квартирі за вдвічі меншою корисною площею, не буде враховувати вкладення відповідачем особистої приватної власності (роздільного майна) в набуття прав на це нерухоме майно та укривання позивачем від суду і від відповідача отриманих доходів від використання цієї нерухомості, що мають істотне значення, а тому суперечитиме засадам справедливості цивільного законодавства. З цих мотивів суд, за стійким внутрішнім переконанням, доходить висновку про присудження відповідачу приміщення магазину з поділом між колишнім подружжям в натурі інших рухомих речей з огляду на виражені позивачем і відповідачем охоронювані законом інтереси в користуванні ними з урахуванням їх рівноцінності з тим, щоб розподілене майно за вартістю відповідало рівності часток.

Повага до мирного володіння майном за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вимагає попередньої повної сплати компенсації у випадку втручання у таке право з відібранням речі, чим, власне, обумовлено правило ч. 5 ст. 71 СК України, яке роз`яснював Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови № 11 від 21.12.2007. Відповідно, для дотримання рівності часток співвласників допускається стягнення компенсації на користь позивача, яка не вимагає присудження собі в натурі спірного автомобіля, яким фактично володіє відповідач.

Істотне значення для поділу спільного майна на засадах добросовісності має обтяження автомобіля «Тойота Лексус» правом застави, якою забезпечені перед третіми особами зобов`язання відповідача, який фактично ним володіє і користується. З огляду на відчуження позивачем рівноцінного автомобіля, який був у її користуванні, в рахунок погашення солідарного боргу подружжя, що виник з її вини, та порушення саме нею питання перед судом про поділ спільного майна і виділ їй її частки належить згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 71 СК України виділити такий автомобіль в натурі відповідачу з оплатою ним на користь позивача компенсації частини встановленої вартості автомобіля, як передбачено ст.ст. 364 ч. 2, 372 ЦК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок відповідача.

Розв`язавши спір, судом усунуті сумніви в праві на квартиру в будинку на жилому масиві « АДРЕСА_3 , на підставі встановлення відсутніми підстав для набуття позивачем прав на це майно, і ця квартира з володіння відповідача не вибувала, через що виконання цього рішення в частині відмови позивачу в позові на предмет поділу такої квартири як спільної сумісної власності не потребує здійснення примусових дій. З цих мотивів суд дійшов висновку, що передбачені статтею 151 ЦПК України підстави для забезпечення цивільного позову відпали, на підставі чого відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України підлягає скасуванню арешт, накладений на це майно до заміни головуючого за ухвалою судді цього суду (Романюк М. М.) від 21.09.2006. Так само, не може бути утрудненим виконання ухваленого в цій справі рішення в частині присудження відповідачу в натурі автомобіля «Тойота Лексус», який з його володіння не вибував і обтяжений правом вимоги третьої особи, на підставі чого відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України підлягає скасуванню арешт, накладений на це майно до заміни головуючого за ухвалою судді цього суду (Романюк М. М.) від 22.11.2006.

Керуючись ст.ст. 209, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Спільне майно між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 поділити:

Присудити в натурі ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_6 ) на праві приватної власності:

- квартиру АДРЕСА_5 вартістю на суму 84 505 гривень;

- автомобіль марки «ВАЗ-21099», 1993 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , вартістю на суму 20 000 гривень;

рухоме майно, що знаходиться у квартирі АДРЕСА_6 , загальною вартістю на суму 136 500 гривень за номенклатурою:

- стіл письмовий, виробництво Франція, вартістю 1200 грн.;

- стілець, виробництво Франція, вартістю 400 грн.;

- диван, виробництво Франція, вартістю 12500 грн.;

- шафа - купе (з дерева черешні), вартістю 13 000 грн.;

- бібліотека (світле дерево), вартістю 2 000 грн.;

- килим, 3 од., вартістю по 500 грн.;

- люстра, виробництво Австрія, вартістю 1200 грн.;

- комод (колір махогон), виробництво Румунія, вартістю 3 000 грн.;

- Комод (колір рожеве дерево), виробництво Франція, вартістю 3 000 грн.;

- Шафа (світле дерево), виробництво Франція, вартістю 3 500 грн.;

- Ліжко (світле дерево), виробництво Франція, вартістю 4 000 грн.;

- Тумбочки приліжкові 2 од., виробництво Франція, вартістю 1 500 грн. та 3 000 грн.;

- Пуф «NATUZZІ» (натуральна шкіра, рожевого кольору), виробництво Італія, вартістю 5 000 грн.;

- телевізор «PANASONIK», діагональ 54 см, виробництво Японія, вартістю 1200 грн.;

- Люстра, виробництво Австрія, вартістю 1 000 грн.;

- машина пральна «BOSCH», виробництво Німеччина, вартістю 2 000 грн.;

- Шафа-купе (світле дерево), виробництво Франція, вартістю 3 500 грн.;

- Комод (світле дерево), виробництво Італія, вартістю 6 000 грн.;

- Диван «NATUZZI» (натуральна шкіра, жовтого кольору), виробництво Італія, вартістю 10 000 грн.;

- Крісло «NATUZZI» (натуральна шкіра, жовтого кольору), виробництво Італія, вартістю 5 000 грн..;

- столик журнальний (натуральне дерево), виробництво Румунія, вартістю 400 грн.;

- Тумба під апаратуру, виробництво Франція, вартістю 2 000 грн.;

- Музичний центр «TECHNICS», виробництво Японія, вартістю 4 000 грн.;

- Телевізор «PHILIPS», діагональ 72 см, виробництво Німеччина, вартістю 4 000 грн.;

- Тумба - комод, виробництво Франція, вартістю 1 500 грн.;

- Стінка-буфет (світле дерево), виробництво Франція, вартістю 3 500 грн.;

- Килим ручної роботи, натуральна шерсть, жовтого кольору, вартістю 5 000 грн.;

- Люстра, виробництво Австрія, вартістю 1200 грн.;

- кондиціонер «WHIRPOOL», виробництво Франція, вартістю 2 000 грн.;

- Штори та гардини, 8 од., вартістю 10 000 грн.;

- кухня, виробництво Румунія, вартістю 5 000 грн.;

- холодильник «BOSCH», виробництво Німеччина, вартістю 3 500 грн.;

- Кухонний куточок, м`який, виробництво Румунія, вартістю 1 500 грн.;

- Стіл, виробництво Румунія, вартістю 1 000 грн.;

- Стільці 2шт., виробництво Румунія, вартістю 1 500 грн.;

- Піч газова «VICTORIA», вартістю 2 000 грн.;

- Люстра, виробництво Австрія, вартістю 400 грн.;

- Бра настінна, З од., виробництво Італія, вартістю 1500 грн.;

- Настільні лампи, 2 од., виробництво Австрія, вартістю 500 грн.;

- Телефон «SIMENS», виробництво Німеччина, вартістю 1 000 грн.;

- Відеомагнітофон «PHILIPS», виробництво Німеччина, вартістю 1 500 грн.;

Присудити в натурі ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_7 ) на праві приватної власності:

- нежитлове приміщення магазину в будинку під АДРЕСА_2 вартістю на суму 150 000 гривень;

- автомобіль марки «Тойота камрі», 1993 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_2 , вартістю на суму 80 000 гривень;

Присудити в натурі ОСОБА_1 на праві приватної власності автомобіль «Тойота Лексус», 2006 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_3 , і стягнути з нього на користь ОСОБА_5 150 000 гривень компенсації 1/2 частин його вартості.

В задоволені інших вимог ОСОБА_5 відмовити.

Скасувати арешт квартири АДРЕСА_6 і автомобіля «Тойота Лексус», 2006 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_3 , які зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 відшкодування судового збору в сумі 1 700 гривень і оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу в сумі 30 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а так само прокурором і відсутніми в судовому засіданні особами - з наступного за днем вручення його копії.

Суддя