УХВАЛА

19 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 522/22473/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра"

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Бездолі Д. О.

від 16 червня 2021 року

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Принцевської Н. М., Діброви Г. І., Савицького Я. Ф.

від 04 жовтня 2021 року

у справі за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю «Компанія "Садіра"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ",

2) ОСОБА_1 ,

про визнання договорів недійсними,

за участю представників:

позивача: Павельченка І.В.,

відповідача-1: не з`явилися

відповідача-2: Хаджи І.Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2015 року Компанія з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" та ОСОБА_1 , про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0013) № 686 від 20 лютого 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 182833 від 20 лютого 2013 року;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0004) № 690 від 20 лютого 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" та ОСОБА_1 , посвідченого посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 183095 від 20 лютого 2013 року;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу (будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) № 698 від 20 лютого 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 183559 від 20 лютого 2013 року;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу (будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ) № 694 від 20 лютого 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 183559 від 20 лютого 2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договори були укладені від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" його директором з перевищенням наданих йому повноважень, за відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про їх укладення та про надання директору Товариства повноважень на їх укладення, тобто без згоди позивача, який є єдиним учасником зазначеного Товариства.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

15 червня 2007 року відбулися збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ», на яких були прийняті такі рішення, оформлені протоколом № 3: 1) прийнято до Товариства Компанію «Садіра Лімітед»; 2) затверджено вихід з товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та передачу їх часток Товариству; 3) затверджено вклади учасників у статутному капіталі, розмір часток учасників у статутному капіталі, а також у майні та прибутку Товариства, кількість голосів на зборах наступним чином: учасник Товариства - Компанія «Садіра Лімітед» з вкладом у статутний капітал в розмірі 42 000,00 грн, розміром частки учасника у статутному капіталі 100%, кількість голосів учасника 100%; 4) підтверджено повноваження ОСОБА_3 , діючого директора Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ», призначеного попереднім складом учасників; 5) затверджено Статут Товариства в новій редакції, вирішено провести його державну реєстрацію у встановленому законом порядку, доручено з правом передоручення іншим особам ОСОБА_3 оформлення, підписання, подання та одержання всіх необхідних документів, пов`язаних з державною реєстрацією Статуту Товариства у новій редакції.

31 травня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" в особі директора ОСОБА_3, яка діяла на підставі статуту Товариства та протоколу установчих зборів засновників № 1 від 24 квітня 2007 року, на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М. О. за реєстровими №№ 2770, 2774 та 2777, придбало у власність: 1) Ѕ частину домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,7 кв.м, та надвірних споруд; 2) Ѕ частину домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,9 кв.м, та надвірних споруд; 3) будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 80,6 кв.м, та надвірних споруд; 4) земельну ділянку, площею 0,1344 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:49:001:0013; 4) земельну ділянку, площею 0,0495 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137500:49:001:0004.

20 лютого 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" в особі директора ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем були укладені чотири договори, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, а саме:

1) договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0013), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 686,

2) договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:49:001:0004), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 690,

3) договір купівлі-продажу (будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 694,

4) договір купівлі-продажу (будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 698.

На підставі зазначених договорів, укладених 20 лютого 2013 року, право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна було передане - ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні записи про право власності: № 182833, № 183095, № 183559 та № 183559.

Згідно зі статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ» (у редакції, чинній станом на момент укладення зазначених договорів) єдиним учасником цього Товариства є Компанія «Садіра Лімітед» з часткою у статутному капіталі Товариства 100%.

Відповідно до підпункту 7.3.6. пункту 7.3. Статуту Товариства до виключної компетенції загальних зборів Товариства належить, зокрема, попереднє затвердження правочинів, що укладаються від імені Товариства щодо купівлі-продажу чи відчуження будь-яким іншим чином нерухомості та/або земельних ділянок та/або інших основних засобів, надання будь-якого майна чи майнових прав товариства в заставу чи використання їх іншим чином в якості засобу забезпечення виконання зобов`язань, отримання будь-яких позик, кредитів, надання будь-яких порук, гарантій. При цьому учасники Товариства, шляхом прийняття відповідного рішення, можуть надавати директору Товариства або іншій уповноваженій особі повноваження на укладення певних правочинів, вказаних у цьому пункті, без попереднього погодження зборами учасників.

Згідно з пунктом 7.11. статуту Товариства ні директор, ні інші посадові особи Товариства, ні головний бухгалтер не мають права укладати та підписувати від імені Товариства правочини, для укладання яких необхідне попереднє погодження або рішення загальних зборів учасників, або документи, направлені на їх виконання, без попереднього погодження чи отримання відповідних рішень, виданих у зв`язку з такими правочинами зборами учасників.

У листопаді 2015 року Компанія з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" та ОСОБА_1 , про визнання недійсними зазначених договорів купівлі-продажу земельної ділянки та будинку № № 686, № 690, 694, 698 від 20 лютого 2013 року, укладених між відповідачами, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою Іриною Вікторівною, та про вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності.

3. Перебіг розгляду справи. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

За цим позовом Приморський районний суд міста Одеси відкрив провадження у справі № 522/22473/15-ц.

Зазначена справа розглядалася загальними судами у порядку цивільного судочинства. Однак Верховний Суд у складі суддів Касаційного цивільного суду постановою від 11 листопада 2020 року скасував ухвалені у цій справі рішення загальних судів, закрив провадження у справі та ухвалою від 20 січня 2021 року передав справу для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

Господарський суд Одеської області за результатом розгляду справи № 522/2473/15-ц рішенням від 16 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів належним чином наявність у спірних правовідносинах обставин його порушеного права, що, за висновком судів, є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові та у зв`язку із чим немає необхідності надавати оцінку законності оспорюваних правочинів. При цьому суди врахували та у зазначених рішенні та постанові послалися, зокрема на висновки Верховного Суду, зроблені у подібних правовідносинах та викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 та від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, щодо застосування статей 92, 97, 98, 116 Цивільного кодексу України та стосовно порушення прав та інтересів позивача спірним правочином у правовідносинах, пов`язаних з оскарженням учасником господарського товариства правочину, вчиненого від імені товариства особою з перевищенням повноважень. Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що учасник (акціонер) товариства не може звертатися до суду в інтересах господарського товариства з позовом про визнання недійсним договору, укладеного товариством, оскільки договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів учасників товариства не порушують прав та інтересів учасників такого товариства.

Крім того суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що та обставина, що частка позивача у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Аркадія» складає 100%, жодним чином не змінює суті правовідносин у цій справі, а також не виключає подібність правовідносин та неможливість застосування сформованої правової позиції Верховного Суду, викладеної у справах № 916/1914/20, № 905/2559/17, № 916/2084/17, № 904/10956/16, №910/10647/18 тощо.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Компанія з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області рішенням від 16 червня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме: статті 73, 74, 236 Господарського процесуального кодексу України, та неправильно застосували норми матеріального права, а саме:

- частину першу статті 167 Господарського кодексу України, пункти "а", "б" частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства", не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/22198/17, від 01 липня 2020 року у справі № 910/15925/18, а також висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 911/2089/14, від 01 липня 2015 року у справі №911/2435/14;

- частини першу та другу статті 232 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17;

- частини першу, другу, третю статті 203, частини першу та третю статті 215 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/22198/17 та у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 911/2435/14;

- частину першу статті 16 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку із пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 916/1411/19.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Верховний Суд ухвалою від 21 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" на рішення Господарського суду Одеської області від 16 червня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 522/22473/15-ц, призначив розгляд касаційної скарги Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" на 20 січня 2022 року о 10:15 у приміщенні Касаційного господарського суду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13 січня 2022 року.

19 січня 2022 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача-2 - ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу позивача. Зазначений відзив на касаційну скаргу був поданий відповідачем-2 безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, тобто з пропуском встановленого Верховним Судом строку для його подання. Разом з цим відповідач-2 заявив клопотання про поновлення йому строку на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись як на поважні причини пропуску цього строку на те, що ні він, ні його адвокат не отримували ухвалу Верховного Суду від 21 грудня 2021 року про відкриття касаційного провадження у цій справі та про встановлення строку на надання відзиву на касаційну скаргу, про зазначену ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вони дізналися лише 14 січня 2022 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, що унеможливило своєчасне подання відзиву на касаційну скаргу.

Вирішуючи питання про прийняття поданого відповідачем-2 відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з частиною четвертою статті 294 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому відповідно до вимог процесуального закону може бути продовженим, а не поновленим.

Однак відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просить поновити, а не продовжити процесуальний строк, встановлений судом, а також заявляє відповідне клопотання з порушенням строку, встановленого частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, тобто після закінчення встановленого Верховним Судом строку на надання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Однак Верховний Суд не вбачає підстав для продовження відповідачу-2 строку на подання відзиву на касаційну скаргу ні з підстав, наведених відповідачем-2 у відзиві на касаційну скаргу, ні з власної ініціативи з огляду на те, що наведені відповідачем-2 причини його пропуску не підтверджені жодними доказами, а тому не є поважними.

Відповідно до відмітки Верховного Суду на звороті останнього аркуша ухвали Верховного Суду від 21 грудня 2021 року зазначена ухвала була надіслана Верховним Судом 22 грудня 2021 року засобами поштового зв`язку Акціонерного товариства «Укрпошта», усім учасника справи, зокрема і відповідачу-2, якому відправлення із зазначеною ухвалою було надіслане на адресу, яка збігається з адресою, зазначеною ним у відзиві на касаційну скаргу.

Відповідно до відомостей з офіційного сайту Укрпошти, отриманими за результатом перевірки номеру відправлення, поштове відправлення № 0101616899385 з ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року, адресоване Верховним Судом ОСОБА_1 , було ним отримане особисто 28 грудня 2021 року, чим спростовуються безпідставні та неправдиві твердження відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу про неотримання ним ухвали Верховного Суду від 21 грудня 2021 року.

З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає підстав для продовження відповідачу-2 строку на подання відзиву на касаційну скаргу, не бере до уваги поданий відповідачем-2 відзив на касаційну скаргу та залишає його без розгляду.

Відповідач-1 відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом, не надав.

7. Висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зроблені за результатом розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі доводи, перевіривши дотримання та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, дійшла висновку про необхідність передачі справи № 522/22473/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

7.1. Щодо суті правовідносин у цій справі № 522/22473/15-ц.

Предметом позову у цій справі № 522/22473/15-ц, що переглядається, є визнання недійсними чотирьох договорів купівлі-продажу земельних ділянок та нерухомого майна (будинків), укладених між відповідачами у справі: Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" та ОСОБА_1 .

Позивачем у цій справі є особа, яка є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" (сторони спірних договорів) з часткою у статутному капіталі цього товариства 100%, а відповідачами є сторони спірних договорів: продавець - господарське товариство (Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ"), учасником якого є позивач, та покупець - фізична особа.

Підставою позову є те, що спірні договори були укладені від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ" його директором з перевищенням наданих йому повноважень, за відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про їх укладення та про надання директору Товариства повноважень на їх укладення, тобто без згоди позивача, який є єдиним учасником зазначеного Товариства.

Отже суть спірних правовідносин у цій справі полягає у тому, що учасник господарського товариства, яким є позивач у справі, оспорює правочини, укладені таким господарським товариством, від імені якого діяв виконавчий орган з перевищенням наданих йому повноважень, зокрема за відсутності згоди загальних зборів учасників товариства на укладення спірного правочину.

7.2. Щодо висновків Верховного Суду, сформованих у справах з подібними до цієї справи правовідносинами, та щодо подібності правовідносин у цій справі правовідносинам у справах, в яких Верховний Суд сформував висновки.

Верховний Суд зазначає про те, що у цій категорії спорів (за таких подібних спірних правовідносин) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17,

- від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17,

- від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16,

- від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18,

- від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18,

а також з урахуванням ухвал Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19.

У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема таких висновків:

1) договори, укладені посадовою особою (виконавчим органом) господарського товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.

2) інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються, тому вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства;

3) відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутні підстави надавати оцінку дійсності спірного договору;

4) учасник господарського товариства не позбавлений права ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення товариством договору, з яким учасник товариства не погоджується, та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

5) належним способом захисту права учасника господарського товариства може бути подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20 та статті 54 Господарського процесуального кодексу України. Якщо учасник господарського товариства з огляду на недостатність розміру його частки у статутному капіталі товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та / або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитків.

При цьому при формуванні зазначених висновків, Верховний Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду про те, що укладення виконавчим органом господарського товариства правочину без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства (за відсутності у виконавчого органу відповідних повноважень на укладення правочину) порушує корпоративні права позивача (учасника товариства) на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вже неодноразово передавав справи на відступ від зазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Проте Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі №910/10734, від 15 вересня 2020 року у справі №904/920/19 відповідні справи повернула на розгляд колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, та зокрема зазначила про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 мають загальний характер та не залежать від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника у статутному капіталі товариства.

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що та обставина, що позивач у цій справі є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-АРКАДІЯ» з часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 100 %, не є підставою вважати правовідносини у цій справі неподібними правовідносинам у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16, № 910/10647/18, в яких Верховний Суд сформував зазначені вище висновки

Крім того та обставина, що позивач у цій справі є учасником господарського товариства зі статусом нерезидента, також не свідчить про неподібність правовідносин у цій справі № 522/22473/15-ц правовідносинам у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16, № 910/10647/18, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, стосуються особи позивача як учасника господарського товариства, є загальними щодо будь-якого учасника господарського товариства незалежно від того, чи є він резидентом, чи нерезидентом країни, в якій зареєстроване господарське товариство.

Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду враховує, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо подібності правовідносин у справах, викладеного у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже подібність правовідносин у різних справах не означає тотожності таких правовідносин.

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що правовідносини у цій справі № 522/22473/15-ц є подібними правовідносинам у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16, № 910/10647/18, що обумовлює необхідність врахування судами при вирішенні цієї справи висновків Великої Палати Верховного Суду, сформованих у зазначених справах.

Разом з цим колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, потребують уточнення та вважає за необхідне відступити від цих висновків з огляду на таке.

7.3. Обґрунтування необхідності уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування до подібних правовідносин, зокрема в залежності від розміру частки учасника господарського товариства (позивача) в статутному капіталі товариства.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже ця норма передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Однак висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що її висновки, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 мають загальний характер та не залежать від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду, а не постановах, що свідчить про необхідність уточнення зазначеного висновку.

7.4. Обґрунтування необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду.

Виходячи з суті спірних правовідносин перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи порушені права та законні інтереси учасника та/або товариства спірними правочинами?

- чи збігаються інтереси товариства і учасника, якщо він володіє часткою 100% у товаристві?

- чи належать спірні правочини до фраудаторних (укладених товариством на шкоду його учаснику, спрямованих на виведення активів з товариства без отримання ним адекватної компенсації)?

- чи порушує ретроспективне застосування висновків Верховного Суду до спірних правовідносин принцип правової визначеності?.

Для вирішення зазначених питань Верховний Суд вирішив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.4.1. Щодо передбаченої законом можливості оскарження правочину особою, яка не є стороною такого правочину.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 Цивільного кодексу України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, ухвалених як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках, коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його недійсним (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 910/5529/19, від 01 грудня 2021 року у справі №910/10754/20, від 13 січня 2022 року у справі № 914/1962/19, від 18 травня 2022 року у справі №916/1383/21, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №753/23430/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 640/23065/14, Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 тощо).

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав.

Отже норми процесуального права передбачають можливість виникнення та існування між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом) спору щодо управління такою юридичною особою.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Учасник товариства не має права голосу при прийнятті загальними зборами товариства рішень з питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством, якщо інше не встановлено законом. Це правило не застосовується у товаристві з одним учасником.

Аналіз наведених вище норм матеріального та процесуального права у їх сукупності свідчить про те, що учасник господарського товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, учасником якого він є, якщо обґрунтує, що оспорюваний ним правочин порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Однак висновки Великої Палати Верховного Суду сформовані без урахування наведених положень закону, які у своїй сукупності передбачають можливість оскарження вчиненого господарським товариством правочину учасником такого товариства при умові доведеності факту порушення прав та інтересів такого учасника спірним правочином. Фактично зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду суперечать неведеним нормам закону.

7.4.2. Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду про непорушення прав учасника господарського товариства правочином, укладеним без згоди загальних зборів учасників.

Як вбачається зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються виключно непорушення корпоративних прав учасника.

Однак колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що Велика Палата Верховного Суду сформувала зазначені висновки без урахування можливої наявності в учасника господарського товариства інших (не корпоративних) прав, а також власних інтересів, зокрема і тих інтересів, що є пов`язаними з корпоративними правами, щодо спірного правочину, що свідчить про неповноту висновків Великої Палати Верховного Суду.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Інтерес учасника господарського товариства також може полягати у поверненні майна товариству, у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Як правило, у подібних спорах інтерес учасника господарського товариства полягає у збереженні певного майнового та фінансового стану товариства, його ліквідних активів, що обумовлює подання учасником товариства до суду позову про визнання недійсними вчинених цим товариством правочинів, які спрямовані на погіршення такого стану, є вочевидь збитковими для товариства, не мають зрозумілої економічної мети, вчиняються вочевидь всупереч інтересам товариства та майновим інтересам учасника товариства.

Фактично предметом позову у правовідносинах, подібних до цієї справи № 522/22473/15-ц, є недійсність правочину, вчиненого на шкоду іншій особі, так званого фраудаторного правочину.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

При цьому при розгляді таких позовів суду слід враховувати те, що звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За змістом частин другої та третьої статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Із конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України убачається, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (№ 905/1646/17).

Крім того колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає про те, що фактично на сьогоднішній день судова практика у корпоративних спорах у подібних до цієї справи правовідносинах формується таким чином, що суди вважають права учасника товариства не порушеними тільки через те, що учасник, а не саме товариство, звернувся з позовом про визнання правочину товариства недійсним. Такі висновки суди роблять без встановлення та дослідження конкретних обставин справи щодо укладення спірних правочинів та їх наслідків для товариства і його учасників. Цей підхід вбачається помилковим та поверхневим.

Отже, коли з товариства директором чи іншою посадовою особою виводяться ліквідні активи, безоплатно відчужується його майно, то це не може не зачіпати інтереси його учасників (як і кредиторів), оскільки вартість частки чи акцій учасника (акціонера) у статутному капіталі господарського товариства зумовлена вартістю майна товариства, і напряму залежить від розміру його чистих активів.

Якщо товариство внаслідок недобросовісних дій виконавчого органу втрачає ліквідне майно, майно, яке використовувалося в господарській діяльності, учасник не лише втрачає потенціальну можливість отримати дивіденди, про що також зазначає позивач у позові та у касаційній скарзі, але й несе інші несприятливі майнові наслідки (неможливість продати свою частку у статутному капіталі, зменшення вартості частки, яка виплачується при виході з товариства чи при його ліквідації, зупинення господарської діяльності товариства, істотне зменшення його доходів, неплатоспроможність, банкрутство та ліквідація тощо). Тобто правочин, вчинений не в інтересах товариства, може призвести до повної втрати учасником своєї власності у формі частки у статутному капіталі.

Позбавлення учасника права оспорити правочин, вчинений з порушенням вимог закону щодо права учасника брати участь в управлінні господарським товариством при вирішенні суттєвих питань, може призвести до узаконення зловживань з боку інших учасників та/або директора товариства, вчинення ними будь-яких правочинів без винесення відповідних питань на загальні збори учасників та протиправного захоплення товариства чи його майна (рейдерства).

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, вчинені від імені товариства, які є очевидно недобросовісними та призводять до порушення прав та інтересів одного з учасників.

7.4.3. Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду про неспівпадіння інтересів учасника господарського товариства та самого товариства.

Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи висновок про те, що укладення правочину без згоди загальних зборів учасників господарського товариства порушує права самого товариства, а не його учасників, виходила, у тому числі з того, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються та суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства.

Однак колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду є неправильним щодо господарського товариства з єдиним учасником, який володіє часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 100 % (або учасником який володіє значною часткою у статутному капіталі товариства, що дозволяє ухвалювати рішення від імені товариства без урахування голосів інших учасників). У таких випадках воля (інтереси) єдиного або мажоритарного учасника господарського товариства та воля самого господарського товариства по суті співпадають (збігаються).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що Закон України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин у цій справі - на момент укладення спірних у цій справі правочинів) не містив подібної норми, але на практиці волевиявлення такого товариства здійснювалося також шляхом ухвалення рішення його єдиним учасником.

Норми, що є аналогічними положенню, закріпленому у частині першій статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", існують також і в Законі України "Про акціонерні товариства".

Так, у статті 49 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлені особливості проведення загальних зборів товариством, що складається з однієї особи: 1) до товариства з одним акціонером не застосовуються положення статей 33-48 цього Закону щодо порядку скликання та проведення загальних зборів акціонерного товариства; 2) повноваження загальних зборів товариства, передбачені статтею 33 цього Закону та внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно. Рішення акціонера з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформлюється ним письмово (у формі рішення). Таке рішення акціонера має статус протоколу загальних зборів акціонерного товариства.

Крім того у спірних правовідносинах, у підпункті "ї" пункту 7.3.6. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Аркадія" вказано, що учасники товариства шляхом прийняття відповідного рішення можуть надавати директору товариства або іншій уповноваженій особі повноваження на укладення певних правочинів, вказаних у цьому підпункті без попереднього погодження зі Зборами Учасників (т. 1 а.с. 42).

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у випадках, якщо особа є єдиним учасником господарського товариства з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 100 % або є учасником, який володіє значною часткою у статутному капіталі товариства, що дозволяє ухвалювати рішення від імені товариства без урахування голосів інших учасників, такий учасник має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого господарським товариством, оскільки у такому випадку воля та інтереси учасника товариства повністю співпадають (збігаються) з волею та інтересами самого товариства.

7.4.4. Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду про можливі способи захисту порушених прав та інтересів учасника господарського товариства.

За висновком Великої Палати Верховного Суду учасник господарського товариства, який оскаржує вчинений господарським товариством правочин, з метою належного реагування на факт укладення такого договору може ініціювати скликання позачергових зборів учасників товариства для розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників), зокрема і питання про зміну директора товариства. Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Однак колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду зроблений без урахування обставин того, що в учасника господарського товариства, який ініціює у суді визнання недійсним правочину, вчиненого товариством, може існувати об`єктивна неможливість або перешкоди у скликанні загальних зборів учасників товариства, у вирішенні питання про порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників) таким спірним правочином, питання про зміну директора товариства.

У справі, що переглядається, позивач (учасник господарського товариства) посилається на обставини існування у нього перешкод у вирішенні питання зміни директора товариства. Позивач зазначає про те, що на момент виявлення факту укладення спірних у цій справі правочинів та протиправного відчуження за ними майна товариства директором цього товариства продовжувала бути особа ( ОСОБА_3 ), яка не повідомляла позивача про факт відчуження майна за спірними договорами, не передавала документацію, а вирішення питання про зміну директора господарського товариства з урахуванням того, позивач є нерезидентом, було об`єктивно тривалим та складним процесом, який включав: пошук кандидата на посаду директора у іншій (для позивача) державі; перевірку його ділових та професійних якостей; проведення загальних зборів; переклад рішення; апостилювання рішення; пересилання в Україну; проведення реєстраційних дій в умовах, коли вся документація протиправно утримувалася директором товариства та не передавалася на вимогу представників позивача.

Скаржник звертає увагу на те, що у таких умовах обґрунтованим є застосування доктрини "проникнення за корпоративну завісу" (тобто подання позову учасником, а не господарським товариством) та посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Агротексім та інші проти Греції" від 24 жовтня 1995 року, "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України від 21 грудня 2017 року.

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що учасник господарського товариства має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого господарським товариством, у разі, якщо доведе існування у нього об`єктивної неможливості або перешкод у скликанні загальних зборів учасників товариства, у вирішенні питання про порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників) таким спірним правочином, питання про зміну директора товариства, у зверненні до суду з позовом від імені товариства (рейдерське захоплення активів чи документів товариства, протидія інших учасників та посадових осіб товариства), існування ризиків неможливості ефективно захистити права у випадку затримки з поданням позову (ризики подальшого відчуження чи обтяження майна, сплив позовної давності тощо).

Крім того колегія суддів зазначає про те, що, як свідчить судова практика, часто саме звернення учасника з відповідним позовом та клопотанням про застосування заходів забезпечення дозволяє швидко заблокувати подальше відчуження майна, інші недобросовісні дії, спрямовані на утруднення повернення майна, відновлення майнових прав товариства. Тобто є ефективним способом швидко поновити свої порушені права та / або інтереси, а також запобігти подальшому порушенню прав та інтересів як господарського товариства загалом, так і учасника такого господарського товариства зокрема.

Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 також дійшла висновку те, що належним способом захисту права учасника господарського товариства може бути подання ним (зокрема разом з іншими учасниками товариства, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства), позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20 та статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо зазначеного висновку колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає про таке.

За змістом частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів судом законодавець відніс як визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої цієї статті), так і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої цієї статті).

При цьому право обрання способу захисту порушеного права та /або інтересу належить позивачу.

Отже колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що учасник господарського суду має право як на подання позову про визнання правочину недійсним, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, так і на подання позову про відшкодування збитків, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

При цьому подання одного позову не виключає подання іншого. Подання позову про визнання правочину недійсним буде узгоджуватися з пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, який передбачає можливість виникнення спору з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасником, пов`язаного, зокрема з діяльністю та управлінням такої юридичної особи, враховуючи те, що правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав.

Натомість подання позову про відшкодування збитків буде узгоджуватися з іншою нормою процесуального права: пунктом 12 частини першої статті 20 та статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду дійшовши висновку про відсутність в учасника господарського товариства права на оскарження в судовому порядку правочину, вчиненого господарським товариством, фактично поставила під сумнів наявність у такого учасника права на визнання правочину недійсним, яке як спосіб захисту передбачене законом.

Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу на те, що компенсація господарському товариству збитків директором чи іншою посадовою особою такого господарського товариства не є рівнозначним способом захисту за ефективністю порівняно з визнанням недійсним договору, оскільки протиправно відчужені за спірними договорами активи можуть значно перевищувати вартість майна, що знаходиться у власності директора і яким він може відповідати перед товариством за завдані збитки, внаслідок чого порушені права та / або інтереси господарського товариства не будуть поновлені за рахунок виконання судового рішення про стягнення збитків з посадової особи господарського товариства.

7.4.5. Щодо існуючої проблеми врахування та застосування висновків Великої Палати Верховного Суду до правовідносин за участю акціонерного товариства.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, зроблені у правовідносинах, в яких позивач є учасником товариств з обмеженою відповідальністю. Про те, як свідчить судова практика, ці висновки застосовуються судами при вирішенні спору за участю не лише товариств з обмеженою відповідальністю, але й за участю акціонерних товариств (див. постанови Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 904/9839/16, від 18 травня 2022 року у справі № 921/199/20, від 19 травня 2022 року у справі № 925/680/18).

Зазначений факт свідчить про необхідність уточнення зазначених висновків на предмет того, чи підлягають вони застосуванню до правовідносин про визнання недійсним правочину, вчиненого акціонерним товариством, в імені якого діяла посадова особа товариства за відсутності у неї відповідних повноважень, за позовом акціонера такого акціонерного товариства.

Щодо зазначеної проблеми колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає про таке.

Колегія суддів вважає, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у зазначених постановах, не можуть застосовуватися судами автоматично у всіх випадках. Врахування таких висновків вимагає від суду застосування більш гнучкого підходу і винятків.

Одним з таких винятків є правовідносини про визнання недійсним правочину, вчиненого акціонерним товариством, за позовом акціонера такого товариства.

Відповідно до частини дванадцятої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" правочин із заінтересованістю, вчинений на умовах, які за висновком залученої відповідно до цієї статті особи (незалежного аудитора, суб`єкта оціночної діяльності або іншої особи, яка має відповідну кваліфікацію) є для товариства гіршими за звичайні ринкові умови, може бути визнаний судом недійсним за позовом акціонера товариства.

Наведене свідчить про те, що норми спеціального Закону України "Про акціонерні товариства" чітко передбачають право акціонера товариства на подання до суду позову про визнання правочину, вчиненого акціонерним товариством, недійсним.

Отже колегія суддів вважає, що судовий захист учаснику господарського товариства має надаватися, зокрема у випадку, передбаченому частиною дванадцятою статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства".

7.4.6. Щодо сприйняття висновків Великої Палати Верховного Суду у правничій спільноті та суспільстві.

Верховний Суд ефективно виконує функцію із забезпечення єдності практики у тому разі, якщо сформовані ним правові висновки є аргументованими та переконливими для правничої спільноти - адвокатів, суддів, науковців та суспільства в цілому.

Колегія суддів Касаційного господарського суду звертає увагу Великої Палати Верховного Суду на доволі категоричне несприйняття висновків, зроблених у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16, № 904/3657/18, № 910/10647/18, правничою спільнотою, про що свідчать численні наукові публікації, виступи на конференціях.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16, № 904/3657/18, № 910/10647/18, сприймаються більшістю правників і суспільством як сприяння суду рейдерським захопленням, нездатність суду захистити права учасників товариств, ухвалити справедливе рішення, що негативно впливає на авторитет суду, створює для України несприятливий інвестиційний імідж.

Про несприйняття вказаних правових висновків свідчить і факт того, що колегія суддів Касаційного господарського суду вчетверте передає справу до Великої Палати Верховного Суду для відступу від зазначених висновків. З моменту як почав працювати Верховний Суд Велика Палата Верховного Суду розглянула близько 32-х корпоративних спорів, тоді як судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду вирішили за цей час більше 2,5 тисяч корпоративних спорів. Відтак, судді палати стикаються зі значно більшою кількістю аналогічних спорів і бачать ширший спектр відповідних правовідносин.

7.4.7. Загальні висновки щодо необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду.

На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про визнання недійсним вчиненого товариством правочину та надання судом такому учаснику судового захисту є можливим, за таких умов:

- якщо з позовом звертається єдиний учасник господарського товариства або учасник з вирішальним контролем, тобто учасник, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства (має можливість одноосібно формувати волю господарського товариства на вчинення значних правочинів, правочинів із заінтересованістю, інших правочинів, щодо яких статут вимагає отримання згоди загальних зборів);

- якщо з позовом звертається акціонер акціонерного товариства відповідно до частини дванадцятої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства";

- якщо учасник господарського товариства доведе існування у нього перешкод у зміні виконавчого органу товариства (рейдерське захоплення активів чи документів товариства, протидія інших учасників та посадових осіб товариства) та ризиків неможливості ефективно захистити права у випадку затримки з поданням позову (ризики подальшого відчуження чи обтяження майна, сплив позовної давності тощо);

- якщо учасник господарського товариства доведе, що мав місце правочин, вчинений з метою завдання шкоди товариству та самому учаснику (виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря).

Крім того, у разі, якщо учасник господарського товариства відновив ефективний контроль над товариством (змінив виконавчий орган) звернення такого учасника до суду з позовом про визнання недійсним вчиненого товариством правочину можливе за умови, якщо:

- товариство підтримує правову позицію учасника у справі - визнає позов, підтримало вимоги учасника у процесуальних заявах по суті спору тощо;

- товариство не зверталося з аналогічним позовом до контрагента, відсутнє рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу щодо такого спору.

Слід зазначити, що у будь-якому випадку, учасник, який звернувся до суду з відповідним позовом, має право почути відповідь на свої аргументи. Повідомлення такому учаснику, що його права не порушені просто через те, що він є учасником товариства, без встановлення обставин справи, вивчення доказів та аналізу доводів обох сторін, призводить до виникнення у позивача відчуття очевидної несправедливості та поверхневості такого судового рішення.

7.5. Щодо наявності виключної правової проблеми та ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Правила застосування актів цивільного законодавства у часі містяться у статті 5 Цивільного кодексу України, відповідно до якої акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 05.04.2001.

Отже за правилами статті 5 Цивільного кодексу України щодо дії цивільно-правових актів у часі до спірних правовідносин у цій справі слід застосовувати норми матеріального права, які були чинними станом на час виникнення цих спірних правовідносин (тобто станом на дати укладення спірних договорів - 20 лютого 2013 року).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Суть верховенства права визначена у статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в абзаці 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 та в абзаці 1 підпункту 2.1. пункту 2 мотивувальної частини рішення від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05 червня 2019 року № 3-р(І)/2019).

Отже правова визначеність гарантує, що однакові відносини, які склались в один і той же проміжок часу, не будуть врегульовані у різний спосіб.

Згідно з пунктом 3.1. рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 принцип правової визначеності передбачає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Верховенство права вимагає, щоб люди діяли відповідно до відомих їм правил. На підставі цього людина може планувати свою поведінку. Застосування правових норм зі зворотною силою суперечить людським очікуванням, правовій визначеності, порушує нормальне функціонування суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже на практиці складаються ситуації, коли висновки Верховного Суду застосовуються до правовідносин, що виникли задовго до того, як були сформовані такі висновки (ретроспективна дія висновків Верховного Суду).

Зазначене ускладнює, якщо не унеможливлює в окремих ситуаціях, можливість сторонам передбачити наслідки обраної моделі поведінки в певних відносинах.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом у 2015 році. На той момент судова практика визнавала відповідний позов учасника про визнання правочинів товариства недійсними належним та ефективним способом захисту його корпоративних прав. Більш того, відповідно до усталеної судової практики позивач звернувся з позовом до суду цивільної юрисдикції, оскільки другою стороною правочину була фізична особа. Після ухвалення рішення на користь позивача судом апеляційної інстанції (загальної юрисдикції) змінилася правова позиція Верховного Суду щодо юрисдикційності таких спорів - було визначено, що такі справи належать до юрисдикції не цивільних, а господарських судів. За таких обставин позивач був змушений починати процес наново - в суді господарської юрисдикції. На момент, коли справа потрапила на розгляд до суду господарської юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду кардинально змінила підхід щодо можливості учасника товариства оскаржувати правочини, укладені товариством (постанова від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17), внаслідок чого позов не був задоволений.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що застосування правових позицій Верховного Суду, сформованих у 2018-2019 році, до спору, який виник у 2015 році, може призвести до порушення основоположного принципу, який забезпечує верховенство права, - принципу правової визначеності.

У багатьох іноземних країнах саме Верховний Суд вирішує питання щодо надання своїм висновкам ретроспективної чи лише перспективної дії, реалізуючи таким чином принцип правової визначеності як вирішальний елемент верховенства права.

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що у цій справі наявна також виключна правова проблема, пов`язана із можливістю ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду та співвідношення такого застосування із дотриманням принципу правової визначеності.

Висновки

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати цю справу разом з касаційною скаргою Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" на рішення Господарського суду Одеської області рішенням від 16 червня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2021 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду для:

- уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, щодо їх застосування до подібних правовідносин у залежності від розміру частки учасника господарського товариства (позивача) в статутному капіталі товариства;

- відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18;

- вирішення виключної правової проблеми, пов`язаної із можливістю ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду та співвідношення такого застосування із дотриманням принципу правової визначеності.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Передати касаційну скаргу Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" на рішення Господарського суду Одеської області рішенням від 16 червня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2021 року у справі №522/22473/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець