КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/202/21 Головуючий у 1-й інст. - Жук М.В.

Апеляційне провадження 22-ц/824/2336/2022 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.

при секретарі Загородній С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 03 вересня 1994 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 . Шлюб розірваний 07 березня 2018 року. Від шлюбу мають двоє дітей - ОСОБА_5 , 1996 року народження , ОСОБА_6 , 2009 року народження.

Посилається на те, що під час перебування у шлюбі, 29 березня 1996 року, вони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку оформили на ім`я ОСОБА_4 .

Враховуючи, що квартира є спільним майном подружжя, позивач просив поділити спільне майно, визнавши за кожним із них право власності на 1\2 частину квартири .

Сторони не можуть дійти згоди щодо поділу вищевказаного майна, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задоволено.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 5 500 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, 10 грудня 2021 року представник особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи, не надав їм належної правової оцінки, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, посилається на те, що суд не врахував наявні боргові зобов`язання, які існують у ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 , і задоволення вказаного позову утруднить виконання у майбутньому рішення суду про стягнення боргу на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 .

Посилається на те, що суду першої інстанції було відомо про наявність арешту, накладеного на квартиру АДРЕСА_2 .

Посилається на те, що позов є штучним, направлений на ухилення від виконання рішення суду.

08 лютого 2022 року представник ОСОБА_3 - Завгородня Н.В. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справіОСОБА_1 - ОСОБА_8 .

Представник ОСОБА_4 - Горай Л.Й. 08 лютого 2022 року подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 - ОСОБА_8 .

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_2 придбана під час перебування подружжя ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, з урахуванням визнання ОСОБА_4 позову, суд дійшов висновку про те, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що з 03 вересня 1994 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 . Шлюб розірваний 07 березня 2018 року. Від шлюбу мають двоє дітей - ОСОБА_5 , 1996 року народження , ОСОБА_6 , 2009 року народження .

Під час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі - продажу від 29 березня 1996 року була придбана квартира за адресою : АДРЕСА_1 , яку оформили на ім'я ОСОБА_4 ( а.с. 10) .

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 69 Сімейного Кодексу України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 Сімейного Кодексу України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Норми Сімейного Кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що придбання спірного майна відбулося під час перебування сторін у шлюбі, а тому квартира є спільним майном подружжя і частки в цьому майні є рівними.

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 117рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Згідно ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним (Постанова Верховного Суду від 02 серпня 2021 року справа N 1522/19282/12)

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 - особи, яка не брала участі у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про її права, інтереси, та (або) обов`язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права або обов`язки заявника.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 зазначила, що рішення про поділ майна подружжя ОСОБА_3 утруднить виконання у майбутньому рішення суду про стягнення боргу на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , а отже, рішення суду першої інстанції порушує її права як кредитора.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків". У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Апеляційним судом встановлено, що предметом розгляду був поділ майна подружжя. Будь - яких обставин щодо цивільних прав і обов`язків ОСОБА_1 , суд у даній справі не вирішував, і в резолютивній частині рішення відсутні будь-які посилання про права і обов`язки ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга не містить доказів, що вирішення судом питання про поділ спільного майна подружжя зачіпає право, інтерес, обов`язок ОСОБА_1 , і що такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним, а тому, відкрите апеляційне провадження підлягає закриттю.

08 лютого 2022 року представник ОСОБА_3 - Завгородня Н.В. подала заяву щодо відшкодування понесених витрат на правову допомогу.

Посилається на те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 поніс витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.

Представник ОСОБА_4 - Горай Й.Л. 08 лютого 2022 року подала заяву про відшкодування понесених витрат на правову допомогу.

Посилається на те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 понесла витрати на правову допомогу у розмірі 11 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Крім цього, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження розміру понесених витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги представник ОСОБА_3 - Завгородня Н.В надала суду угоду про надання правової допомоги № бн від 01 лютого 2022 року, укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Завгородньою Н.В., квитанції до прибуткового касового ордеру від 01 лютого 2022 року та від 03 лютого 2022 року про сплату коштів на суму 6000 грн та 3000 грн.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Апеляційний суд вважає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Водночас, проаналізувавши, наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, детальний опис наданих адвокатом Завгородньою Н.В. послуг, та подані документи, апеляційний суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

На думку апеляційного суду вимоги представника ОСОБА_3 - Завгородньої Н.В. про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн не є співмірними із заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 2 000 грн.

Представник ОСОБА_4 - Горай Й .Л. на підтвердження розміру понесених витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги надала суду угоду про надання правової допомоги № бн від 01 лютого 2022 року, укладений між ОСОБА_4 та адвокатом Горай Й.Л., квитанції до прибуткового касового ордеру від 01 лютого 2022 року та від 03 лютого 2022 року про сплату коштів на суму 8000 грн та 3000 грн.

Апеляційний суд вважає, що вимоги представника ОСОБА_4 - Горай Й .Л. про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000 грн не є співмірними із заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 2 000 грн.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваним рішенням суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувались, а тому в порядку п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст.п.3 ч.1 ст. 362, 367, 368, 369, 374, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року - закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 липня 2022 року.

Головуючий

Судді