Головуючий суддя в суді І інстанції

Козіна С.М.

Єдиний унікальний № 374/336/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       07 липня 2022 року              Ржищівський міський суд Київської області у складі:

             головуючої судді                Козіної С.М.,

       за участі:

       секретаря                        Папенко О.О.,

       позивача                         ОСОБА_1 (не з`явилась),

       представника позивача         ОСОБА_2 ,

       відповідачки                         ОСОБА_3 (не з`явилась),

       представника відповідачки - ОСОБА_4 ,

       представника Ржищівської міської ради Київської області - (не з`явився),

       розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Ржищівської міської ради Київської області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до Ржищівського міського суду Київської області вказану вище позовну заяву.

Ухвалою суду від 04 грудня 2020 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 27 січня 2022 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

01 липня 2022 року до суду надійшло клопотання представника відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження у справі, в якому представник просив закрити провадження у справі № 374/336/20 за відсутністю предмету спору, поданням позову до неналежного відповідача, та через те, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства на підставі п. п. 1-2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, та/або відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог на підставі ч. 3 ст. 267 ЦК України через сплив позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, а також через ймовірну повну або часткову втрату цивільної дієздатності позивачки, яку суду потрібно перевірити.

Вказану заяву представник відповідачки підтримав у судовому засіданні.

Позивачка в судове засідання не з`явилась.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 проти заявленого клопотання заперечив, зазначив, що справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосується приватноправових відносин, а саме: визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації. На сьогодні власником земельної ділянки, щодо якої розглядається спір є ОСОБА_3 , а тому саме вона є належним відповідачем в даному спорі. Щодо особистої присутності позивачки в суді, то вона скористалась своїм правом - діяти в судовому засіданні через представника.

Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась.

Представник Ржищівської міської ради Київської області у судове засідання не з`явився з поважних причин.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити згідно такого.  

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникла зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ, суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року, в справі №902/517/17).

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішенням, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Із наведеного вбачається, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення порушується право особи на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Отже, зважаючи на ту обставину, що спірні правовідносини виникають із земельних відносин та обумовлений порушенням наявного приватного права позивачки, суд приходить до висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо пред`явлення позову до ненаженого відповідача, то слід роз`яснити таке.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідно до правової позиції висловленої в Постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року, прийнятої в справі № 904/1039/20, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натоміть установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

При цьому ВС зауважив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Також суд не може погодитись з твердженням представника відповідачки про відсутність предмету спору з огляду на таке.

Верховний Суд в постанові від 23 грудня 2020 року, прийнятій у справі № 522/8782/16-ц, зазначив, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Щодо допиту позивачки ОСОБА_1 в якості свідка слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. В ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

Відповідно до ст. 92 ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

У відповідності до положень ст. 92, 234 ЦПК України питання про допит позивачів та третіх осіб в якості свідків може буде вирішено судом при розгляді справи по суті в разі надання ними на це згоди або за їх власною ініціативою.

Щодо похилого віку позивачки, її правоздатності та дієздатності суд зазначає.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексам, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Системний аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду позивач у справі має бути фізичною або юридичною особою, яка існує, та повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України).

При цьому норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у Постанові від 17 липня 2019 року по справі № 497/2691/15-ц.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Як наслідок, в задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження у справі слід відмовити.

       Керуючись ст.ст. 255, 260, 353 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

       В задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження у справі, - відмовити.

        Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

       Повний текст ухвали складено 11 липня 2022 року.

Суддя