ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року м.Суми

Справа №2-581/2010

Номер провадження 22-ц/816/469/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів -          Собини О. І. ,  Левченко Т. А.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

учасники справи:

стягувач – Публічне акціонерне товариство «Українська Інноваційна Компанія»,

боржник – ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Ковпаківський відділ державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – адвоката Кузьміка Дениса Вікторовича на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2021 року, в складі судді Алфьорова А.М., постановлену в м. Суми,

                                                      в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду в жовтні 2021 року із заявою, представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб адвокат Кузьмік Денис Вікторович просив суд замінити стягувача у виконавчому провадженні № 48654833 з ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ЄДРПОУ 05839888) на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як спеціального суб`єкта – державної установи, яка здійснює передбачені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження ліквідатора АТ «Укрінбанк», як неплатоспроможного банку, управління його майном (активами) та задоволення вимог кредиторів.

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.02.2010 року у справі № 2-581/2010 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (ідентифікаційний код 05839888, скорочена назва ПАТ «Укрінбанк») заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 692,54 грн. Зазначив, що на виконання рішення суду видано 13.03.2010 виконавчий лист № 2-581/2010, за яким стягувачем визначено ПАТ «Український інноваційний банк». Вказав, що станом на 06.10.2021 року за інформацією з АСВП стягувачем зазначено ПАТ «Українська інноваційна компанія». Стверджував, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ( далі Фонд, Фонд гарантування), як державна установа, яка у відповідності з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та на підставі відповідних рішень Національного Банку України здійснює процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк», управління його майном задоволення вимог кредиторів, а відтак є єдиним належним правонаступником зазначеного платоспроможного банку, вважає, що внаслідок вказаних реєстраційних дій, вчинених з порушенням та всупереч вимог чинного законодавства, а ні ПАТ «УКРІНКОМ», а ні ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набули ознак спеціальної правосуб`єктності фінансової установи, які до цього мав АТ «Укрінбанк».

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено факту процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні, тому підстави для заміни сторони виконавчого провадження відсутні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Кузьмік Денис Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким, замінити стягувача у виконавчому провадженні № 48654833 з ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ЄДРПОУ 05839888) на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як спеціального суб`єкта – державної установи, яка здійснює передбачені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження ліквідатора АТ «Укрінбанк», як неплатоспроможного банку, управління його майном (активами) та задоволення вимог кредиторів.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не враховано висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16. Стверджує, що судом не взято до уваги положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-ІХ від 13.05.2020 року.

Публічне акціонерне товариство «Українська Інноваційна Компанія» надало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти змісту і вимог апеляційної скарги, оскільки відповідно до ст. 55 ЦПК України  процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав та обов`язків  сторони у справі до іншої  сторони у зв`язку із вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Представник  Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник товариства в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, проти доводів викладених в ній заперечував та просив суд в її задоволенні відмовити. 

Інші учасники справи до суду не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином повідомлені.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлені обставини, які вбачаються з матеріалів справи та не оспорюються  учасниками справи про те, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.02.2010 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ «Український інноваційний банк» суму заборгованості у розмірі 13 692,54 грн. Станом на 06.10.2021 року за інформацією з АСВП стягувачем зазначено ПАТ «Українська інноваційна компанія». В той же час, Фонд гарантування, як державна установа, яка у відповідності з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та на підставі відповідних рішень Національного банку України здійснює процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк» та управління його майном для задоволення вимог кредиторів.

Під час апеляційного розгляду судом, на підставі визнаних учасниками справи обставин (а.с. 58-69, 90-93, 177-185, 227-231), встановлено, що на підставі постанови правління Національного банку України № 934 від 24.12.2015 року ПАТ «Український інноваційний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалено рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» № 239від 24.12.2015 року.

22.03.2016 року правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Укрінбанк» ухвалено постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Процедура ліквідації ПАТ «Укрінбанк», як і виконавче провадження № 48654833, не завершені.

На даний час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань юридична особа із назвою публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» не зареєстрована. Під ідентифікаційним кодом юридичної особи 05839888 в реєстрі зареєстроване публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (скорочена назва ПАТ «УКР/ІН/КОМ»).

Згідно вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року у справі № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі № 11-рп/2012).

У рішенні у справі «Янголенко проти України» від 10.12.2009 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 р. (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон № 1404-VІІІ) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону № 1404-VІІІ визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 914/3587/14 (провадження № 12-34гс19).

Згідно вимог ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VІІІ, - у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

В пунктах 12, 13 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5) (далі – Інструкція) зазначено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.

Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до абз. 1 пункту 14 розділу II Інструкції, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування без процедури реорганізації (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець за наявності підтвердних документів (про внесення змін до установчих документів, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, довідки органу державної реєстрації актів цивільного стану, копії паспорта) своєю постановою змінює назву сторони виконавчого провадження. Така постанова виконавця приєднується до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 442 ЦПК України, - у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Таким чином, з приписів абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VІІІ, пункту 12 розділу II Інструкції та ст. 442 ЦПК України вбачається, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. При цьому, в абз. 2 ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VІІІ та абз. 1 пункту 14 розділу II Інструкції встановлено випадки, за яких виконавець своєю постановою змінює назву сторони виконавчого провадження.

В постанові від 09.12.2019 року у справі № 17/32 Верховних Суд вказав, що на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», п. 14 р. II Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження. Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 914/3587/14.

Отже, чинним законодавством передбачено, що заяви сторін або заінтересованих осіб про заміну сторони її правонаступником розглядає суд, а заяви про зміну найменування юридичної особи розглядає виконавець.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 20.11.2013 р. у справі № 6-122цс13, заміна сторони виконавчого провадження відбувається на будь-якій стадії судового процесу, тоді як виконавче провадження його завершальна стадія. Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з вибуттям право посередника після постановлення щодо нього судового рішення і заміни його правонаступником, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва, в тому числі й у виконавчому провадженні, є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Отже, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони, тобто перевірити наявність правонаступництва у матеріальних відносинах.

В ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23.02.2012 року (далі – Закон № 4452-VI) зазначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 3 Закону № 4452-VI, поміж іншим, встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд гарантування  є самостійною юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, а тому  є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду гарантування.

Фонд гарантування  є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України.

Фонд  гарантування є установою, що не має на меті отримання прибутку.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України та законодавством України.

Відповідно до ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: 1) веде реєстр учасників Фонду; 2) акумулює кошти, отримані з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів кожним учасником Фонду; 3) інвестує кошти Фонду в державні цінні папери України та облігації міжнародних фінансових організацій, що розміщуються на території України; 31) здійснює емісію корпоративних облігацій у порядку та за напрямами залучення коштів, визначеними цим Законом, і видачу векселів у випадках, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; 4) здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; 5) здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; 6) бере участь в інспекційних перевірках проблемних банків за пропозицією Національного банку України; 7) застосовує до банків та їх керівників відповідно фінансові санкції і накладає адміністративні штрафи; 8) здійснює заходи щодо: підготовки до запровадження процедури виведення банку з ринку, у тому числі організаційні заходи щодо проведення відкритого конкурсу та визначення найменш витратного способу виведення банку з ринку; проведення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, у тому числі шляхом виконання плану врегулювання, здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку; 9) здійснює перевірки банків відповідно до цього Закону; 10) надає фінансову підтримку банку відповідно до цього Закону; 11) здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у їхній діяльності та прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам; 121) звертається з відповідними запитами до клієнтів, вкладників та інших кредиторів банку в порядку, встановленому Фондом; 13) здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону; 14) вивчає та аналізує тенденції розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками Фонду.

Фонд здійснює інші функції в межах своїх повноважень, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно вимог ч. 1 ст. 6 Закону № 4452-VI, у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

В ч.ч. 1, 5 ст. 34, ч. 1 ст. 35, абз. 1 ч. 1 ст. 36 Закону № 4452-VI, поміж іншим, зазначено, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду.

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй всіх або частини повноважень Фонду має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; 2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; 3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду не має права обмежувати або припиняти здійснення: а) банком операцій у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 541 цього Закону; б) операцій, спрямованих на виконання нетто-зобов`язання, визначеного відповідно до статті 541 цього Закону, шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення, переданий банком на виконання зобов`язань за такою угодою; 4) повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 5) заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи; 6) звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку та/або будь-яких інших осіб стосовно банку та визнання банку потерпілим, а також заявляти від імені та в інтересах банку цивільні позови про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку; 7) залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством; 8) призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду; 9) приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов`язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю; 10) зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі; 11) вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 48 Закону № 4452-VI, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; 5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх. Цей пункт не застосовується до правочинів, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 541 цього Закону; 7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов`язковому зберіганню; 8) здійснює повноваження, визначені частиною другою статті 37 та статтею 38 цього Закону; 9) здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; 10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов`язань перед банком).

Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.

Відповідно до ч. 7 ст. 104 ЦК України, особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

В ч.ч. 5-8 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 року (далі – Закон № 2121-III) зазначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що були підставою для її початку.

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк, як юридична особа, ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звіту про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 53 Закону № 4452-VI, ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фонд надсилає Національному банку України звіт про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс.

З аналізу вищевказаних нормативних актів вбачається, що Законом № 2121-III не передбачено правонаступництво банку у разі його ліквідації, а також те, що Закон № 4452-VI не містить положень щодо визнання Фонду правонаступником банку, у тому числі, у зв`язку із проведенням процедури його ліквідації.

В постанові від 02.09.2022 року у справі № 908/1174/17 Верховних Суд вказав, що незалежно від того, чи проведена ліквідація банку чи ні, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є правонаступником банку у відповідності до положень чинного законодавства, оскільки здійснював лише владні повноваження щодо введення тимчасової адміністрації (ліквідації) банку в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 333/4351/18, від 24.09.2020 року у справі № 334/8020/18, від 20.10.2020 року у справі № 334/401/14 та в ухвалі Верховного Суду від 15.06.2020 року у справі № 334/1913/16-ц.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, на підставі встановлених обставин, дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, про те, що заявником не доведено факту процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні, тому підстави для заміни сторони виконавчого провадження відсутні, і обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-ІХ від 13.05.2020 року, якими вносились зміни до нормативно-правових актів, в тому числі до Закону № 2121-III та Закону № 4452-VI, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки висновків місцевого суду не спростовують, позаяк внесені до зазначених законів зміни не встановлюють та не передбачають підстав визнання Фонду правонаступником банку, у тому числі, у зв`язку із проведенням процедури його ліквідації.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував практику застосування норм права викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16, колегія суддів зазначає таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Обов`язковість застосування практики Верховного Суду та Верховного Суду України поширюється виключно на висновки щодо застосування конкретних норм права в подібних правовідносинах.

В постанові від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц провадження № 14-285цс18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, на який посилається апелянт, сформований у справі за інших, відмінних від цієї справи, встановлених судом фактичних обставин, і тому не є застосованими у даній конкретній справі.

Разом із цим, в пункті 203 постанови від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала наступне, - зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Інші аргументи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява № 4909/04).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, вірно визначив характер спірних правовідносин, надавши правильно правову оцінку фактичним обставинам справи.

Отже, за встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

                                                          п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб  адвоката Кузьміка Дениса Вікторовича залишити без задоволення, а ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено  14  липня 2022 року.

Головуючий -                                                                              С.С. Ткачук

Судді:                                                                                           О.І. Собина

                                                                                                     Т.А. Левченко