ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2022 р. Справа№ 927/864/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Грека Б.М.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 06.07.2022.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 29.11.2021 (повний текст складено 06.12.2021)

у справі №927/864/21 (суддя Романенко А.В.)

за позовом Виконуючого обов`язки керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача

1) Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області,

2) Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

до 1) Державного підприємства "Новгород-Сіверське лісове господарство"

2) Приватного підприємства "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції"

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

В.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури (далі - прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі - Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області (далі - позивач-2) та - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державного підприємства "Новгород-Сіверське лісове господарство" (далі - відповідач-1) та - Приватного підприємства "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору №43 про обробіток землі від 27.01.2021 (надалі - Договір), укладеного між ДП "Новгород-Сіверський лісове господарство" та ПП "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції".

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачами вимог Господарського, Цивільного і Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", а саме укладення оскаржуваного договору, з метою приховування іншого правочину, договору оренди землі, що свідчить про удаваність, та є підставою для визнання цього договору недійсним у судовому порядку.

За доводами прокурора, оскаржуваний договір за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договором оренди землі, а не договором про спільну діяльність з обробітку землі, оскільки в даному випадку весь цикл вирощування сільськогосподарських культур здійснюється ПП "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції" одноособово, натомість ДП "Новгород-Сіверське лісове господарство" лише надало земельні ділянки і не приймає участі в їх обробітку та реалізації продукції, в той час як розмір винагороди, обумовлений п.3.1. Договору, є по суті орендою платою за користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 7423689800:05:000:0680, площею 78,3964га; 7423610100:05:000:0001, площею 3,7831га; 7423610100:05:000:0002, площею 19,2462га та 7423610100:05:000:0004, площею 104,7242га, та двох земельних ділянок площами 24га та 16га в межах Новгород-Сіверської міської ради.

Правовими підставами позову визначено статті 203, 215, 235 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у задоволенні позову В.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача 1 - Новгород-Сіверської міської ради, в особі позивача 2 - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до відповідача 1 - Державного підприємства Новгород - Сіверське лісове господарство, до відповідача 2 - Приватного підприємства Новгород - Сіверські аграрні інвестиції про визнання недійсним договору, відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №927/864/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачами-1 та -2 порушено вимоги Господарського, Цивільного і Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", а саме укладення оскаржуваного договору, з метою приховування іншого правочину, договору оренди землі, що свідчить про удаваність, та є підставою для визнання цього договору недійсним у судовому порядку.

За доводами прокурора, аналіз положень договору про обробіток землі №43 від 27.01.2021 свідчить про відсутність будь-яких спільних (узгоджених) дій сторін та наявність у них спільної мети, оскільки Договір не містить розподілу обов`язків між сторонами в частині обробітку землі; весь цикл виробництва та реалізація продукції повинен був здійснювати лише відповідач-2, у той час як відповідач-1 отримує винагороду за використання відповідачем-2 земельних ділянок, визначених у Договорі; положеннями оскаржуваного Договору не узгоджено види сільськогосподарських культур, що мали бути посіяні; не узгоджено критерії визначення та розподілу винагороди за Договором тощо.

Також прокурор зазначає, що такі правовідносини щодо використання земель державної та комунальної власності не можуть вважатись законними та вимагають невідкладних заходів по їх припиненню та відновленню порушених інтересів держави, оскільки відповідач-1, що користується спірними земельними ділянками на праві постійного користування, не може розпоряджатись цим майном (у тому числі передавати їх в оплатне користування іншого суб`єкта господарювання, відповідача 2).

Також скаржник зазначає, що всі докази, що залучені відповідачами до матеріалів справи на підтвердження фактичної участі відповідача-1 в спільному обробітку земельних ділянок за Договором, не можуть бути враховані судом, оскільки їх складено до 30.06.2021, тобто до внесення сторонами відповідних змін до оскаржуваного правочину (підписання відповідної угоди). На думку прокурора, відповідач-2 мав достатньо ресурсів для обробітку земельних ділянок за Договором, відтак залучення відповідачем-1 третіх осіб (підрядників), було недоцільним та призвело до нераціонального витрачання коштів державним підприємством.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2021 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №927/864/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Чорногуза М.Г., Грека Б.М.

Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов лист, до якого додано платіжне доручення №3469 від 28.12.2021 про сплату судового збору в розмірі 3405,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №927/864/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/864/21.

Від Господарського суду Чернігівської області надійшли матеріали справи №927/864/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №927/864/21. Призначено справу до розгляду на 01.03.2022.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

01.04.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Зокрема, відповідач-2 зазначає, що доводи прокурора про те, що договір про обробіток землі №43 від 27.01.2021 є удаваним та вчинений сторонами з метою приховування іншого правочину (договору оренди землі) є такими, що не відповідають дійсності.

Відповідач-2 звертає увагу, що в силу приписів частини 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укладати договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Положення договору про обробіток землі №43 від 27.01.2021 не суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства. Метою даного правочину є забезпечення ефективного обробітку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, належних ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» на праві постійного користування, та отримання відповідачами прибутку за результатами їх використання.

За доводами відповідача-2, Державне підприємство "Новгород-Сіверське лісове господарство" та Приватне підприємство "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції", в силу взятих на себе зобов`язань (п.2.5.), спільно здійснювали: обробіток (дискування та розчищення) земельних ділянок, визначених Договором; засівання цих земельних ділянок різними культурами (вибір яких попередньо ними узгоджувався); збір врожаю. Кожен із них окремо відчужив частину врожаю (залежно від того, хто з них здійснював посів). З урахуванням затрачених ресурсів, ними погоджено розмір винагороди кожній із сторін цього правочину.

Зокрема, відповідач-2 звертає увагу колегії суддів, що всупереч доводам прокурора, оспорюваний Договір не містить істотних умов, погодження яких необхідне при укладенні договору оренди землі, зокрема, не ідентифіковано предмет договору оренди (щодо двох із шести земельних ділянок зазначено лише площу, вказівка на їх місце розташування відсутня); факт вибуття з користування відповідача-1 спірних земельних ділянок не ґрунтується на жодних доказах у справі (є припущенням скаржника); строк дії договору оренди не погоджено (натомість, у п.2.6. Договору сторони передбачили, що відповідач-2 після закінчення збору врожаю 2021 року, тобто по досягненню спільної мети, не має права проводити будь-які сільськогосподарські заходи на цих земельних ділянках); розмір орендної плати, з урахуванням вимог чинного законодавства (зокрема пп.288.5.1. Податкового кодексу України) сторонами також не встановлено.

Наведене, на думку відповідача-2, спростовує твердження скаржника про те, що оспорюваний правочин є удаваним та укладений сторонами з метою приховання договору оренди землі.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 у зв`язку перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №927/864/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 для розгляду справи №927/864/21 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Грек Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №927/864/21 прийнятр до провадження у визначеному складі суддів. Призначено справу до розгляду на 01.06.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 відкладено розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №927/864/21 на 06.07.2022.

10.06.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшла відповідь на відзив.

В судове засідання 06.07.2022 з`явився прокурор та представники відповідачів, які надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Позивачі в судове засідання 06.07.2022 не з`явилися. Про поважність неявки суд апеляційної інстанції не повідомили.

Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивачі про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників позивачів.

В судовому засіданні 06.07.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, за статутом ДП "Новгород-Сіверське лісове господарство" (надалі - Підприємство), затвердженим наказом Держагенства лісових ресурсів України 12.04.2017 №121 (пункти 1.1., 1.3., 3.1., 3.2.17.), дане Підприємство засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 №133 «Про організаційну структуру управління лісовим господарством України», належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (надалі - орган управління майном) і координується Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (надалі - управлінням). Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту, зокрема, з метою одержання прибутку від комерційної діяльності. Одним з основних напрямків діяльності Підприємства є ведення сільського господарства, в тому числі вирощування, заготівля, зберігання і переробка сільськогосподарської продукції та її реалізація.

Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах. Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності і чинного законодавства України (пункти 4.6., 5.2., 5.6. Статуту).

Відповідно до рішення Новгород-Сіверської районної ради народних депутатів від 08.09.1999 (7-ї сесії 23-го скликання) Придеснянській науково-дослідній станції по боротьбі з ерозією ґрунту надано в постійне користування для сільськогосподарського використання 449га землі, розташованої на території Новгород-Сіверської міської ради, про що 15.09.1999 видано державний акт на право постійного користування землею, серії ІІ-ЧН №001682, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №59.

За наказом Державного комітету лісового господарства України від 28.07.2003 №145 «Про вдосконалення організаційно-господарської структури Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і меліорації» вирішено забезпечити безперешкодну передачу основних засобів, земельних ділянок, майна пов`язаних з веденням підсобного сільського господарства Придеснянської науково-дослідної станції по боротьбі з ерозією ґрунтів до складу Новгород-Сіверського держлісгоспу ДЛГО «Чернігівліс».

Відповідно до наказу Науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.В. Висоцького від 31.07.2003 №70 «Про вдосконалення організаційно-господарської структури УкрНДІЛГА», прийнятого на виконання наказу Держкомлісгосп України від 28.07.2003 №145, вирішено до 15.08.2003 провести безкоштовну передачу основних засобів, земельних ділянок, пов`язаних з веденням підсобного сільського господарства, Придеснянської НДСБЕГ до складу Новгород-Сіверського ДЛГ ДЛГО «Чернігівліс».

За актом прийому-передачі основних засобів, земельних ділянок та майна від 15.08.2003 б/н, складеного на підставі перелічених наказів, у період з 01.08.2003 по 15.08.2003 проведено прийом-передачу від Придеснянської НДСБЕГ до Новгород-Сіверського держлісгоспу основних засобів і майна, вартістю 904047грн та земельних ділянок, загальною площею 311га, в тому числі: ріллі 292га, багаторічних насаджень 19га, що пов`язано із веденням підсобного сільського господарства.

Відповідно до рішення Новгород-Сіверської міської ради (11-ї сесії 4-го скликання) від 05.11.2003 «Про вилучення земельних ділянок, надання земельних ділянок у користування» вилучено в Придеснянської дослідної станції по боротьбі з ерозією ґрунтів земельні ділянки, в постійному користуванні, площею 320,4га; водночас, вирішено надати вилучені земельні ділянки Новгород-Сіверському держлісгоспу.

У подальшому, за поясненнями прокурора, частина з перелічених земельних ділянок, а саме земельні ділянки за кадастровими номерами 7423610100:05:000:0001, площею 3,7831га, 7423610100:05:000:0002, площею 19,2462га та 7423610100:05:000:0004, площею 104,7242га, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 19.06.2019 №25-4134/14-19-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», передані з державної до комунальної власності Новгород-Сіверської міської об`єднаної територіальної громади в особі Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області (позивача 1), про що складено відповідний акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність (з додатком). Наведене узгоджується з відомостями внесеними до Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна (залучені прокурором до матеріалів справи). Інша частина земельних ділянок, що перебуває в відповідача 1 на праві постійного користування, знаходиться в державній власності.

Наведені обставини учасниками спору не заперечуються.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2021 між ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» та ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції», з метою співпраці та залучення додаткових джерел фінансування лісогосподарського виробництва, охорони лісів від пожеж та шкідників, створення захисних лісових насаджень, укладено договір №43 про обробіток землі.

За умовами пунктів 1.2. та 2.1., 2.2., 2.5., 2.6. Договору, сторони зобов`язались спільно й погоджено роботи необхідні фактичні та юридичні дії для досягнення спільних цілей, а саме: обробіток земельних ділянок, вирощування зернових, технічних культур та їх збирання, без створення окремої юридичної особи, використовуючи земельні ділянки, надані в користування ДП «Новгород-Сіверський лісгосп», з урахуванням можливостей ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції».

Сторони взяли на себе зобов`язання проводити обробіток землі на земельних ділянках за кадастровими номерами: 7423689800:05:000:0680, площею 78,3964га; 7423610100:05:000:0001, площею 3,7831га; 7423610100:05:000:0002, площею 19,2462га; 7423610100:05:000:0004, площею 104,7242га, та земельних ділянок площею 24га та 16га в межах Новгород-Сіверської міської ради.

Сторони вправі рівною мірою брати участь у керуванні справами для досягнення спільних цілей.

Сторони беруть на себе зобов`язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції на земельних ділянках, які обумовлені Договором.

Сторони погодили, що після закінчення збирання врожаю 2021 року, ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» не має права проводити будь-які сільськогосподарські заходи на даних земельних ділянках.

Розділом 3 Договору сторони встановили наступний порядок розрахунків - ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також надання статистичної звітності до відповідних органів або будь-яких інших відомостей, що виникають у ході спільного обробітку земельних ділянок доручено ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції». Реалізація вирощеної продукції на земельних ділянках за умовами Договору здійснюється виключно ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції», що, в свою чергу, в грудні 2021 року сплачує ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» винагороду від спільної співпраці на земельних ділянках, у безготівковому порядку на розрахунковий банківський рахунок ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» відповідно до реквізитів, зазначених у Договорі, в наступних розмірах та порядку:

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423689800:05:000:0680 становить 119599,20грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423610100:05:000:0001 становить 10399,83грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423610100:05:000:0002 становить 52908,27грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423610100:05:000:0004 становить 287889,34грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою без кадастрового номеру площею 16га становить 38504грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою без кадастрового номеру площею 24га становить 57756грн.

Додатковою угодою б/н від 30.06.2021 до Договору сторони, з урахуванням фактично здійснених дій по спільному обробітку землі, внесли зміни в Договір, зокрема, переглянули редакцію п.3.1., та погодили: ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також надання статистичної звітності до відповідних органів або будь-яких інших відомостей, що виникають у ході спільного обробітку земельних ділянок доручено ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції». Реалізацію вирощеної продукції здійснює сторона, котра здійснювала посівну діяльність на тій чи іншій земельній ділянці, з наступною сплатою винагороди іншій стороні за спільний обробіток.

ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» по факту збору врожаю, але не пізніше грудня 2021 року, сплачує ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» винагороду від спільної співпраці на земельних ділянках у безготівковому порядку на розрахунковий банківський рахунок ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» відповідно до реквізитів зазначених у Договорі, в наступних розмірах та порядку:

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423689800:05:000:0680 становить 119599,20грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423610100:05:000:0001 становить 10399,83грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423610100:05:000:0002 становить 52908,27грн;

- розмір винагороди ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7423610100:05:000:0004 становить 287889,34грн.

ДП «Новгород-Сіверський лісгосп» по факту збору врожаю, але не пізніше грудня 2021 року, сплачує ПП «Новгород-Сіверські інвестиції» винагороду від спільної співпраці на земельних ділянках у безготівковому порядку на розрахунковий банківський рахунок ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» відповідно до реквізитів, зазначених у Договорі, в наступних розмірах та порядку:

- розмір винагороди ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» за земельною ділянкою розміром 24га становить 19728грн;

- розмір винагороди ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» за земельною ділянкою розміром 16га становить 12800грн.

Сторони п.7.1. погодили, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині виконання грошових зобов`язань - до повного їх виконання.

У подальшому редакція п.7.1. сторонами переглянута, зокрема, додатковою угодою б/н від 30.06.2021 до Договору, якою сторони погодили, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2021, а в частині виконання грошових зобов`язань - до їх повного виконання.

У межах взятих на себе зобов`язань за Договором, сторони погоджували спільні дії з обробітку ідентифікованих вище земельних ділянок. Зокрема, листом від 24.02.2021 №198, відповідач 1 узгоджував з відповідачем 2 розподіл передпосівних робіт, а також види сільськогосподарських культур у посівній компанії 2021 року; подальший алгоритм дій, що мав забезпечити найбільш ефективний економічний спосіб використання наявних ресурсів.

Виходячи з умов договору №195 від 19.04.2021 про виконання робіт та надання послуг по видаленню самосійних дерев та кущів з земельної ділянки, укладеного між ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» та ПП «НАФ», за замовленням відповідача-1 на земельній ділянці площею 82 га (що за поясненнями свідка - директора ПП «НАФ» ОСОБА_1., за даними публічної кадастрової карти була ідентифікована ним як земельна ділянка під кадастровим номером 7423689800:05:000:0680, що знаходилась в напрямку руху з міста Новгород-Сіверського до пгт. Семенівка, між селами Форостовичі - Печенюги, праворуч, поряд з трасою, відразу за ЖД переїздом, у напрямку руху поїзда Шостка - Семенівка) були проведені передпосівні роботи по розчищенню указаної земельної ділянки, загальною вартістю 205 000грн, про що між ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» та ПП «НАФ» 24.05.2021 складено двосторонній акт прийняття послуг за договором №195 від 19.04.2021.

Відповідно до положень договору про надання послуг б/н від 18.06.2021, укладеного між ТОВ «Мрія» та ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство», останній виступав замовником послуг по дискуванню земельних ділянок площею 75 га та послуг по посіву гречки на земельних ділянках площею 28 га, загальною вартістю 61 600,52грн, про що між ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» та ТОВ «Мрія» підписано двосторонні акти здачі-прийняття робіт (послуг) №1 від 23.06.2021, №2 від 24.06.2021.

ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» за платіжними дорученнями №2306 від 22.06.2021 та №2505 від 30.06.2021 закупало добрива та посівний матеріал, що також свідчить про його безпосередню участь в обробітку земельних ділянок, що не вибували з його користування.

Наведений алгоритм дій, в межах виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договором №43 від 27.01.2021, попередньо узгоджувався сторонами, про що, зокрема, свідчить лист №198 від 24.02.2021 ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» до ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» (наявний в матеріалах справи).

12.11.2021 по досягненню поставленої мети (завершення посівної компанії 2021 року), сторонами підписано акт про фіксацію результатів спільного обробітку землі за Договором №43 від 27.01.2021, в якому визначено кінцеві результати дій кожної із сторін, понесені ними витрати та умови розрахунку, що ґрунтується на даних бухгалтерської звітності (доданої до цього акту).

Виходячи зі змісту акту від 12.11.2021 до Договору №43 від 27.01.2021, на виконання умов Договору відповідачем-2 проведено наступні роботи:

- по земельній ділянці за кадастровим номером 7423610100:05:000:0004 (площею 104,7242га): дискування; завантаження м/д, приготування розчинів, підвезення води; внесення ЗЗР; завантаження м/д у розкидач, підвезення м/д; внесення мін. добрив до 2ц/га; посів кукурудзи, соняшника з м/д; завантаження сівалки насінням, м/д; підвезення мін. добрив до розкидача; підвезення насіння, мін. добрив на посів; підвезення ЗЗР м/д для обприскування; обслуговування розкидачів м/д, сівалки, обприскувачів (ручні роботи); ЕСВ на заробітну плату;

- по земельним ділянкам за кадастровими номерами 7423610100:05:000:0001 (площею 3,7831га) та 7423610100:05:000:0002 (площею 19,2462га): дискування; завантаження м/д, приготування розчинів, підвезення води; внесення ЗЗР; завантаження м/д в розкидач, підвезення м/д до розкидача; внесення мін. добрив до 2ц/га; посів кукурудзи, соняшнику з м/д; завантаження сівалки насінням, м/д; підвезення мін. добрив до розкидача; підвезення насіння, мін. добрив на посів; обслуговування розкидачів, сівалки, обприскувачів м/д (ручні роботи); ЕСВ на заробітну плату;

- по земельній ділянці за кадастровим номером 7423689800:05:000:0680 (площею 78,3964га): завантаження сівалки насінням, м/д; підвезення насіння, мін. добрив на посів; підвезення ЗЗР м/д для обприскування; збирання гречки; дискування; коткування; завантаження м/д, приготування розчинів, підвезення води; перевезення вантажу (3 клас) 15-30км ЗВ; перевезення зернових із візка; внесення ЗЗР; посів зернових і бобових з внесенням м/д (11.2 м); обслуговування сівалки, обприскувачів (ручні роботи); ЕСВ на заробітну плату;

- по земельним ділянкам (без присвоєного кадастрового номеру, площами 24га та 16га): дискування та збирання врожаю.

Відповідачем-1, в свою чергу, виконано наступні види робіт:

- по земельній ділянці за кадастровим номером 7423689800:05:000:0680 (площею 78,3964га): передпосівні роботи (розчищення та дискування);

- по земельним ділянкам (без присвоєного кадастрового номеру, площами 24га та 16га): посів гречки.

За актом б/н від 12.11.2021 до Договору №43 від 27.01.2021, витрати ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції», понесені в ході виконання робіт по обробітку перерахованих земельних ділянок - 1949374,58грн; витрати ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» -365600,52грн.

З урахуванням усіх витрат сторін, відображених у цьому акті, та зібраного врожаю, сторони домовились про те, що весь об`єм гречки з полів б/н - 24га (12НСк) та б/н - 16га (13НСк) належить ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство». Також, до виплати на користь ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» зі сторони ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» належить сума в розмірі 439 649,84грн, що ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» здійснює в строк до 30.11.2021.

Весь об`єм сільськогосподарських культур, зібраних з полів 15НСш (7423689800:05:000:0680), 8НСк (7423610100:05:000:0001; 7423610100:05:000:0002), 9НСк (7423610100:05:000:0004) належить ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції».

Сторони погодили, що після проведення розрахунків, Договір №43 про обробіток землі від 27.01.2021 вважається виконаним у повному розмірі.

16.11.2021 ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» перерахувало на рахунок ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» кошти в сумі 439 649,84грн за платіжним дорученням №488080 від 16.11.2021 (підстава платежу: за договором №43 про обробіток землі від 27.01.2021).

17.11.2021 сторони підписавши угоду б/н до Договору №43 від 27.01.2021, домовились, що в зв`язку з підведенням підсумків за результатами спільної діяльності за цим Договором, фактичним виконанням усіх спільних зобов`язань, у тому числі і остаточного розрахунку, вважають Договір виконаним у повному обсязі та достроково припиненим з 17.11.2021.

З вищевикладеного вбачається, що договір №43 від 27.01.2021 про обробіток землі виконано сторонами в повному обсязі, та на момент вирішення цього спору припинив свою дію, в зв`язку з його належним виконанням.

Водночас, виходячи з положень цивільного та господарського законодавства, припинення дії договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що укладаючи договір №43 від 27.01.2021 про обробіток землі сторони мали необхідний для цього обсяг цивільної дієздатності, який визначено законом та установчими документами Підприємств; прокурором не доведено наявність правових підстав для визнання вказаного Договору недійсним, у зв`язку із чим судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позову

Розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що виходячи з предмету спору, до кола обставин, що підлягають дослідженню судом при вирішенні наявного спору належить: наявність/відсутність факту укладення правочину, що є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настанням між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Згідно з чинним законодавством, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться в формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1-5 статті 203 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). За статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються в відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться в змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628 ЦК України).

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (частина 4 статті 179 ГК України).

Нормами статті 215, частиною 1 статті 216 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 3 статті 203 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею. Обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті, щодо яких було оформлено відносини.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, у залежності від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в статті 203 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 925/1199/18.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин. Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Таким чином, для висновків суду про удаваність правочину, позивачем має бути доведено, що укладений договір дійсно направлений на приховування іншого правочину, який сторони фактично вчинили. Позивач має зазначити який саме правочин сторонами вчинено, а також зазначити відповідне обґрунтування невідповідності вимогам законодавства фактично вчиненого сторонами правочину.

Отже, кінцевою метою позивача в такому спорі є не тільки чи не стільки зазначення про удаваність укладеного правочину, скільки доведення перед судом справжнього волевиявлення сторін, мети вчинення фактичного правочину та невідповідності такого правочину вимогам законодавства.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд, на підставі статті 235 ЦК України, має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.

За приписами частини 1 статті 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з частиною 2 наведеної норми, спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

За статтею 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

За статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку в володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається з метою отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). З моменту укладення договору оренди землі орендар набуває право володіти та користуватися земельною ділянкою на умовах такого договору та з дотриманням вимог земельного законодавства, в той час як в орендодавця такі права припиняються на погоджений сторонами строк.

У той же час, аналізуючи положення Договору від 27.01.2021, колегією суддів встановлено відсутність спільних дій по обробітку земельних ділянок

Згідно Договору весь цикл виробництва сільськогосподарської продукції здійснюється Стороною - 2. Реалізація вирощеної продукції на земельних ділянках згідно умов Договору здійснюється виключно Стороною - 2.

Водночас, ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» за використання земельних ділянок сплачує ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» плату, що в свою чергу свідчить про те, що кожна сторона Договору є власником визначеного результату своїх дій. Так, метою укладеного Договору для ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» виступає обробіток земельної ділянки та отримання врожаю, а, як наслідок, і прибутку від його реалізації, а для ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» - отримання плати за використання іншим суб`єктом належних йому на праві постійного користування земельних ділянок.

Також за договором про спільну діяльність сторони зобов`язуються спільно й погоджено робити необхідні фактичні і юридичні дії для досягнення спільних цілей, а саме: обробітку земельних ділянок, вирощування зернових, технічних культур та їх збирання, без створення окремої юридичної особи, використовуючи земельні ділянки, надані в користування Стороні - 2 з урахуванням можливостей Сторони - 1.

Водночас, розподілу між сторонами обов`язків щодо обробітку земельної ділянки, залучення сільськогосподарської техніки, робітників, підготовки ґрунту для проведення спільних сільськогосподарських робіт в Договорі не передбачено. Встановлено, лише що Сторона -1 нараховує та сплачує податок на землю, та отримує винагороду за користування земельними ділянками, Сторона - 2 - здійснює охорону посівів сільськогосподарських культур від пожеж, пошкодження тваринами та інше, реалізує вирощену продукцію на земельних ділянках згідно умов договору.

Тобто, Договір будь-яких спільних дій щодо обробітку земельної ділянки Сторонами не передбачає, а навпаки встановлює окремі права та обов`язки для кожної Сторони.

Здійснення ж дій щодо повного циклу вирощування сільськогосподарських культур фактично покладено в цілому лише на Сторону - 2.

Згідно ст. 1133 ЦК Кодексу вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

За ст. 1134 ЦК Кодексу внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Так, за вказаним вище Договором Сторони беруть на себе зобов`язання проводити обробіток землі на земельних ділянках з кадастровими номерами 7423689800:05:000:0680 площею 78,3964 га, 7423610100:05:000:0001 площею 3,7831 га, 7423610100:05:000:0002 площею 19,2462 га, 7423610100:05:000:0004 площею 104,7242 га та дві земельні ділянки площею 24 га та 16 га в межах Новгород - Сіверської міської ради, однак який конкретно вклад ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» у спільну діяльність по обробітку землі даний Договір не визначає.

Крім того, фактично за Договором продукція вирощена на земельних ділянках вказаних вище, належить Стороні-2, оскільки виключно даною стороною здійснюється її реалізація та отримується плата за її продаж, а Сторона-1 отримує фіксовану винагороду, розмір якої вираховується незрозумілим чином.

Такий стан речей, на переконання колегії суддів, підтверджує незацікавленість ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» у результатах обробітку землі, кількості отриманого врожаю, та підкреслює, що метою передачі земельної ділянки для останнього є отримання плати за її використання (фактично орендної плати).

Стаття 1137 Кодексу встановлює, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов`язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.

Відповідно до ст. 1138 Кодексу за спільними зобов`язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно.

Проте, Договір не містить умов щодо порядку відшкодування витрат та збитків, пов`язаних із спільною діяльністю учасників. Визначити, розмір відшкодування витрат та збитків пропорційно вартості вкладу Сторін у спільне майно у відповідності до ст. 1137 ЦК України не має можливості, оскільки конкретний розмір вкладу ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» не визначено.

Натомість, Договір врегульовує відповідальність ПП «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» та ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» тобто, Сторін між собою (п. 5 Договору), що суперечить суті спільної діяльності.

Враховуючи вищевикладене, Договір не містить ознак, передбачених для договору про спільну діяльність, оскільки ні за структурою, ні за змістом не відповідає положенням Глави 77 ЦК України, що підтверджується вищенаведеними законодавчо обгрунтованими доводами.

Окрім цього, вказаний оспорюваний Договір також не підпадає під ознаки договору контрактації (ст. 713 ЦК України) у зв`язку з наступним.

Так, за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Стаття 272 Господарського кодексу України унормовує, що державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов`язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер національного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов`язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, оспорюваний Договір не містить всіх вище перелічених умов та за змістом та своїми умовами (положеннями) не може вважатися договором контрактації.

Натомість аналіз оспорюваного правочину, в даному випадку,свідчить про те, що він містить всі ознаки договору оренди.

За статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі, якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Таким чином, на відміну від інших договорів, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою, вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі та отримання прибутку. При цьому правовимц наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк.

Наведені вище положення оспорюваного Договору свідчать про наявність в ньому істотних умов договору оренди.

Враховуючи викладене, можливо стверджувати, що укладений між відповідачами Договір за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договором оренди землі, а не договором про спільну діяльність, оскільки як вже зазначалося вище, в даному випадку весь цикл вирощування сільськогосподарських культур здійснюється ПП «Новгород - Сіверські аграрні інвестиції» одноособово. Натомість ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» лише надає земельні ділянки і не приймає участі в їх обробітку та реалізації продукції, а визначення в пункті 3.1. розміру винагороди, яка сплачується Стороною - 2 на користь Сторони - 1 є нічим іншим як орендною платою, розмір якої розраховано без дотримання вимог Закону.

Крім того, строк договору про спільний обробіток землі має обмежуватися фактично етапом посіву та збирання врожаю.

Однак, з Договору вбачається, що він діє до 31.12.2023, що надає можливість тричі здійснити повний цикл вирощування сільськогосподарських культур.

Вказаний пункт Договору (щодо строку дії) не узгоджується з пунктом 2.6. Договору, який передбачає, що після закінчення збирання врожаю 2021 року Сторона - 2 не має права проводити будь - які сільськогосподарські заходи на даних земельних ділянках.

Таким чином, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельних ділянок, метою яких є отримання прибутку від врожаю, який там вирощується, а умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельних ділянок державної та комунальної форми власності, а відтак, до оспорюваного правочину слід застосовувати норми законодавства, якими врегульовано питання укладення та виконання договору оренди землі (ЗК України, Закон України «Про оренду землі», інш.).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.11.2013 у справі № 926/123/13-г.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

Так, ч. 1 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У відповідності до ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Надаючи правову оцінку договору № 43 про обробіток від 27.01.2021 слід дійти висновку, що він є договором оренди землі із повністю закінченим циклом сільськогосподарського виробництва, починаючи з етапу обробітку земельної ділянки до отримання плодів від цієї діяльності та доходу, а укладення договору про обробіток землі в даному випадку здійснено лише з метою приховання іншого правочину, що свідчить про його удаваність.

Відтак, всі дії ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» зводяться до фактичної передачі у користування земельних ділянок (передачу їх в оренду).

А отже, в даному випадку до оспорюваного правочину слід застосовувати положення законодавства, яким врегульовано передачу землі в користування за договором оренди.

У відповідності до підпункту 3.2.17 пункту 3.2. Статуту ДГІ «Новгород - Сіверське лісове господарство», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України 12.04.2017 № 121, основними напрямками діяльності підприємства є ведення сільського господарства, в тому числі вирощування, заготівля, зберігання і переробка сільськогосподарської продукції та її реалізація.

Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншим природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності і чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Таким чином, ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» фактично передало з перевищенням своїх повноважень та в порушення вимог законодавства в користування ПП «Новгород - Сіверські аграрні інвестиції» землі, які перебувають у підприємства на праві постійного користування та на яких воно самостійно не здійснювало та не здійснює передбаченої статутом діяльності.

Відповідно ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Однак, такими органами (Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, Новгород - Сі версткою міською радою) жодні розпорядчі акти з даного питання не приймалися та оспорювані правовідносини не узгоджувалися.

Також згідно ч. 2 ст. 124 ЗК України жодні передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Однак, згідно відкритих даних щодо проведених земельних аукціонів (торгів), які розміщені за посиланням на сайті Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (http://torgy.land.gov.ua/auction) земельні торги щодо продажу права оренди на вказані в оспорюваному Договорі земельні ділянки не проводилися.

Крім того, як вже зазначалося вище, розмір винагороди (орендної плати) за використання Стороною - 2 земельних ділянок визначено на власний розсуд, оскільки Договір не містить жодних даних про механізм встановлення вказаної в п. 3.1. Договору плати.

За ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 96 цього ж Кодексу зобов`язує постійних землекористувачів використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням.

Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом, право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ. Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної чи комунальної власності, суб`єктами - лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗІ< України).

Таким чином, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою. При цьому земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній (комунальній) власності.

Відповідно до п. 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 про постійне користування земельними ділянками від 22.09.2005 встановлено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поруч з повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Отже, ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» як землекористувач на титулі права постійного користування наділене передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.

Формулювання законодавця «право самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватись самостійно.

З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01. 2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.

Водночас у рішенні суду першої інстанції вказані обставини укладення оспорюваного договору та внесення змін до нього судом залишено без уваги, а в основу прийнятого рішення покладено подані відповідачами документи, які за висновком суду першої інстанції є належними та допустимими доказами, та на думку суду доводять факт вчинення сторонами спільних дій по обробітку зазначених у договір земельних ділянок.

Проте із правомірністю посилання суду першої інстанції на такі докази колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Стаття 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

При цьому відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Частина 4 статті 88 ГПК України передбачає, що заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Стаття 74 ГПК України визначає обов`язок доказування і подання доказів. Зокрема, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 77 ГПК України визначає ознаки допустимості доказів - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Стаття 79 ГПК України визначає критерії вірогідності доказів, зокрема наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стаття 86 ГПК України зобов`язує суд оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, як вбачається із матеріалів справи, 15.11.2021 відповідачем-2 надано доказ - нотаріально засвідчені пояснення директора ПП «НАФ» ОСОБА_1, чим порушено вимоги ч. 4 ст. 88 ГПК України, у зв`язку із тим, що вказане пояснення не відповідає критеріям показів свідка, оскільки на його підставі судом визнано встановленими обставини (факти), які відповідно до законодавства мають міститися у відповідних документах.

Так умовами наданого договору передбачено замовлення відповідача-1 на здійснення ОСОБА_1 певних робіт на невизначених земельних ділянках загальною площею 82га.

У свою чергу, на підставі поданих пояснень судом першої інстанції встановлено, що виконання робіт та надання послуг по видаленню самосійних дерев та кущів з земельної ділянки за договором №195 від 19.04.2021, укладеним між ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» та ПП «НАФ», за даними Публічної кадастрової карти була ідентифікована ОСОБА_1 як земельна ділянка під кадастровим номером 7423689800:05:000:0680, що знаходилась в напрямку руху з міста Новгород-Сіверського до пгт. Семенівка, між селами Форостовичі - Печенюги, праворуч, поряд з трасою, відразу за ЖД переїздом, у напрямку руху поїзда Шостка - Семенівка.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідні обставини (визначення конкретної, як об`єкта прав земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, визначено межі і площу) підлягають встановленню за такими документами як: акт приймання виконаних робіт (глава 61 ЦК України), акт приймання - передачі ділянки для проведення робіт (фронт робіт), тощо. Водночас наданий акт приймання виконаних робіт, або інші надані відповідачами документи, не містить відомостей щодо конкретної ділянки, на яких замовлені роботи проведено. У свою чергу відомості про результати просторового орієнтування ОСОБА_1 спроектовані ним на графічні відомості Публічної кадастрової карти, на переконання колегії суддів, не є належним доказом.

Крім того, на переконная колегії суддів, судом першої інстанції безпідставно враховано наступні доводи відповідачів.

Так, відповідно до положень договору про надання послуг б/н від 18.06.2021, укладеного між ТОВ «Мрія» та ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство», останній виступав замовником послуг по дискуванню земельних ділянок площею 75 га та послуг по посіву гречки на земельних ділянках площею 28 га, загальною вартістю 61 600,52грн, про що між ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» та ТОВ «Мрія» підписано двосторонні акти здачі-прийняття робіт (послуг) №1 від 23.06.2021, №2 від 24.06.2021.

Також, ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство» за платіжними дорученнями №2306 від 22.06.2021 та №2505 від 30.06.2021 закупало добрива та посівний матеріал.

Вказані документи судом першої інстанції враховано як обставини, що підтверджують доводи державного підприємства, оскільки це «також свідчить про його безпосередню участь в обробітку земельних ділянок, що не вибували з його користування».

Проте, колегія суддів звертає увагу, що зі змісту договору про надання послуг б/н від 18.06.2021, укладеного між ТОВ «Мрія» та ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство», вбачається, що останній аналогічно договору із ПП «НАФ» від 19.04.2021 передбачає здійснення відповідних робіт на невизначених земельних ділянках площею 75 га та 28 га.

Водночас, акт про виконання замовлених робіт, наданий відповідачами, також не містить відомості про земельні ділянки, які були задисковані.

У свою чергу платіжні доручення про закупівлю державним підприємством добрив та посівного матеріалу свідчать лише про придбання відповідачем торгівельно-матеріальних цінностей. Відомості про їх освоєння (використання), у тому числі з метою обробітку (посіву) земельних ділянок, які входять до об`єкту договору, відповідачем-1 не надано.

За таких обставин, матеріали справи на які послався суд першої інстанції при прийнятті рішення, не містять жодних допустимих та належних доказів, які свідчать про проведення державним підприємством робіт та використання ним ресурсів для обробітку земельних ділянок, визначених у спірному договорі.

Разом з тим, доводи скаржника про одноосібне використання приватним підприємством усіх земельних ділянок, які є об`єктом договору, з огляду на положення п. 3.1 укладеного договору та внесені зміни до нього, за висновками суду апеляційної інстанціЇ, є допустимими, належними та вірогідними доказами у порівнянні з наданими документами відповідачів.

Також недопустимими і неналежними доказами є ураховані судом документи:

- Акт про фіксацію результатів спільного обробітку землі за Договором №43 від 27.01.2021, оскільки відомості, які у ньому викладені, не підтверджені достовірними первинними документами (правочинами, актами виконаних робіт, документами податкової звітності, тощо) щодо господарської діяльності державного підприємства, при тому, що саме такі документи є певними засобами доказування, що не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування - такими як: свідчення осіб, у тому числі у формі складеної відповідачами довідки, тощо;

- Лист №198 від 24.02.2021 ДП «Новгород-Сіверське лісове господарство», оскільки зазначені у ньому відомості не є складовою укладеного договору та жодним чином не стосуються питань його укладення, внесення змін до нього або виконання, та не містять жодних відомостей, які входять до предмету доказування.

Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що відповідач-1 безпосередньо приймав участь в обробітку спірних земельних ділянок є припущенням, яке спростовано фактичним обставинами справи.

Судом першої інстанції вірно у рішенні визначено норми чинного законодавства щодо удаваності правочину та можливості визнання його недійсним, однак в підсумку зроблено передчасні висновки щодо необхідності відмови у задоволенні позову, які ґрунтуються в цілому не на сукупному аналізі норм законодавства та письмових доказів, а виключно вибірковому аналізі документів, які було долучено відповідачами по справі, що свідчить про порушення господарським судом Чернігівської області вимог ч. 1 ст. 89 ГПК України.

Водночас, колегія суддів зазначає, що позиція суду щодо неможливості вважати оспорюваний правочин за своєю природою договором оренди, внаслідок не зазначення в ньому всіх істотних умов для вказаного виду договору не відповідає нормам матеріального права та правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17 та від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, які наведені у позовній заяві.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої і другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином, врховуючи все вищевикладене в сукупності, а також враховуючи наведені вище положення вимог законодавства колегією суддів встановлено, що оспорюваний правочин містить всі ознаки договору оренди, який ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» взагалі не мало права укладати (з урахуванням повноважень, якими наділений постійний користувач земельними ділянками та беручи до уваги процедуру передачі в користування земель державної та комунальної форми власності), у звязку із чим колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійним договору №43 від 27.01.2021.

Щодо представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Прокурор звернувся з даним позовом в особі позивачів - Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, як органів, що здійснюють управління об`єктами державної та комунальної власності (зокрема, щодо земельних ділянок за кадастровими номерами 7423610100:05:000:0001; 7423610100:05:000:0002 та 7423610100:05:000:0004; 7423689800:05:000:0680, та щодо земельних ділянок площами 24га та 16га без присвоєння кадастрових номерів), шляхом реалізації повноважень власника майна, який в установленому законом порядку не надавав згоди на укладення оскаржуваного договору, що за своїм змістом, стосується використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної форми власності. Вказаними діями відповідачами порушено права держави в особі Держгеокадастру у Чернігівській області та територіальної громади в особі Новгород-Сіверської міської ради як органів, що реалізують права власника щодо розпорядження ввіреним їм майном.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII. Дана стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 вказаної статті).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову, в порядку передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає такому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З матеріалів справи вбачається, що в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", В.о. керівником Новгород-Сіверської прокуратури на адреси ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Новгород-Сіверської міської ради було надіслано листи №1968вих71 та №1969вих71 від 10.08.2021 щодо наявності підстав для вжиття заходів реагування за фактом виявленого порушення, а саме: розпорядження землями державної та комунальної власності неповноважною особою, та про подачу відповідного позову до суду. Попередньо прокурор звертався до указаних органів листами від 01.07.2021 №1554вих21 та від 02.07.2021 №1562вих21, та з`ясував, що в ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Новгород-Сіверської міської ради відсутній намір звернутись до суду з відповідним позовом на захист інтересів держави за фактом реагування на виявлене порушення (листи від 08.07.2021 №03-42/2039 та від 19.07.2021 №10-25-0.1-502/90-21).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Новгород-Сіверської міської ради як органів, що реалізують права власника щодо розпорядження ввіреним їм майном.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2021 у справі №927/864/21 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір №43 про обробіток землі від 27.01.2021, укладений між Державним підприємством "Новгород-Сіверське лісове господарство" та Приватним підприємством "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції".

Стягнути з Державного підприємства "Новгород-Сіверське лісове господарство" (16000, Чернігівська обл., м. Новгород-Сіверський, вул. Губернська, 15а, код ЄДРПОУ 00993538) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9, код ЄДРПОУ 02910114) 1135 (одна тисяча тридцять п`ять грн.) 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подачу позову та 1702 (одна тисяча сімсот дві грн.) 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Приватного підприємства "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції" (16000, Чернігівська обл., м. Новгород-Сіверський, вул. Вокзальна, 15, код ЄДРПОУ 35289259) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9, код ЄДРПОУ 02910114) 1135 (одна тисяча тридцять п`ять грн.) 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подачу позову та 1702 (одна тисяча сімсот дві грн.) 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи №927/864/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.07.2022.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Б.М. Грек

Є.Ю. Шаптала