ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1661/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В. О.

за участю: ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), представників: ОСОБА_1 - адвоката Максимишин І. Б (в режимі відеоконференції), ТДВ "Львівбудкомплектація" - адвоката Станька Т. Р. (в режимі відеоконференції), фізичної особи ОСОБА_2 - адвоката Демідонта Б. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції через Шевченківський районний суд міста Львова та поза межами приміщення суду касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021

та ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.09.2020

у справі № 914/1661/20

за заявою Товариства з додатковою відповідальністю "Львівбудкомплектація",

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року боржник ТДВ "Львівбудкомплектація" звернулось до Господарського суду Львівської області про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 за заявою відкрито провадження у справі № 914/1661/20 про банкрутство ТДВ "Львівбудкомплектація"; введено процедуру розпорядження майном та мораторій на задоволення вимог кредиторів; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Пурія Р. П.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 у справі № 914/1661/20 залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 у справі № 914/1661/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ТДВ "Львівбудкомплектація" у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови застосовано ч. ч. 4, 6 ст. 34 КУзПБ без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 915/36/20.

В обґрунтування вимог касаційної скарги вказано, що суд першої інстанції при відкритті провадження у справі про банкрутство ТДВ "Львівбудкомплектація" не встановив суми грошових вимог заставного кредитора ОСОБА_1 , не дослідив безспірність вимог заставного кредитора, не обґрунтував, які обставини спричинять загрозу неплатоспроможності боржника. В той же час суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду, не дослідив обставин, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, щодо відсутності точного розміру зобов`язань перед одним із кредиторів боржника - ОСОБА_1 , що суперечить вимогам ч. 4 ст. 34 КУзПБ.

У відзиві ТДВ "Львівбудкомплектація" просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 у справі № 914/1661/20 - без змін.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У липні 2020 року ТДВ "Львівбудкомплектація" звернулось до Господарського суду Львівської області із заявою про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів (забезпечення позову) до подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ТДВ "Львівбудкомплектація" шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТДВ "Львівбудкомплектація" та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 : земельну ділянка, кадастровий № 4623686900:03:000:0031 та будівлі загальною площею 3 095 кв. м.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.07.2020 у справі №914/1661/20 вжито заходи до забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТДВ "Львівбудкомплектація" та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 : земельну ділянка, кадастровий №4623686900:03:000:0031 та будівлі загальною площею 3 095 кв. м.

Згодом, 07.09.2020 до Господарського суду Львівської області надійшла заява боржника ТДВ "Львівбудкомплектація" про відкриття провадження у справі про банкрутство на підставі ч. 6 ст. 34 КУзПБ у зв`язку із загрозою його неплатоспроможності.

В обґрунтування наведених вище заяв зазначалось, що рішенням загальних зборів учасників ТДВ "Львівбудкомплектація" визнано наявність загрози неплатоспроможності товариства; зобов`язано директора та головного бухгалтера товариства подати до Господарського суду Львівської області заяву про банкрутство (загроза неплатоспроможності) та просити суд застосувати передбачені Кодексом судові процедури, які дозволять провести повний розрахунок із усіма кредиторами і відновити платоспроможність.

Підставою для прийняття такого рішення та в подальшому звернення до суду із відповідними заявами боржник зазначив такі обставини.

Відповідно до іпотечного договору від 16.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А, зареєстрованого в реєстрі за № 5158, ТДВ "Львівбудкомплектація" (іпотекодавець), з метою повного та своєчасного виконання договору позики від 07.06.2016 щодо повернення позики в сумі 12 500 000 грн, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передало в іпотеку ОСОБА_1 (іпотекодержатель) своє нерухоме майно, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку площею 1,7319 га, кадастровий №4623686900:03:000:0031; будівлі загальною площею 3 095 кв. м, які складаються з: виробничо-лабораторного комплексу, А-2 загальною площею 400,7 кв. м.; ваги, Б-1 загальною площею 74,3 кв. м.; складу допоміжних матеріалів, В-1 загальною площею 1 980,6 кв. м.; складу-навісу, Г-1 загальною площею 639,4 кв.м.

В момент укладення зазначеного іпотечного договору, ОСОБА_1 (іпотекодержатель) повідомила іпотекодавця та нотаріуса, що кошти позики надані у повному обсязі, про що зазначено у п. 1 іпотечного договору.

23.07.2018 на адресу ТДВ "Львівбудкомплектація" надійшла вимога про усунення порушення основного зобов`язання позичальником, з якої вбачається, що за договором позики фактично надану іншу суму коштів, значно меншу ніж розмір позики за якою ТДВ "Львівбудкомплектація" поручилось належним йому майном, а також із зазначеної вимоги ТДВ "Львівбудкомплектація" стало відомо, що сторони договору позики уклали додаткову угоду № 1, за умовами якої п. 2.2. договору позики доповнено нормою про те, що за погодженням сторін загальна сума позики (12 500 000,00 грн.) може бути зменшена, але не менше як до 2 500 000 грн. Доповнено договір позики п. 2.2.1, відповідно до якого позикодавець вправі обмежити щомісячну виплату частини загальної позики до 500 000 грн на місяць, що на день укладення цієї додаткової угоди за курсом НБУ еквівалентно 100 000 доларів США.

У заяві боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначалось, що ТДВ "Львівбудкомплектація" запропонувало позикодавцю (іпотекодержателю), виконати зобов`язання виплатою грошових коштів, проте виявилось, що сторони договору позики не можуть дійти згоди щодо суми наданих коштів, отримання яких підтверджуються відповідними розписками та підстав надання таких розписок.

Крім того, боржник зазначав, що відсутність точного розміру основного зобов`язання та/або наявність спорів щодо дійсності основного зобов`язання позбавляє іпотекодавця можливості пред`явити регресну вимогу до позичальника за договором позики. Проте відсутність точного розміру основного зобов`язання та/або наявність спорів щодо дійсності основного зобов`язання не перешкоджає іпотекодержателю звернутись до нотаріуса та звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до неможливості задоволення вимог перед іншими кредиторами ТДВ "Львівбудкомплектація", що, відповідно до положення ч. 6 ст. 34 КУзПБ, зобов`язує органи управління боржника звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Суди попередніх інстанцій встановили, що балансові втрати боржника оцінюються у 8,8 млн грн, а збиток у 5,0 - 6,0 млн грн, що більше власного капіталу (0,7 млн грн) на 4,3 - 5,3 млн грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначені боржником обставини свідчать про загрозу його неплатоспроможності, у зв`язку з чим наявні достатні підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.

Відтак однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

Право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник та кредитор (ч. 2 ст. 8 КУзПБ).

Частиною 1 ст. 39 КУзПБ визначено, що перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи (ч. 2 ст. 39 КУзПБ).

Підставою для відмови у відкритті провадження у справі, приписами ч. 6 ст. 39 КУзПБ, визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження у даній справі про банкрутство ТДВ "Львівбудкомплектація" про відкрите за заявою самого боржника.

Відкриття провадження у справі про банкрутство за ініціативою боржника відбувається за наступних умов: загроза неплатоспроможності такого боржника; наявність майна у боржника достатнього для покриття витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство.

Керівник боржника задля уникнення негативних наслідків для себе, у вигляді солідарної відповідальності за борги боржника, зобов`язаний подати заяву про банкрутство у порядку та строки визначені приписами ст. ст. 4, 8, 34 КУзПБ.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 34 КУзПБ боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності та її загрози. Предметом підготовчого засідання є з`ясування наявності підстав, які надають боржнику можливість ініціювати відкриття провадження у справі про банкрутство, тобто ознак, загрози неплатоспроможності та виникнення обставин неплатоспроможності. Визначальним для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, який наполягає на загрозі неплатоспроможності, є дослідження обставин конкуренції кредиторських вимог, співставлення їх розміру з майном боржника, за рахунок якого можливо задовольнити кредиторські вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 916/3704/20, від 04.08.2020 у справі № 913/567/19.

Отже, суд під час розгляду заяви боржника, яка подана в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 34 КУзПБ, зобов`язаний перевірити додані до заяви документи на предмет їх відповідності вимогам цього Кодексу та іншим нормативно-правовим актам з метою встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин того, чи дійсно задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

У справі, що розглядається, з`ясовуючи ознаки неплатоспроможності боржника, суди попередніх інстанцій встановили, що ТДВ "Львівбудкомплектація" з метою забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи ОСОБА_2 за договором позики передало в іпотеку ОСОБА_1 нерухоме майно. При цьому, укладеним між боржником та ОСОБА_1 передбачений такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

В липні 2020 року ОСОБА_1 , посилаючись на невиконання зобов`язань позичальника щодо повернення позики, звернулась до ТДВ "Львівбудкомплектація" із повідомленням про усунення порушення основного зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може, зокрема, передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Суди попередніх інстанцій встановили, ТДВ "Львівбудкомплектація" відповідно до іпотечного договору від 16.06.2016 з метою повного та своєчасного виконання договору позики від 07.06.2016 щодо повернення позики в сумі 12 500 000 грн, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передало в іпотеку ОСОБА_1 (іпотекодержатель) нерухоме майно, а 23.07.2018 на адресу ТДВ "Львівбудкомплектація" надійшла вимога в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку" про усунення порушення основного зобов`язання позичальником.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що боржником було доведено існування загрози неплатоспроможності, оскільки задоволення вимог одного кредитора призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, перелік яких долучено до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій ч. 6 ст. 39 КУзПБ, оскільки ініціювання відкриття провадження у справі про банкрутство боржником виключає можливість застосування судом до таких правовідносин приписів наведеної норми як підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, оскільки цією нормою охоплюються відносини щодо ініціювання провадження у справі про банкрутство кредитором, а не боржником.

Наведене узгоджується із правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 21.10.2020 у справі № 915/36/20.

Водночас відсутність точного розміру зобов`язань перед одним із кредиторів боржника - ОСОБА_1 на момент проведення підготовчого засідання не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про наявність загрози неплатоспроможності боржника та не суперечить вимогам ч. 4 ст. 34 КУзПБ, з урахуванням того , що розгляд вимог кредиторів здійснюється судом, зокрема, у попередньому засіданні, за результатами якого суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, серед іншого, розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Відтак наведеним спростовуються доводи заявника касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції ч. ч. 4, 6 ст. 34 КУзПБ без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 915/36/20.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з цим, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи про наявність правових підстав для скасування судових рішень і закриття провадження у справі про банкрутство не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Отже, доводи, викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила допущених судами першої та апеляційної інстанцій фундаментальних порушень при розгляді спору у цій справі.

Відтак, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 у справі № 914/1661/20 прийняті у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 у справі № 914/1661/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Жуков С. В.

Огороднік К. М.