ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

26 липня 2022 року Справа №  280/12789/21   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді          Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.06.2021 №Ф-27772-49, виданої відповідачем, про сплату позивачем заборгованості по сплаті Єдиного соціального внеску в сумі 37788 гривень 72 копійки.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що фактично не здійснював підприємницьку діяльність, не отримував дохід від неї, не подавав звітності, та жодним чином не передбачав необхідність нарахування та сплати за таких обставин єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – внесок, ЄСВ). Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.06.2021 № Ф-27772-49 на суму 37788,44 грн. має бути скасованою з огляду на те, що були порушені строки та порядок формування вимоги про сплату єдиного внеску встановлені законом та інструкцією про порядок нарахування стягнення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску; у вимозі не було зазначено, яким чином виникла заборгованість по єдиному внеску, на підставі чого формувалася так вимога та за який період виникла заборгованість, яка база нарахування ЄСВ визначалася податковим органом; контролюючим органом сформовано та надіслано вимогу з порушення строків визначених законом; у вимозі відсутні дані стосовно підстав та періоду виникнення боргу та було порушено ряд процедурних вимог, які повинні бути дотримані при формуванні вимоги по сплаті боргу (недоїмки) по ЄСВ. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року відкрите спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 28 грудня 2021 року витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області довідку форми «ОК-5» Індивідуальні відомості про застраховану особу щодо ОСОБА_1 .

Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами, 13.01.2022 подав відзив на позов, у якому зазначає, що згідно даних ІТС «Податковий Блок» з 24.03.2006 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 28.03.2006 по 15.12.2021 перебував на обліку в контролюючому органі на загальній системі оподаткування. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки відповідачем винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки). Просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 16 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повідомлення та виклик, як сторони на засідання суду.

На підставі розпорядження керівника апарату Запорізького окружного адміністративного суду від 31.05.2022 №28 призначено повторний автоматизований розподіл справ, що знаходились у провадженні судді Лазаренка М.С., у зв`язку з мобілізацією судді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2022 справу передано на розгляд судді Богатинському Б.В.

Ухвалою суду від 06 червня 2022 року справу прийнято до провадження судді          Богатинського Б.В., призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 в період з 24.03.2006 по 15.12.2021 був зареєстрований як фізична особа-підприємець за основним КВЕД: 74.81.1 «Виконання фоторобіт» (основний), з 28.03.2006 перебував на обліку як платник податків у Головному управління ДПС у Запорізькій області (№2108300700941).

09.06.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області винесена податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27772-49 з заборгованості з єдиного внеску у сумі 37788,74 грн. Вказану вимогу позивач отримав 18.06.2021, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яка міститься в матеріалах справи.

Не погоджуючись з вказаною вимогою 13.09.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати повні данні про нарахування вказаного боргу та інформацію про наявність будь-яких інших боргових зобов`язань.

Листом від 22.09.2021 №58683/6/08-01-В-01-04 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області позивачу повідомлено, що нарахування в інтегрованій картці проведені на центральному рівні відповідно до вимог чинного законодавства, станом на 22.09.2021 в ІКП з єдиного внеску обліковується заборгованість у сумі 37788,74 грн, з яких:

- за 2017 рік (по строку 09.02.2018) - 8448 грн., що дорівнює мінімальному страховому внеску (3200x22%) помноженому на кількість місяців звітного року;

- за 2018 рік відповідно по термінам 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018, 21.01.2019          - 9828,72 грн., або 2457,18 грн. за кожний квартал (мінімальна заробітна плата з січня 2018 року 3723 х 22 % = 819,06 грн./міс.);

- за 2019 рік відповідно по термінам 19.04.2019, 19.07.2019, 21.10.2019, 20.01.2020 у сумі 11016,72 грн. (мінімальна заробітна плата з січня 2019 року 4173 х 22 % = 918,06 грн./міс.);

- за 2020 рік по термінам 21.04.2020, 20.07.2020, 19.10.2020, 19.01.2021 у сумі 8495,3 грн., з урахуванням п.9 прим. 10 Закону №2464 (мінімальна заробітна плата з січня 2020 року 4723 х 22 % = 1039,06 грн./міс. та з вересня 2020 року 5000 грн. х 22%= 1100,0 грн.).

У період з 01.01.2017 по 22.09.2021 єдиний соціальний внесок позивачем не сплачувався.

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною  позивач звернувся до суду з даним позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлене клопотання про закриття провадження у справі на підставі пропуску позивачем строку звернення до суду.

Клопотання відповідача про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;

7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;

8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Підстав для закриття провадження у справі відповідно до ст. 238 КАС України відповідачем не визначено та судом не встановлено.

Щодо строку звернення до суду з цим позовом, суд вказує на таке.

Відповідачем надані докази того, що спірна вимога позивачем отримана 18.06.2021, тобто до суду за захистом своїх прав позивач мав звернутись до 19.12.2021, однак позовна заява датована позивачем 21.12.2021.

Суд зазначає, що можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі   Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у   ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції»); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

З урахуванням вказаного вище, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи, оскільки характер права, для захисту якого позивач звернувся до суду, є значимим для позивача, і позивач пропустив строк звернення на 2 дні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI).     

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 2   Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Приписами п.2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов`язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.

Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

В частині 7 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).

Щодо посилань позивача про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) має бути скасованою так як він фактично не здійснював підприємницьку діяльність, не отримував дохід від неї, не подавав звітності, та жодним чином не передбачав необхідність нарахування та сплати за таких обставин єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то суд їх не приймає з наступного.

Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст.67 Конституції України).

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що з 2006 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, у зв`язку з чим йому і було нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019  справа №440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19).

На ухвалу суду про витребування доказів Головним управлінням Пенсійного фонду в Запорізькій області надані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), відповідно до яких у період 2017 – 2020 роки відсутні відомості про отримання позивачем доходів як працівником, відтак підстави для звільнення позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відсутні.

Щодо посилань позивача на порушення процедури винесення та вручення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) суд зазначає наступне.

Приписами статті 25 Закону 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.

Таким чином, контролюючі органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) у одному з таких випадків: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

В цьому випадку контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформовані на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу, оскільки платник мав на кінець відповідного періоду недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Відповідно, в цьому випадку проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковою умовою для прийняття вимоги.

Спірну вимогу позивач отримав 18.06.2021, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яка міститься в матеріалах справи.

Враховуючи наведене вище, порушень при винесенні та направленні вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивачем не доведено та судом не виявлено.

З огляду на наведене, позивач як фізична особа - підприємець повинен був сплачувати у 2017-2020 роках єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа підприємець, а тому спірна вимога є правомірною та скасуванню не підлягає.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП 44118663).

Повне судове рішення складено 26.07.2022.

Суддя                                                                     Б.В. Богатинський